Свобода віросповідання: наріжний камінь миру
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Повний текст цього виступу можна знайти на mormonnewsroom.org.
Старійшина Крістофферсон виступив з цим посланням під час міжнародної конференції, що відбулася в Сан-Паулу, Бразилія, 29 квітня 2015 року.
Тож досягаймо миру, працюючи разом заради збереження і захисту свободи всіх людей вибирати релігію чи вірування і сповідувати їх.
Ілюстрація Джошуа Денніса
Я щиро вдячний за запрошення бути з вами цього вечора на цьому міжконфесійному зібранні, де мусульмани, сикхи, католики, адвентисти, іудеї, євангелісти, мормони, рідновіри, люди, які не сповідують жодної з релігій, та багато інших, пліч-о-пліч з урядовими керівниками та провідними бізнесменами зібралися разом, щоб обговорювати і звеличувати свободу віросповідання. Дійсно, уже сам факт того, що ми зібралися разом на цьому унікальному форумі містить в собі величний символ.
Мені особливо приємно бути тут, у Бразилії, країні з розмаїттям культур і народів. З усім своїм розмаїттям, у тому числі релігійним розмаїттям, Бразилія процвітала і продовжуватиме процвітати. Нещодавно Бразилія була визнана як такою, де обмеження релігії державою є найменшим1. Я вітаю Бразилію з такою видатною відмінністю. Бразилія зараз має відповідальність бути лідером у всесвітньому русі сприяння такій свободі. Як сказав Ісус Христос у Новому Завіті:
“Ви—світло для світу. Не може сховатися місто [у нашому випадку країна], що стоїть на верховині гори. …
Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Матвій 5:14, 16).
Шановні колеги, світу потрібне світло Бразилії, щоб сяяти довго і яскраво. Цього вечора ми уславлюємо те, у що таке бачення може перерости.
Передісторія і основоположні принципи
Релігійна свобода—наріжний камінь миру в світі, де існує багато конкуруючих філософій. Вона дає нам всім простір, щоб визначити для себе, що ми думаємо і у що віримо—щоб жити за істиною, яку Бог посилає в наші серця. Вона дає можливість співіснування різних релігійних переконань, захищає вразливих і допомагає залагоджувати конфлікти. Отже, згідно з висновками, до яких у багатьох випадках приходив Європейський суд з прав людини, свобода віросповідання є вкрай важливою для віруючих і “також є важливим надбанням для атеїстів, агностиків, скептиків та незацікавлених”. Це тому, що “на ній основується плюралізм, нероздільно пов’язаний з демократією в суспільстві, яка дорогою ціною завойовувалася упродовж століть”2.
Міцна свобода—це не лише те, що політичні філософи називають “негативною” свободою мати спокій від інших—як би важливо це не було. Натомість є більш повноцінна “позитивна” свобода—свобода жити відповідно до чиїхось релігійних переконань або вірувань, коли толерантність, повага і бажання задовольнити потреби різних віросповідань відчуваються на юридичному, політичному та соціальному рівнях.
Ми застосовуємо свою свободу релігій та вірувань, щоб встановити наші найголовніші переконання, без чого всі людські права втратять сенс. Як ми можемо заявляти, що маємо свободу слова, якщо не можемо сказати про те, у що дійсно віримо? Як ми можемо заявляти, що маємо свободу зборів, якщо не зможемо збиратися з тими, хто поділяє наші ідеали? Як ми можемо радіти свободі преси, якщо не зможемо публічно друкувати або публічно розповідати, ким ми насправді є?
Хороша новина в тому, що відбулися значні позитивні зміни в поширенні свободи віросповідання. Я помічав ці позитивні зміни упродовж свого життя. Один приклад цього—1948 рік, коли мені було лише три роки, Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила Загальну декларацію прав людини, яка проголошувала, що “кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї”3.
Коли мені був 21 рік, проводилися переговори про те, щоб зробити Декларацію Об’єднаних Націй обов’язковою. Той договір, відомий під назвою Конвенція про громадянські і політичні права, посилив ідею про те, що кожній людині слід володіти “свободою мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободою сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень”4. Той договір набрав чинності через 10 років, у 1976 році.
На 2017 рік 169 країн були учасницями цього договору—практично кожна розвинена країна у світі5. У Американській Конвенції з прав людини (Пакт Сан-Хосе, Коста-Рика), яку було прийнято в 1969 році і вона набрала чинності з 1978 року, практично тими ж словами захищається свобода віросповідання6.
Серйозні причини стали поштовхом для такого прогресу, і вони повинні спонукати нас робити ще більше. Релігійна свобода перебуває у прямій залежності з величезною кількістю позитивних змін в економіці, охороні здоров’я та громадському житті7. Загалом, віруючі мають краще сімейне життя, міцніші шлюби, менший показник зловживання наркотиками та злочинності, вищий рівень освіти і більше бажання здійснювати волонтерське служіння та робити пожертвування на користь благодійних організацій, мають кращі навички праці, довше живуть, мають краще здоров’я, більший доход і вищий рівень благополуччя та щастя8. Зрозуміло, що релігійна свобода і сповідування релігії зміцнюють суспільство.
