2018
“Він визволить нас”
February 2018


“Він визволить нас”

Автор живе в штаті Юта, США.

Серед страшної руїни Господь пильнував Своїх місіонерів.

Зображення
earthquake aftermath

Фотографії надані автором та Майклом Ремінгтоном

Землетрус, що вразив Японію в березні 2011 року, сягав 9 балів за шкалою Ріхтера. То був один з найпотужніших зареєстрованих землетрусів. На той час я служив президентом Японської місії Сендай, у тій частині Японії, яка знаходилася найближче до епіцентру землетрусу. Понад 16 тис. людей загинули і сотні тисяч будинків та будівель були зруйновані під час землетрусу та спричиненого ним цунамі.

Попри руйнування, яке панувало повсюди, ми не втратили жодного місіонера. В наступні дні й тижні я бачив чудеса в житті місіонерів, з якими ми служили. Як до, так і після землетрусу люблячий Небесний Батько розставив події в такому порядку, щоб врятувати життя Своїх місіонерів.

Скеровані до захищених місць

Збори провідників Кориямської зони у нашій місії майже завжди проводилися в четвер. Однак цього разу збори були заплановані на п’ятницю, 11 березня 2011 року—на день землетрусу. Збори провідників, як правило, проводилися лише для провідників зони та округу. У нашому випадку на збори провідників були запрошені всі місіонери зони. Це означало, що в день землетрусу місіонери Японської місії Сендай, які жили найближче до ядерного реактора, пошкодженого землетрусом і цунамі, були в безпеці далеко від своїх квартир, перебуваючи на зборах провідників у каплиці в Кориямі. Господь перевіз їх до безпечного місця.

Місіонери на наших зборах провідників були не єдиними, кого Господь спрямував до безпечного місця перед землетрусом. Місіонери рано навчаються покладатися на Господа і на підказки Духа. Коли стався землетрус, не було часу подзвонити провідникам, щоб отримати настанови. Інші місіонери вижили через те, що вони вже дослухалися до Духа, Який скерував їх до захищених місць, приготованих Небесним Батьком.

Після землетрусу багато місіонерів пішли до центрів евакуації. У деяких зонах місіонери за власним відчуттям переїхали до каплиць, які зазнали порівняно незначних ушкоджень і де можна було сильніше відчувати мир від Святого Духа. Лише небагато щасливчиків залишалися у своїх квартирах, але без тепла, води, електрики або їжі. Однак всі були в безпеці.

Перепони стали дороговказами

Спочатку, не знаючи про пошкодження на атомних електростанціях, відразу після землетрусу я намагався відіслати місіонерів з наших зборів для провідників назад до їхніх домівок. Але Господь перегородив цей шлях. Не ходили ні автобуси, ні поїзди. Тож Небесний Батько затримав місіонерів у Кориямі, дбаючи про їхню безпеку.

Я думав, що буду потрібний в домі місії поблизу епіцентру землетрусу. Але через вісім годин подорожі розбитими й переповненими дорогами ми зрозуміли, що і цей шлях для нас заблоковано. Виявилося, що, залишаючись у Кориямі, нам було легше евакуювати інших місіонерів. Під час цього процесу ми побачили подальші докази того, що Господь нас пильнує.

Після землетрусу відчувалася нестача бензину. Вантажівки з пальним, які могли маневрувати розбитими дорогами, рухалися повільно. Це спричиняло 3–4-годинні очікування на автозаправках, якщо вони взагалі працювали. Але Господь попіклувався про нас дивовижним чином. Наприклад, під час евакуації сестер і старійшин в безпечне місце в Ніїгаті, що в протилежній частині острова, ми зрозуміли, що проїхали 18 годин без дозаправки, при цьому показник пального завжди був на відмітці “повний”. Коли ми під’їжджали до Ніїгати, показник відразу ж опустився до позначки “порожній”.

