“До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Іван 14:6)
Зі Старого Завіту ми знаємо історію про народ Ізраїля, який жив у Єгипті. Життя там було непросте, але вже усталене. І вихід з Єгипту став складним випробуванням.
Цей вихід можна порівняти з життям кожного з нас. Символічно ми пересуваємося з точки А до точки Б. Що має статися на цьому шляху, щоб наша подорож виявилася успішною? Зі Священних Писань ми дізнаємося, що цей шлях є прямим і вузьким. Можливо, є багато інших шляхів, аби дістатися призначеного пункту, але вони не є прямими і вузькими. Те, що шлях прямий, означає, що ми не уникаємо перешкод, а долаємо їх. Те, що він вузький, означає, що у нас не так багато варіантів і мінімум компромісів. Отже, прямий і вузький шлях знаходиться всередині нас. Людина має бути чесною сама з собою, інакше Господь не зможе направляти її в її зусиллях. Іноді те, що Господь відкриває нам в нас самих, відповідаючи на наші запитання, нам дуже не подобається. Але саме те, що нам неприємно чути від Господа, є самим важливим, для того, щоб ми змогли зробити крок для подолання чогось негативного в нас. Де б ми зараз були, якби в Писаннях говорилося лише приємне для нас?
Господь переводить нас зі звичного, комфортного стану в стан дискомфорту, але в той же час—це крок для змін і зростання. І зростання відбувається на Його умовах, а не на наших. Кожен з нас має вийти зі свого особистого Єгипту, коли відомий лише напрямок, але невідомі деталі самого “виходу”, бо так проявляється віра і відбувається духовне зростання.
Ще одним символом наближення до Бога є сходження на гору. По мірі сходження на гору стає видно все більше й більше. Ми бачимо, що певні деталі стають менш важливими, а незначні явища і легке нездужання на землі можуть на великій висоті обернутися трагедією і серйозними проблемами. Порівнюючи це з духовним життям, можна сказати, що Господу не потрібен наш комфорт, Йому потрібне наше зростання; і на висоті, коли ми наближуємося до Нього, все проявляється у своєму істинному світлі—наші риси характеру і якості. Саме на такому шляху ми можемо дізнатися про самих себе, про свої слабкості і навіть хвороби. І потрібно бути готовими прийняти цю правду про себе.
Наближення до Господа означає, що ми маємо з кимось або чимось розстатися. Це можуть бути друзі, звички, інтереси, майно. Зрештою, Господу важливо, щоб ми здобули Його багатства, а вони часто не ті самі, що й наші. Істинні знання, які ми отримуємо згори,—це наше багатство, і воно є доступнішим, ніж здається. Ми пам’ятаємо про те, що любимо, і знаходимо для цього час.
Просуваючись на цьому шляху, ми не можемо врятуватися на самоті. У дорозі нам завжди будуть зустрічатися люди, яким буде потрібна наша допомога, і, ігноруючи їхні прохання та потреби, ми втрачаємо здатність ясно бачити дорогу попереду. В інших ситуаціях нам буде необхідна допомога ближніх. І тут важливо мати смирення і попросити про таку допомогу, оскільки смирення якраз і проявляється найкращим чином саме у здатності людини приймати допомогу інших.
Якщо проаналізувати життя Спасителя в кожному із наведених аспектів, ми побачимо, що Він жив простим, але наповненим життям, яке проходило на досить обмеженій географічній території. Він усвідомлював Свою роль з початку і до кінця, ясно бачив Свою місію. Ісус Христос не шукав легких шляхів і компромісів, був прямим з усіма, але завжди цілковито розумів, що саме слід зробити для покаяння та зцілення. Господь навчав нас збирати істинні багатства Своїм прикладом—для Нього багатством були слова Батька і долі Його дітей. Він пройшов через труднощі, втрати і зради, віддав найдорожче—Своє життя, і тим самим здобув вічність. Давайте побажаємо нам усім сміливості бачити себе в істинному світлі і приймати поради Бога стосовно наших слабкостей і недоліків та намагатися ставати кращими.