Я віддала свої тривоги Богові
Автор живе в Мауле, Чилі.
Коли я дізналася, що моя подруга має серйозні проблеми, мені було важко заспокоїтися.
На фотоілюстрації позує модель
Коли моя подруга Фернанда (ім’я змінено) якось у п’ятницю не прийшла на уроки, я не могла зрозуміти, що сталося. “Може Фер захворіла? Чи все з нею гаразд?” З такими запитаннями я звернулася до друзів у кінці дня. “Вона не захворіла,—сказала одна подруга,---вона пішла на прийом до психолога”. Коли я запитала чому, вона відповіла, що Фернанда страждає від депресії та завдала собі ушкоджень. Невдовзі після цього я дізналася, що Фернанду поклали в лікарню на лікування, і кілька тижнів ми її не побачимо.
Хоча ми були подругами, вона ніколи не розповідала мені про цю частину свого життя. Вона приховувала це від будь-кого, бо їй було соромно. Пізніше вона сказала, що їй не хотілося, аби інші жаліли її або сумували через її ситуацію. Але я не жаліла її—я просто співчувала.
Того першого дня я, повернувшись зі школи, лягла на ліжко, заховавши обличчя в подушку. Я була емоційно виснажена, але надто збуджена, щоб заснути. Мій світ поринув у хаос. Мені здавалося, що я потрапила у шторм, тож почуття і думки вирували. Я була збентежена, самотня і, понад усе, безсила, щоб надати допомогу.
Чим я могла допомогти?
Що я могла зробити або сказати, щоб їй допомогти? Як ми, друзі, могли згуртуватися і надати підтримку? Я не могла знайти жодного рішення, аби втішити друзів чи себе. Я молилася, щоб мати натхнення, але здавалося, що мої молитви залишаються без відповіді.
Однак наступного тижня я раптом отримала одкровення. Я сиділа на уроці ранкової семінарії, коли вчителька нагадала нам про Перше видіння і про те, як Джозеф Сміт звернувся прямо до Небесного Батька, щоб отримати допомогу, коли він мав труднощі й тривоги. Тоді моя вчителька сказала: “Якщо ми шукаємо допомоги в Батька і просимо Його, Він нам відповість. Ми ніколи не будемо самотні”.
Я зрозуміла, що в смутку закрила своє серце для Небесного Батька. Хоча я намагалася молитися часто, цього було недостатньо—у мене було надто багато страхів, щоб знайти спокій. Я знала, що Він безпомилково розумів, що я відчуваю, і Він міг мені допомогти. Але я мала відкритися Йому і по-справжньому довіряти, що Він може це зробити—мені треба було виявити віру.
Я так і зробила. З плином часу, коли я продовжувала молитися і читати Писання, прагнучи дозволити Спасителеві взяти мій тягар, я зрозуміла, що врешті-решт депресія у подруги мине. Попри той факт, що хаос навколо мене не припинявся, я відчувала спокій, рівновагу й гармонію. Моя мама підбадьорювала мене у пошуках миру такими словами: “З твоєю подругою все буде добре, і з тобою також. Залишайся сильною в євангелії, усе владнається”.
Підтримати подругу
Коли Фернанда нарешті повернулася до школи, я змогла надати їй сильну підтримку, але це лише тому, що я прагнула для себе знайти мир і знайшла його завдяки Ісусу Христу. Я докладала всіх зусиль, щоб мати здатність вислуховувати, бути позитивно налаштованою і ділитися євангелією. Я відчувала впевненість, коли розповідала про план спасіння і коли сказала їй, що наш Батько хоче, аби ми знайшли радість, незважаючи на випробування. Це вимагатиме часу, але можливе для кожної Його дитини.
У моєму житті було багато ситуацій, у яких я відчувала біль, смуток і сум, але завдяки євангелії я завжди пам’ятала, звідки прийшла. Я знаю, що я дочка Бога і що Він має план для мене—і для Фернанди. Усі ми йдемо різними шляхами, але кожен—для нашого блага, бо Він любить нас. Кожен шлях, кожне випробування має мету. І якщо ми зможемо знайти мир у тих випробуваннях, ми зможемо ділитися здобутим миром з іншими.