Небезпечна подорож

На щастя, наш люблячий Батько продовжував скеровувати організовану евакуацію посеред страшної руйнації. Подорож на велику відстань була небезпечною. Ще продовжувалися поштовхи. Громадський транспорт не працював. Вода й постачання електроенергії були перервані, і було майже неможливо купити пальне або їжу. Ми з сестрою Татеока дуже добре розуміли, що були єдиними, хто міг дістатися до двох старійшин в гірському районі та ще двох старійшин, які жили за горами на іншому кінці острова. Автостради були закриті, тож для цієї останньої подорожі треба було 5–6 годин їхати на північ у гори об’їздними дорогами, ще 2–3 години через гори і спуститися до Цуруоки, а потім ще 4 години їхати до безпечного місця.

Ми виїхали рано-вранці 16 березня і прибули в квартиру старійшини Охсугі та старійшини Юаса приблизно о 5 вечора. Щоб забрати останніх двох старійшин, нам потрібно було знову їхати на південь, перетнути гори і спуститися до міста Цуруока. Маючи менше, ніж півбака пального, ми знали, що ми не доїдемо назад. Як тільки ми вирушили за останніми двома старійшинами, почався снігопад. Невдовзі ми опинилися в хуртовині й рухалися з швидкістю менше 24 км на годину. Я не бачив розмітки на шосе.

О 7:30 вечора, коли ми нарешті дісталися вершини, нас зупинила поліція. Офіцер поінформував, що сніжний обвал загородив дорогу і перекрив проїзд через гори. Він сказав, що ми не можемо рухатися далі. Нам треба було розвернутися і поїхати іншою стороною острова, щоб об’їхати обвал. Оскільки у нас не було достатньо пального, щоб об’їхати обвал, здавалося, що ми ніяк не зможемо дістатися до старійшини Лея і старійшини Руфенахта, які були в Цуруока.

Зображення
earthquake aftermath 2

Дивовижна подорож

У пригніченому настрої ми розвернулися, як нам сказав поліцейський. Я попросив старійшин у нашому пікапі зателефонувати всім членам приходу Ямагата, щоб дізнатися, чи не знайдеться хтось, хто зможе дати нам пального. Ми зупинилися і гаряче помолилися, прикликаючи всі сили небесні. Ми молилися, щоб сталося ще одне чудо, і знову звернулися до Господа.

Місіонери подзвонили всім активним членам приходу. Але ні в кого не було пального. На заправках вичерпався запас пального, і вони були закриті. Тоді старійшини отримали натхнення зателефонувати другові, який був неактивним у Церкві—брату Цучихаші. Небесний Батько знову спрямував наш шлях. Брат Цучихаші міг дати 20 літрів бензину. Але щоб зустрітися з цим добрим братом нам треба було їхати ще одну годину на північ—у протилежному напрямку від місця, куди ми хотіли потрапити. Та кількість пального допомогла б, але її не буде достатньо, щоб об’їхати обвал.

Покладаючись на віру, ми поїхали на північ, все ще не знаючи, як ми заберемо інших двох старійшин. Ми доїхали до міста Шинйо, де отримали 20 літрів бензину. Невдовзі після того я отримав дзвінок від президента Йошиди, мого радника, який уже дуже хвилювався, що ми досі не повернулися. Він запитав, де ми були, і коли я назвав Шинйо, він був вражений, що ми все ще так далеко в дорозі. Він був неспроможний дістатися до нас і допомогти повернутися.

Потім він поглянув на карту і тремтячим голосом, запинаючись, сказав: “Є мало відомий прохід у горах, яким ви доїдете з Шинйо до старійшин в Цуруока”. Господь приготував для нас шлях, щоб ми були саме там, де нам треба бути, аби об’їхати обвал. Бензину, який нам дали, було якраз достатньо, щоб безпечно об’їхати обвал і забрати старійшин.

Я відчував величезну вдячність, коли зв’язувався з кожним місіонером після землетрусу і дізнавався, як їх було скеровано до безпечного місця саме перед землетрусом і цунамі. Двоє місіонерів, які були захищені від цунамі, зійшовши на четвертий поверх центру евакуації, висловили свою вдячність за те, що їх було збережено в час великої небезпеки.

Вони відчули слова Геламана, який описував свою ситуацію: “Господь Бог наш благословив нас упевненістю, що Він визволить нас; так, Він промовляв мир нашим душам, і дарував нам велику віру, і зробив так, що ми мали сподіватися на наше визволення в Ньому” (Aлма 58:11).