2017
Нам є що покращувати: як вітати новоприбулих

Нам є що покращувати: як вітати новоприбулих

Ось чотири способи того, як ви можете допомагати новим членам Церкви й тим, які повертаються до неї, відчути себе бажаними.

Ghana

Через місяць після хрищення на Середньому Заході США Меліссу (всі імена змінено) попросили промовити вступну молитву на причасних зборах. Вона хвилювалася через те, що буде молитися публічно, але, як згадує: “Я відчувала впевненість у своїй здатності розмовляти з Небесним Батьком. Зрештою, я молилася упродовж років, особливо поки досліджувала Церкву, і могла відчувати, що Святий Дух допомагає мені”.

Тож вона була здивована, отримавши електронне послання від одного з членів приходу, який описував “з усіма подробицями” все те, що було неправильно в її молитві. Сором, збентеження і хвиля сумнівів не давали Меліссі спокою, поки вона не відчула спонукання подзвонити колишньому місіонеру, який її навчав. “Він швидко запевнив мене, що було абсолютно недоречно з боку того члена Церкви критикувати мене у такий спосіб,—розповідає вона.— Він також сказав, що єпископат, як я подумала, ніколи не попросив би іншого члена приходу дати мені таку оцінку”.

Таке запевнення допомогло Меліссі залишатися активною в приході, прийняти покликання і далі плекати свою віру. Але їй знадобилося кілька місяців, щоб подолати біль і втрачену впевненість після отримання того гнітючого послання.

На жаль, історія Мелісси не є унікальною. Багато нових членів Церкви і тих, які повертаються до активності, стикаються зі значними, часто штучно створеними труднощами, які викликають у них відчуття, що їм не раді. Іноді навіть людям з міцним свідченням, важко залишатися вірними, коли вони відчувають себе поза увагою. У нещодавно підготованій серії відеофільмів під назвою Unity in Diversity (Єдність у розмаїтті) провідники Церкви обговорюють це питання, заохочуючи членів Церкви бути більш чуйними, більш привітними і виявляти більше любові у наших стосунках.

Наступні історії допомагають проілюструвати, як ми, члени Церкви, можемо застосовувати ці принципи і виявляти щиру дружбу та психологічну підтримку тим людям, які відчувають гостру потребу в теплому ставленні в Господній Церкві.

Бути другом у вірі

People outside the Accra Ghana Temple

“Коли будь-яка людина наближається до дверей каплиці, необхідно, щоб вона відразу ж відчула турботу й любов, натхнення й піднесення, … що спонукатиме до бажання покращуватися, бо ця людина зрозуміє, що Господь її любить і що вона має друзів у вірі”.

—Керол Ф. Мак-Конкі, перший радник у генеральному президентстві Товариства молодих жінок

Меліссі потрібні були справжні друзі, особливо в її приході, з якими вона могла б порадитися чи попросити про допомогу. Її чоловік і дочка не приєдналися до Церкви разом з нею.

“Я гостро відчувала свою самотність, коли приходила до церкви й бачила сім’ї”,—розповідає вона. Усі були дружелюбними, але навіть їхня радість викликала в неї відчуття, що “я ніколи не здобуду того мормонського духу, бо я тут єдина, у кого є проблеми”.

Крім колишнього місіонера, який її навчав, благословенням для Мелісси стала Сінді, подруга в он-лайні, яка й познайомила її з Церквою. “Було важко залишатися безпомічним спостерігачем, дивлячись, як Мелісса долає там у себе труднощі,—каже Сінді.— Тож я створила закриту групу у Facebook разом з членами Церкви, які несхожі між собою, але мають зважене, сповнене любові ставлення. Вони потоваришували з Меліссою і допомогли їй так, як я ніколи не змогла б зробити це сама”.

Члени групи не лише дали Меліссі відчути, що вона не самотня, поки жінка шукала своє місце в приході, але також відповідали на запитання про стиль життя і культуру мормонів. “В юності я носила відкриті топи й короткі шорти”,—розповідає Мелісса. Вона була вдячна за друзів, що спілкувалися з нею он-лайн. Вони надіслали фото одягу, який вона могла знайти в місцевих магазинах. Це спонукало її попросити сестер у приході порекомендувати фільми для перегляду, бо тепер деякі фільми з її колекції викликали у неї збентеження.