Необхідно бути пильними та співпрацювати
На жаль, захист, який надається свободі віросповідання та переконанням, часто є слабким, його не сприймають і піддають нападкам. Незважаючи на розширення свободи віросповідання, сильна протидія намагається стримати її навіть у країнах, де історично її захищали найсильніше. Ця протидія є переважною або набирає обертів у багатьох країнах. У багатьох частинах світу подібні свободи, які ми із задоволенням спостерігаємо тут, у Бразилії, є недосяжними.
Зазначу, що в 2013 році приблизно 5,5 мільярдів людей—77 відсотків світового населення—жили у країнах з високим або дуже високим рівнем обмежень релігійної свободи, у порівнянні з 68 відсотками усього за шість років до цього9.
Практично всі країни Західної демократії заявляють, що вірять у принцип свободи віросповідання. Але саме застосування принципу викликає полеміку. Загроза релігійній свободі, як правило, виникає тоді, коли люди та організації намагаються сказати або зробити щось—чи відмовляються казати або робити щось,—що суперечить філософії або цілям можновладців, у тому числі політичній більшості. Релігія часто йде всупереч культурі суспільства і тому непопулярна. З цієї причини свобода віросповідання, навіть там, де її загалом підтримують, часто на практиці наражається на жорстокий опір.
В Європі та Північній Америці суперечності виникають з таких питань: чи можуть церкви вирішувати, кого наймати (чи не наймати) у якості священнослужителів; чи може людина носити релігійний одяг або символи на роботі чи в навчальному закладі; чи повинні співробітники сплачувати за контрацептиви та аборти; чи можна людину змушувати надавати такі види послуг, які ображають її вірування; чи можна відмовляти або позбавляти професійної чи університетської акредитації через моральні норми або вірування; і чи треба вимагати, щоб у релігійні студентські організації приймали студентів з протилежними віруваннями.
Бразилія з її релігійним розмаїттям, також відчуває подібні проблеми, такі як: закриття магазинів у неділю, носіння релігійного одягу та захист афро-бразильських традицій. Ми вдячні, що багато з цих питань було вирішено на користь свободи віросповідання. Швидке і належне рішення питань, пов’язаних з вільним виявленням релігійних переконань, буде безцінним для подальшого шанобливого ставлення Бразилії до її розмаїття. Дозволяючи віруючим людям та релігійним організаціям жити відповідно до їхньої віри публічно і без зустрічних звинувачень, Бразилія залишатиметься й надалі яскравим, сповненим надії прикладом свободи віросповідання для всього світу.
Я заохочую вас міцно триматися тієї свободи, яку ви встановили в своїй країні, і сміливо йти попереду в сприянні свободи релігії на світовій арені. Потреба захищати і оберігати свободу віросповідання—справедливо і врівноважено, так щоб не порушити інші фундаментальні права—залишається гострою.
Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів з радістю розділяє таку позицію в цій важливій справі з вами та іншими. Хоча ми з оптимізмом сподіваємося, що наші зусилля не будуть марними, ми повинні робити ці зусилля колективно, оскільки жоден з нас не може виграти в цій боротьбі наодинці. Мої слова є відлунням того, що сказав на нещодавньому подібному форумі мій колега, старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:
“Вкрай важливо, аби ті з нас, хто вірить у Бога і в реальність правильного і неправильного, об’єдналися більш ефективно для захисту нашої релігійної свободи проповідувати і сповідувати свою віру в Бога та в принципи правильного і неправильного, встановлені Ним. … Усе, що необхідно для єдності і широкої коаліції в тих рамках, про які я кажу,—це спільне вірування в те, що є правильне і неправильне в людській поведінці, і це було встановлено Вищою Істотою. Усі, хто вірить в цей фундаментальний [принцип], мають ефективніше об’єднатися і зміцнити свободу захищати й сповідувати свої релігійні переконання, якими б вони не були. Ми повинні йти своїми дорогами, але в одному напрямку, аби забезпечити собі свободу йти своєю окремою дорогою, коли це необхідно, відповідно до наших вірувань”10.
Наше завдання буде складним і вимагатиме постійної пильності, але воно надзвичайно важливе.
Я закінчую уривком з Учення і Завітів. Ці слова були дані через одкровення в 1835 році в той час, коли, попри захист, який надавала конституція, моїх прабатьків виганяли з їхніх домівок за те, що вони прийняли вірування, які іншим здавалися новими й відмінними. То ж це є серйозним нагадуванням для нашого часу, особливо тоді, коли багато сучасних обмежень свободи віросповідання також спостерігаються в країнах, що проголошують цей принцип, але іноді неспроможні застосовувати його на практиці.
Ось що сказано в наших Писаннях: “Жодний уряд не може мирно існувати, якщо не встановлено і не зберігаються в непорушності такі закони, які уможливлюють для кожної особи вільний вияв свободи совісті”. Уряди можуть “стримувати злочинність, але ніколи не контролювати совість; [вони мають] карати провину, але ніколи не придушувати свободу душі” (УЗ 134:2, 4).
Давайте досягати миру, працюючи разом над збереженням і захистом свободи всіх людей сповідувати певну релігію чи вірування за своїм вибором і жити за ними чи то кожний окремо, чи то громадою, вдома і за кордоном, публічно і приватно, поклоняючись, дотримуючись приписів, практики та вчень.