2017
Нарізно, але все ще єдині
November 2017


Нарізно, але все ще єдині

В Церкві, не зважаючи на наші відмінності, Господь очікує від нас єдності!

В червні 1994 року я з нетерпінням їхав додому з роботи, щоб подивитися по телевізору, як наша національна футбольна команда гратиме на чемпіонаті світу. Після того, як я вирушив додому, то побачив здалека, як на тротуарі чоловік швидко їхав в інвалідному візку. Я помітив, що візок був прикрашений нашим бразильським прапором. Я знав, що він також їхав додому, щоб подивитися гру!

Коли наші шляхи перетнулися, а наші очі зустрілися, на долю секунди я відчув, наскільки сильно ми з тим чоловіком були єдині! Ми їхали в різні сторони, не знали одне одного та знаходилися в досить різному соціальному і фізичному становищі, але наша спільна пристрасть до футболу і любов до нашої країни допомогли нам відчувати єдність в той самий момент! Я більше ніколи не бачив того чоловіка, але сьогодні, багато років потому, я ще досі можу бачити ті очі і відчувати той міцний зв’язок з тим чоловіком. Зрештою, ми всі виграли матч і чемпіонат світу того року!

В Церкві, не зважаючи на наші відмінності, Господь очікує від нас єдності! Він сказав в Ученні і Завітах: “Будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої”1.

Коли ми всі заходимо в дім зборів, щоб поклонятися групою, нам слід залишити наші відмінності позаду, включаючи расу, соціальний статус, політичні переконання, академічні та професійні досягнення і натомість зосередитися на наших спільних духовних цілях. Разом ми співаємо гімни, роздумуємо про ті самі завіти під час причастя і разом вголос кажемо “амінь” після виступів, уроків і молитов—це означає, що ми всі разом погоджуємося з тим, що було сказано.

Все це, що ми робимо колективно, допомагає нам створити сильне відчуття єдності в зібранні.

Проте те, що насправді визначає, зміцнює чи руйнує нашу єдність, так це те, як ми поводимося, коли знаходимося окремо від інших членів Церкви. Як ми всі знаємо, це неминуче і нормально, що ми всі урешті-решт говоримо одне про одного.

В залежності від того, що ми вибираємо сказати одне про одного, наші слова можуть скріпити наші “серця у єдності”2, як навчав про це Алма тих, кого христив у водах Мормона, або вони знищать любов, довіру і доброзичливість, яким слід існувати поміж нас.

Деякі коментарі можуть тонко руйнувати єдність, наприклад: “Так, він хороший єпископ; але бачили б ви його, коли він був молодим чоловіком!”

Ось більш конструктивна версія цього коментаря: “Єпископ такий хороший, він з роками став набагато зрілішим і мудрішим”.

Часто ми вішаємо незмінні ярлики на людей, коли кажемо щось подібне: “Наш президент Товариства допомоги безнадійна; вона така вперта!” Натомість можна сказати: “З президентом Товариства допомоги останнім часом щось не так; можливо, у неї щось сталося. Давайте допоможемо їй і підтримаємо її!”

Брати і сестри, ми не маємо права характеризувати будь-кого, включаючи когось з нашого церковного оточення, як невідворотно зіпсований продукт! Натомість наші слова про інших людей повинні відображати нашу віру в Ісуса Христа і Його Спокуту, та що в Ньому і через Нього ми завжди можемо змінюватися на краще!

Дехто починає критикувати провідників і членів Церкви та відділятися від них через щось зовсім незначне.

Це сталося з чоловіком на ім’я Саймондс Райдер, який став членом Церкви в 1831 році. Після того, як він прочитав одкровення, яке стосувалося його, він був приголомшений, коли побачив, що його прізвище було неправильно написане: Rider з англійською літерою i замість y. Його реакція на цю подію сприяла його сумніву відносно пророка і зрештою призвела до переслідування Джозефа і відходу від Церкви3.

Також цілком ймовірно, що всіх нас будуть поправляти наші церковні провідники, що й буде перевіркою того, наскільки ми єдині з ними.

Мені було лише 11, але я пам’ятаю, як 44 роки тому, дім зборів, в якому моя сім’я відвідувала Церкву, закривався на реконструкцію. Перед початком реконструкції були проведені збори, на яких місцеві провідники і територіальні провідники обговорювали, як члени Церкви допомагатимуть своєю працею в реконструкції. Мій батько, який до того головував над цим підрозділом багато років, висловив своє сильне переконання, що цю роботу має виконувати підрядник, а не аматори.

Його переконання було не лише відкинуто в тому випадку, але ми також чули, що йому суворо і публічно докоряли за те. Він був людиною дуже відданою Церкві, а також був солдатом в Другій світовій війні в Європі, і звик до протистоянь і боротьби за те, у що він вірив! Декому було б цікаво, яка була його реакція після того випадку. Чи продовжував він стояти на своєму і протистояти прийнятому рішенню?

Ми бачили сім’ї в нашому приході, які стали слабшими в євангелії і припинили відвідувати збори, тому що не могли бути єдиними з провідниками. Я сам також був свідком того, як багато моїх друзів з Початкового товариства не залишилися вірними в своїй молодості через те, що їхні батьки завжди знаходили вади в членах Церкви.

Однак мій батько вирішив залишитися єдиним зі святими. Кілька днів потому, коли члени приходу збиралися, аби допомогти в ремонті, він “запросив” нашу сім’ю слідувати за ним до дому зборів, де ми змогли б допомогти будь-яким чином.

Я був розлюченим. Я відчув, що хочу спитати у нього: “Тату, чому ми допомагаємо з реконструкцією, якщо ти проти того, щоб члени Церкви робили це?” Але вигляд його обличчя знеохотив мене це зробити. Я хотів бути гідним для повторного освячення. Тож, на щастя, я вирішив промовчати і просто піти й допомагати в будівництві!

Батько не побачив нової каплиці, тому що помер до закінчення цієї роботи. Але члени нашої сім’ї, в якій тепер головувала моя мама, продовжували виконувати свою роботу, доки її не було закінчено, і, таким чином, ми були єдиними з моїм батьком, з членами Церкви, з нашими провідниками і, що найважливіше, з Господом!

За декілька хвилин до того, як Він пережив той болісний досвід у Гефсиманському саду, коли Ісус молився Батькові за Своїх апостолів і всіх нас, святих, Він сказав: “Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я—у Тобі”4.

Брати і сестри, я свідчу, що, коли ми вирішуємо бути єдиними з членами і провідниками Церкви—як тоді, коли ми збираємося разом, так і, особливо тоді, коли ми поодинці—ми будемо також відчувати більш досконалу єдність з нашим Небесним Батьком і Спасителем. В ім’я Ісуса Христа, амінь.