Портрети віри
Жозефін Шере
Шт. Пенсильванія, США
Освячення Філадельфійського Пенсильванського храму в 2016 році дало можливість Жозефін відвідувати його щотижня. У храмі вона знаходить силу і зцілення, щоб справлятися з життєвими труднощами.
Леслі Нільссон, фотограф
З самого народження я жила у важких умовах . Моя мати була іммігранткою з Ліберії, ми були бідні, і в дитинстві я зазнала жорстокого ставлення в сім’ї, якій моя мати доручила опікуватися мною, вважаючи що могла довіряти тим людям. Через це мені в житті іноді було дуже важко.
Коли ваші труднощі починаються ще до того, як ви досягнете віку підзвітності, тоді, на мою думку, стосунки зі Спасителем стають глибокими. Ці стосунки були для мене найкращим благословенням, і я не повинна забувати про них.
Саме завдяки випробуванням я твердо налаштована жити за євангелією.
Африканська культура виховує любов до Господа з дуже раннього віку. Я пам’ятаю, як бабуся навчала мене Господньої молитви, коли мені було чотири роки. Вона прищепила мені розуміння того, як важливо мати особисті стосунки зі Спасителем. Для мене це було таким реальним.
Євангелія прийшла в моє життя в потрібний час. Мені було 14. Я почула про євангелію від літньої місіонерської подружньої пари—Гленна і Джоанни Хозів, які жили відповідно до кожного слова, якого навчали мене. Вони взяли мене під крило.
Моя мама приєдналася до Церкви в 1995 році. Це сталося під час громадянської війни в Ліберії. Під час війни вона втратила кількох братів і сестер. Після того батька мого молодшого брата, з яким моя мама в той час була, вбили тут, у Штатах. То був дуже важкий для неї час, і вона стала неактивною.
Моя мама не казала нам, що була членом Церкви. Я лише пам’ятаю, що бачила ще якісь Писання на її тумбочці біля лампи. Коли старійшина і сестра Хоз прийшли, щоб подружитися з нею і навчати, вони сказали: “Невже ви не хочете, щоб ваша донька знала те, що знаєте ви?” Я охристилася 21 травня 2000 року.
Життя важке незалежно від того, належите ви до святих останніх днів, чи ні. Мені додають сили мої стосунки зі Спасителем і з моїм сином Еношем. Дотримання завітів, укладених у храмі, також додає мені сил.
Храм тут, у Філадельфії, змінив обличчя міста. Я була в храмі майже кожного дня під час днів відкритих дверей. Люди зупинялися, дивилися або просто витріщалися на храм. Якось увечорі я була задіяна в охороні храму. Одна жінка зупинилася і запитала: “Що це за будівля?”
Я сказала їй: “Це будівля, в яку можуть прийти вірні члени Церкви святих останніх днів і укласти завіти з Господом”.
Вона опустила погляд і сказала: “У мене мурашки по тілу”.
У ту мить мене просто осінило. Та жінка була простою мешканкою Філадельфії. Вона навіть уявлення не мала, що відбувається, але вона могла відчувати Духа з такою ж силою, бо євангелія є істинною.
Істина—це істина, незважаючи ні на що. Вам не потрібно сперечатися про неї. Вам не потрібно доводити її. Вона просто є. Вона реальна, і вона є реальною для кожного. Вона реальна для людей, які живуть у Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, і вона реальна для людей, які живуть у нетрях Філадельфії. Думаю, це те, що має підтримувати нас.
Життя важке незалежно від того, належите ви до святих останніх днів, чи ні”,—каже Жозефін.— Але її труднощі, як вона каже, дали їй рішучості жити за євангелією.
Вечори сім’ї Шере наповнені великою кількістю домашніх справ.
Жозефін на перше місце у своєму житті ставить стосунки зі Спасителем і з сином Еношем.
“Це наш обов’язок і відповідальність одне перед одним,—каже Жозефін.— Ми маємо дивитися одне на одного так, як Господь дивиться на всіх нас”.
Енош з нетерпінням чекає на свій час, який він щодня проводить з мамою наодинці.
Енош робить перерву у виконанні домашньої роботи, щоб пограти в баскетбол з мамою біля їхнього дому в Філадельфії.