“А ви за кого Мене маєте?”
Петрове свідчення про Христа
Коли ми полюбимо і зрозуміємо апостола Петра, покращиться наша підготовленість та спроможність прийняти його особливе свідчення про Христа.
Спаситель ходив по воді, художник Уолтер Рейн
Віруючі люблять апостола Петра—можливо тому, що він здається нам щирим і збагненним. Нам зрозумілі його почуття. Ми захоплюємося його відвагою, коли він відмовився від усього “зараз” же, залишивши свої сіті, коли Учитель покликав: “Ідіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей!” (Maтвій 4:18–20). Ми розуміємо його збентеження, коли він намагався осягнути значення і послання, що міститься в притчах (див. Maтвій 15:15–16). Ми відчуваємо, як відчайдушно він закричав: “Рятуй мене, Господи!”, коли тієї ночі його ноги й віра похитнулися на бурхливих водах Галілейського моря (Maтвій 14:22–33). Ми розуміємо його благоговіння на Горі переображення (див. Maтвій 17:1–13). Ми плачемо з ним через сором, коли він тричі зрікався Ісуса (див. Maтвій 26:69–75), тужимо з ним у Гефсиманії (див. Maтвій 26:36–46) і разом з ним радіємо й дивуємося біля порожньої гробниці (див. Іван 20:1–10).
Можливо, автори Євангелій хотіли, аби ми встановили цей особистісний зв’язок з Петром. Здається, що у своїх оповідях вони навмисно зберегли більше описів його стосунків та розмов з Ісусом, ніж з будь-яким іншим з перших апостолів1. Багато з нас припускає, що Петру приділяється така велика увага в Євангеліях через те, що він став речником і головним серед апостолів. Але можливо, Матвій, Марк, Лука та Іван так часто і зворушливо розповідають про спілкування Петра з Ісусом через те, що вони сподівалися, що коли ми полюбимо і зрозуміємо Петра, покращиться наша підготовленість та спроможність прийняти його особливе свідчення про Христа—свідчення, для виголошення якого Петра було ретельно підготовлено.
Підготовка Петра
Коли Петро ходив разом з Ісусом під час Його земного служіння, свідчення цього апостола про те, що Учитель був Месією, як здається, здобувалося шляхом розумової праці, практичного досвіду та одкровень, які він отримував. Тобто його свідчення, як і наше в цей час, приходило через голову, руки і серце.
Зречення Петра, художник Карл Генріх Блох.
Петро знав, що Ісус з Назарета був більше, ніж людиною, бо він бачив, як Ісус повертав зір сліпим, очищував прокажених, давав кульгавим ходити і повертав до життя померлих (див. Maтвій 11:4–5; див. також Іван 2:11; 10:25; 20:30–31). Його логічне ствердження, що Ісус є Христос, було підсилене тим, про що він дізнався, коли діяв відповідно до вказівок Учителя. Він закинув сіті, як наказав Спаситель, і впіймав дуже багато риби (див. Лука 5:1–9; Іван 21:5–7). Коли Спаситель запрошував його: “Іди”,—він ішов по воді (див. Maтвій 14:22–33). І коли він роздавав маленькі хліби і рибку великому натовпу, як наказав це Спаситель, в його власних руках сталося диво: їжі ставало все більше і більше (див. Іван 6:1–14).
Ті свідчення, отримані через розум і руки, значною мірою доповнили найпотужніше свідчення, отримане Петром—свідчення, яке він отримав у своєму серці. Коли Ісус запитував Своїх учнів: “За кого народ уважає Мене?”—вони переказували поширені серед своїх сучасників умовиводи. Спаситель персоніфікував запитання, сформулювавши його так: “А ви за кого Мене маєте?” (див. Матвій 16:13-15). Не вагаючись, Петро сказав:
“Ти—Христос, Син Бога Живого!”
А Ісус відповів і до нього промовив: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець” (Maтвій 16:16–17).
