Кожному потрібен друг
Тім Овертон
шт. Аризона, США
Ілюстрація Аллена Гарнса
Я підійшов до дверей церкви з однією чіткою думкою в голові: “Якщо сьогодні я не знайду друга в церкві, я більше ніколи сюди не повернуся”. Я вже приходив до церкви кілька разів зі своїм другом, але тепер уперше я прийшов як зацікавлений сам і для себе. Я відчував, що мені потрібно приєднатися до Церкви, але я мав певні страхи і занепокоєння.
Коли я увійшов до церкви, якийсь юнак привітав мене широкою усмішкою і щирим потиском руки. Він сказав, що його звуть Дейн Мак-Картні. Я бачив Дейна раніше, коли він приходив, щоб записатися до футбольної команди коледжу, в якій я грав. Моє занепокоєння зникло, коли він запропонував мені сидіти поруч з ним на церковних зборах. Він також запросив мене потім пообідати в домі своїх батьків. Я більше не почувався самотнім того дня. Дейн і його сім’я були дуже добрими до мене і відповіли на багато моїх запитань. Через кілька тижнів я приєднався до Церкви.
Якби Дейн того дня виявив мені лише дружелюбність, я вірогідно пішов би з церкви після причасних зборів і не повернувся, думаючи, що я спробував, але ця церква не для мене. Хоча бути дружелюбним безсумнівно важливо, бути другом—це більше, ніж бути привітним. Любов і підтримки сім’ї Мак-Картні були важливими для мого навернення.
Це було 14 років тому. З того часу я відслужив місію повного дня, уклав храмовий шлюб і Господь благословив мене п’ятьма чудовими дітьми. Я також служив єпископом і президентом колу. Я розмовляв з членами Церкви, які перестали приходити через те, що почувалися самотніми і не мали друзів у церкві. Моє серце плаче за ними. Я б хотів, щоб хтось виявив їм теплоту, як Мак-Картні зробили це для мене.
Я дякую Небесному Батькові, що Дейн подружився зі мною того дня. Сподіваюся, що всі ми будемо сміливими, аби подружитися з тими, хто цікавиться Церквою, з новачками або з тими, хто повертається.