Важливим аспектом дружби, як зазначає Мелісса, була необхідність отримати пораду. Непрошена порада більше схожа на нав’язування, ніж на доброзичливість, на вторгнення в приватне життя, яке може болісно ранити тих, хто до цього не готовий.

Згодом Меліссу було покликано навчати в Товаристві допомоги. Її покликання відкрило можливість спілкування з іншими людьми в приході. Мелісса розповідала сестрам не лише про те, як їй важко робити зміни в житті, будучи новонаверненою, але також справлятися з дитиною, хворою на аутизм, долати особисті проблеми зі здоров’ям і навіть сказати: “O, мій собака помирає”. Те, що інші сестри слухають і діляться своїми труднощами під час уроку й особистих розмов, сприяло глибокому зціленню. Ці стосунки допомогли Меліссі відчути, що у неї нарешті є справжні друзі у вірі.

Залучайте кожного

Sacrament Meetings

“Спаситель заповідав своїм послідовникам: “Любіть один одного! Як Я вас полюбив” (Іван 13:34; курсив додано). Тож ми беремо за зразок те, як Він нас полюбив. Якщо Він для нас взірець, ми завжди повинні намагатися простягнути руку допомоги і залучити кожного”.

—Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Роберт, зацікавлений Церквою з Канади, відвідував багато зборів та заходів СОД. Він досліджував різні релігії, але продовжує цікавитися Церквою через натхнення, яке відчув у її вченні та Книзі Мормона. Він ходить до інституту, щоб дізнатися більше, і відзначає, що спілкування з людьми, за його словами: “Освіжаюче здорове, доброзичливе, сповнене позитиву. Мормони найприємніші люди у світі”.

Вважаючи себе інтровертом, Роберт хоче спілкуватися, але, як він каже: “Мені затишніше сидіти в куточку, бо не знаю, як долучитися до кола друзів, які вже давно в Церкві і, як здається, більше їм ніхто не потрібен”. Але не треба докладати багато зусиль, щоб зняти цей тиск відокремлення. Під час одного заходу, як згадує Роберт: “Хтось підійшов до мене після обіду й запросив залишитися на фільм. Якби не це, я пішов би, але я залишився й чудово провів час. Мені потрібно було лише знати, що я комусь тут потрібний”.

Як і Мелісса, Роберт завдячує друзям СОД, які пояснюють доктрину, але не вдаються в надмірні подробиці стосовно того, як за нею жити. Друзі, які слухають більше, ніж наставляють, подібні до “людини, яка йде поруч, на противагу людині, яка йде позаду, підганяючи. Більшість часу ви просто йдете і спотикаєтеся”.

Роберту було важко відмовитися від цигарок. Його дискомфорт доводить, як новачки добре усвідомлюють свою відмінність. “Жоден член Церкви ніколи й нічого мені не казав, що я пахну димом,—каже він.— Однак якщо мій одяг не пахне свіжістю після прання, я залишаюся вдома і не йду до церкви чи до інституту”.

Ми можемо допомогти людині отримати прекрасне відчуття належності, якщо підтримуємо і залучаємо новачків до Церкви. Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, каже: “Мені щемить серце, коли хтось дуже вразливий приходить і каже: “… Я хочу бути тут”, і натикається на байдужість або недостатню зацікавленість. Це трагедія. … Ми не повинні бути такими” (“Is There a Place for Me?” [відео], lds.org/media-library).

Спілкуйтеся з людьми

“Коли ви вирішуєте спілкуватися з іншими, ви благословляєте їхнє життя. … Ви можете пошукати людину, яка сидить в стороні, яка сидить скраю? … Якщо ви відкриєте своє серце іншим людям, то побачите, що всі ми одне ціле”.

—Джин Б. Бінгем, генеральний президент Товариства допомоги

Після того як Ельза приєдналася до Церкви в Нідерландах, вона відчула справжній зв’язок з Небесним Батьком. Але оскільки вона була молода і ще не в шлюбі, то також відчувала самотність, оскільки сім’я та друзі не дуже сприймали її нові релігійні вірування та звички. “Найкраще з того, що запропонували мені члени Церкви,—каже вона,—це щирі дружні стосунки поза церковними зборами. Хтось ходив зі мною до храму виконувати хрищення, хоча ці люди мали ендаумент. Мені треба спілкуватися з членами Церкви, окрім неділі, аби здобувати силу та витерпіти до кінця”.