Підготовка Петра до того, щоб бути особливим свідком Христа, включала досвід, який здобувався під час особистісного спілкування з Ісусом2. Така індивідуальна порада і скерування часто надавалися, коли Петро звертався до Спасителя з питаннями, або коли Христос розумів, що Петро потребує подальших настанов3.
Петро також з усіх учнів найчастіше отримував догану4. Дивовижним є те, що він обирав не ображатися, але натомість продовжував іти за Учителем, щодня поглиблюючи своє свідчення і знання про Нього5.
Підготовка галілейського рибалки досягла свого апогею під час подій, що відбулися після розп’яття. Коли Петро почув, що гробниця порожня, він поспішив, щоб побачити це на власні очі, й пішов звідти “і дивувався, що сталось” (Лука 24:1–12; див. також Іван 20:1–9). Лука записує, що в певний час у той же день воскреслий Спаситель явився Петрові приватно, хоча ми мало що знаємо про цю подію (див. Лука 24:34; 1 Коринтянам 15:3–7). Пізніше того ж вечора воскреслий Господь явився апостолам і кільком іншим учням, пропонуючи їм доторкнутися до ран на Його тілі. Потім Він розширив їхнє розуміння, пояснивши, як Його Воскресіння стало виповненням пророцтв, написаних в законі Мойсея і в Писаннях, та проголосив: “А ви свідки того” (див. Лука 24:36–48; див. також Maрк 16:14; Іван 20:19–23). 11 учнів пізніше пішли до Галілеї, як наказав їм Спаситель, а там “на горі, куди звелів їм Ісус”, Він запевнив їх: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі” (див. Maтвій 28:7, 10, 16–20).
Завдяки всьому цьому голова, руки і серце Петра у подальшому були підготовлені, щоб свідчити про воскреслого Христа, бо він бачив воскреслого Господа своїми очима, чув Його своїми вухами, доторкався до Нього своїми руками і знову відчував підтвердження Духа в своєму серці.
Завдання Петра
Так само як Петру знадобився час, навчання і досвід, щоб повною мірою зрозуміти викупительну місію Месії, усвідомлення його власної місії як особливого свідка Христа також було поступовим процесом.
Здається, що повне розуміння того, що від нього вимагалося, прийшло до Петра тоді, коли Господь навчав його на берегах Галілейського моря. Після того як він двічі доторкався до ран на воскреслому тілі Учителя, завданих розп’яттям, але, вочевидь все ще не знаючи, що ж йому самому робити, Петро оголосив: “Піду риби вловити” (Іван 21:3). Тепер, коли Ісуса з ними більше не було, здавалося, що Петро змирився з поверненням до свого старого життя і до своєї професії. Його брати пішли за ним.
Працюючи всю ніч, вони нічого не вловили. Наближаючись до берега, вочевидь виснажені й підупалі на дусі, вони побачили на березі людину, яку не могли впізнати. Той чоловік переконував їх знову закинути сіті. Можливо, пригадавши попередній випадок, коли вони виконали подібну пораду й мали великий улов, рибалки погодилися, цього разу не протестуючи і не ставлячи запитань (див. Лука 5:1–9; Іван 21:3–6). Коли вони затягнули сіті і знову мали багато риби, Іван вигукнув Петрові: “Це ж Господь!” (Іван 21:7). Надто нетерплячий, щоб чекати, поки човен дістанеться берега, Петро “кинувся в море”, щоб скоріше наблизитися до Вчителя (Іван 21:7). Коли інші прибули, то побачили їжу—рибу і хліб,—яка на них чекала (див. Іван 21:9).
