ВибірДжейн
Автор живе в штаті Техас, США.
Коннектикут, 1842 р.
“Господь—Добрий Пастир …” Гімн лунав навколо Джейн Елізабет Меннінг, та вона не могла зосередитися на його словах. Глибоко замислившись, вона дивилася на свої руки.
Рік тому вона приєдналася до пресвітеріанської церкви. Однак її все ще не полишало відчуття, неначе чогось не вистачає. “Я шукаю чогось ще”,—думала вона. Але що ж це могло б бути?
Після церковних зборів люди почали розходитися, пішла і Джейн. Листя почало ставати червоним і золотим. Сонячне світло відбивалося на воді річки Норволк, що текла неподалік.
“Мандруючий місіонер прибув у місто,—сказав якийсь чоловік.— Він—мормон і каже, що Бог говорить до пророків знову”.
Джейн зупинилася, щоб послухати. Може це те, що вона шукає?
“Пророків?—поглузував інший чоловік.— Як у Біблії? Хто піде слухати про це?”
“Я піду!”— випалила Джейн. Кілька людей озирнулися й пильно подивилися на неї, серед них був і пастор. Джейн відчула, як її щоки запашіли.
Пастор насупився. “Я не думаю, що тобі слід йти слухати його. Дурниці, ось що це. Ти розумієш?” Коли вона нічого не відповіла, він кивнув і пішов розмовляти з кимось іншим. Джейн подивилася йому вслід, а потім поспішила додому.
Та це був не той дім, де жили мама та її брати і сестри. Це була ферма Фітчів. Вона приїхала жити сюди як наймичка, коли їй було лише шість років. Щодня вона багато працювала, допомагаючи місіс Фітч прати, прасувати та готувати їжу. Зазвичай Джейн вставала ще до схід сонця. Вона розпалювала вогонь, місила тісто і збивала масло. Коли була можливість, вона провідувала свою сімʼю.
Пройшло вже кілька днів, а Джейн, розвішуючи сушитися сорочки містера Фітча, усе ще думала про того місіонера. Свіжий вітерець розвівав випраний одяг.
Пастор сказав їй не ходити, а все ж … піти їй треба. Їй потрібно побачити, чи цей мормон зможе допомогти їй знайти істину, яку вона шукала. Закінчуючи розвішувати одяг, вона вже знала, що зробить. Хто б там що не казав, а вона таки піде на ті збори.
У неділю Джейн встала на світанку, вдяглася у найкраще плаття й сама пішла у зал, де проводилися збори. Вона тихенько зайшла й сіла на деревʼяну лавку у кінці залу. Джейн усміхнулася, побачивши як багато було тут людей. Виходило, що не лише вона одна шукала щось ще!
Коли піднявся старійшина Уонделл, у кімнаті запала тиша. Наступна година, коли він говорив про Книгу Мормона та пророка на імʼя Джозеф, промайнула швидко. Він сказав, що люди можуть бути охрищені зануренням—так само, як був охрищений Ісус. Також він розповідав про збирання святих у далекому місті, що називалося Наву. Під кінець зборів серце Джейн було настільки переповнене почуттями, що вона ледь могла дихати.
Того вечора вона провідала свою сімʼю.
“І що ти думаєш про сказане тим місіонером?”—спитала мати, коли Джейн розповіла, як пройшла її неділя.
“Я цілком переконана, що він говорив про істинну євангелію,—сказала Джейн.— Я повинна прийняти її. Наступної неділі я збираюсь охриститися”.
“Охриститися? Ти приєднуєшся до іншої церкви?”—запитав її брат, Айзек, підтягуючи стілець.
“Так! Це те, що я шукала. Це істина”.
На думку Айзека, говорила вона це серйозно. “І що ж буде потім?—спитав він тихо.— Що будеш робити після свого хрищення?”
“Приєднаюся до святих,—сказала Джейн.— Я збираюся в Наву”.
Продовження буде …