Ельза вважає, що найбільшим викликом для новонаверненого є, за її словами, “сподівання раптом зрозуміти все. Усі абревіатури, події, покликання. Це може трохи спантеличувати, і я іноді переживаю, що люди засуджують мене за те, що я не вчуся швидше”. Крім того, як і багато інших, вона не дуже добре всіх знає, через це їй “зручніше сидіти в кінці каплиці й рідко з кимось розмовляти”. Великі групи людей її лякають, і вона думає, що інші засуджують її за неактивну участь. “Не те, що я не хочу брати участь в уроках або співати гімни чи привселюдно молитися,—каже вона.— Оскільки я боюся, я можу розплакатися перед людьми, яких ще зовсім не знаю”.

Сестра Мак-Конкі каже: “Я знаю людей, які приходять до Церкви кожної неділі, щоб отримати натхнення і заряд енергії, але вони просто йдуть, відчуваючи осуд і не відчуваючи любові—нікому не потрібні, нібито для них немає місця в церкві. Нам треба це змінити”.

Ельза каже, що ті члени Церкви, які її не засуджують, допомагають найбільше. “Вони вислуховують мої проблеми і не вторгаються в мій особистий простір. Вони ставляться щиро і з терпінням, поки я навчаюся розуміти, що означає бути членом Церкви”. Попри своє хвилювання Ельза ходить з місіонерками і шукає нових членів Церкви та зацікавлених. “Я знаю, що відчуває новачок,—каже вона,—і я хочу зробити все можливе, щоб ніхто не відвернувся від дарів євангелії, які врятували мене від розпачу”.

Жити за євангелією, ставати послідовниками Христа

Tonga

“Люди можуть привносити різні дари й бачення. Широкий спектр досвіду, знань і проблем, з якими стикаються люди, покаже нам, що є насправді важливим в євангелії Христа. І, можливо, багато всього, що було набуто упродовж часу, стосується більше культури, ніж доктрини, тож може відпасти, а ми насправді навчимося бути учнями Христа”.

—Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Хоча раніше Джим критично ставився до Церкви, все ж він приєднався до неї, бо отримав “неспростовне духовне свідчення від Святого Духа, Який свідчив про істинність євангелії та про її доктрину”. Проте одним з його найбільших випробувань була адаптація до культури СОД.

Після хрищення він побачив, що багато загальноприйнятих правил поведінки серед членів Церкви стосувалися швидше культури, аніж доктрини. “Хоча це поширюється на всі релігійні організації,—каже він,—у мене було відчуття, що якщо я певним чином не буду вписуватися, то мене звинуватять, що я не приймаю євангелію повною мірою. Моя проблема була пов’язана не з євангелією чи доктриною, а з рівнем відповідності на культурному рівні”.

Як пояснює старійшина Крістофферсон, нам потрібно, щоб наші нові навернені, зацікавлені та інші допомагали нам позбавлятися недоктринальних практик, які накопичилися з часом, та ставали справжніми послідовниками Христа.

Підтримуючи переваги спілкування з людьми з різним досвідом, старійшина Оукс заохочував святих останніх днів не зосереджуватися на відмінностях, а натомість починати з запитання: “Звідки ви? Які ваші основоположні цінності? Чого ви бажаєте досягнути?” Така відкритість і прийняття, в свою чергу, допомагають новачкам у нашому колі відчути, що їх приймають, надихають, люблять і вони будуть готові прийняти спасіння в тілі Христовому.

Як провідники Церкви в наш час, так само і апостол Павло переймався розділенням у Христовій Церкві в давнину. Він переконував членів Церкви, які мали свої сильні переконання, не ображати інших святих тими ритуалами, які, в кінцевому результаті, не мають великого значення, пояснюючи, що в той час як “знання … надимає, любов … будує” (1 Коринтянам 8:1). Він закликав, “щоб не було поміж вами поділення”, і що треба зосереджуватися на “Ісус[і] Христ[і], і То[му] розп’ято[му]”, а не на тому, як члени Церкви відрізняються одне від одного (1 Коринтянам 1:10; 2:2).

Сьогодні сучасні апостоли і пророки закликають нас шукати єдність у розмаїтті, заохочуючи залишати місце кожному члену Церкви Христа, як важливій складовій нашої мети сягнути “з’єднання віри й пізнання Сина Божого … у міру зросту Христової повноти” (Eфесянам 4:13).