Чи ти любиш мене більше цих?, художник Девід Ліндслі
Попоївши, Ісус звернувся до Петра, вірогідно вказуючи на рибу, яку Петро вирішив ловити, і запитав Свого апостола: “Симоне, сину Йонин, чи ти любиш мене більше цих?” (Іван 21:15). Безсумнівно, Петрові це питання здалося дивним. Звичайно ж, він любив Спасителя більше, ніж рибу—або рибальство. Можливо, був відтінок недовіри в його відповіді: “Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе!”,—на що Ісус відповів: “Паси ягнята Мої!” (Іван 21:15). Знову Спаситель ставить це ж саме запитання Петрові, і Петро знову каже про свою любов до Христа, а Христос знову дає наказ: “Паси вівці Мої!” (Іван 21:16). Петро засмутився, коли Ісус попросив утретє, щоб учень завірив Його у своїй любові. Ми можемо відчути пафос і пристрасть у третьому свідченні Петра: “Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе!” (Іван 21:17). І знову Ісус наказує: “Паси вівці Мої!” (Іван 21:17).6 Якщо Петро по-справжньому любив Господа, тоді він більше не був рибалкою, але ставав пастирем, щоб дбати про отару Вчителя7. Всі вчинки та служіння Петра з того часу й надалі підтверджують, що він нарешті зрозумів своє завдання і місію бути особливим служителем і свідком Христа.
Свідчення Петра
Ісус переобразився перед ними, художник Уолтер Рейн
Після того дня в Галілеї Петро пішов з надзвичайною вірою, відвагою і ретельністю виконувати своє завдання, отримане від Христа. Як головний апостол він узявся за виконання свого покликання головувати над Церквою. Хоча у Петра було багато обов’язків у цьому чині, Він ніколи не нехтував своїм зобов’язанням завжди бути свідком Христа: серед натовпу, що зібрався під час пролиття Святого Духа в день П’ятдесятниці (див. Дії 2:1–41), на ґанку в Соломоновім храмі після дивовижного зцілення (див. Дії 3:6–7, 19–26), коли його було заарештовано і приведено до юдейських провідників (див. Дії 4:1–31; див. також Дії 5:18–20), під час проповідування святим (див. Дії 15:6–11) та у своїх посланнях.
У своїх посланнях Петро розмірковує про своє особисте свідчення про Христові страждання і висловлює надію стати “співучасник[ом] слави, що повинна з’явитись” (1 Петра 5:1). В кінці він рішуче визнає, що також “незабаром повинен покинути оселю свою, як і Господь наш Ісус Христос об’явив був мені” (2 Петра 1:14).
Можливо, коли Петро робив це урочисте спостереження, він розмірковував над словами Ісуса, промовленими до нього багато років тому на берегах Галілеї. Там, після того як Ісус наказав Петрові пасти Його овець, Він проголосив: “Коли був ти молодший, то ти сам підперізувався, і ходив, куди ти бажав. А коли постарієш, свої руки простягнеш, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш” (Іван 21:18). Як пояснив Іван: “А оце [Ісус] сказав, якою то смертю той Бога прославить. Сказавши таке, Він говорить [Петрові]: Іди за Мною!” (Іван 21:19). Безсумнівно, що коли Петро був у похилому віці й думав про смерть, він відчував мир і радість, знаючи, що дійсно наслідував Христа у своєму житті й був готовий наслідувати Його у смерті.
Хотілося б, щоб у Новому Завіті збереглося більше інформації про справи Петра і написаного ним. Те, що збереглося, є безцінним і допомагає відчувати любов до цього вірного рибалки. Записи, хоча їх і небагато, показують нам, яким чином Ісус ретельно та особисто підготував Петра бути Його особливим свідком. Коли ми читаємо оповідь, то можемо зрозуміти, наскільки наша віра в Христа і розуміння зростають разом з Петровими. Те зростання дає нам надію і бачення наших власних шляхів до віри. Коли ми дивимося, чого Христос сподівався від Петра, а потім бачимо, з якою відвагою і відданістю той трудився над виконанням свого завдання, даного Спасителем, то нам спадає на думку: “А чого Христос очікує від мене?” та “Чи роблю я достатньо?” Коли ми вивчаємо Петрове свідчення про Христа, то помічаємо в собі бажання вторувати його словам: “Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!” (Іван 6:69).