Портрети віри
Маркус Тільгнер
Саксонія-Ангальт, Німеччина
У 1989 році Маркус, Керен і їхній трирічний син отримали дозвіл на те, щоб поїхати у відпустку зі Східної Німеччини до Угорщини. Коли вони там були, Угорщина відкрила свій кордон з Австрією, відкриваючи шлях до свободи тисячам біженців зі Східної Німеччини. Маркус і Керен зрозуміли, що це унікальна для них можливість. Вони також могли поїхати.
Леслі Нільссон, фотограф
Я сказав: “Давай поїдемо до Австрії”.
“О ні, ти не можеш,—сказала Керен.— Твої батьки залишилися в Німеччині, і мої також”.
“Вони зрозуміють”,—відповів я.
“Ми вже почали будувати будинок,—сказала мені Керен. Давай його закінчимо”.
“Ні, давай почнемо нове життя,—сказав я,—десь у іншому місці, у Західній Німеччині”.
Я знову і знову намагався переконати її, що нам слід їхати. Вона відповіла: “Ні, бо тебе щойно покликали єпископом, і ти погодився служити”.
Саме тому ми не виїхали з Німеччини. Через кілька тижнів упала Берлінська стіна. Ми раділи, що залишилися. То був шлях Небесного Батька, підготований для нас.
Друг (посередині) розмовляє з Каррен і Маркусом Тільгнером. Тільгнери всіх радо вітають у своєму домі. Вони вважають за благословення можливість служити людям навколо себе.
Невістка Тільгнерів ніжно голубить немовля. Ще один онук приносить радість Маркусу і Каррен, які кажуть, що завдяки тому, що вони залишилися на рідній землі, їхня сім’я згуртувалася.
Сестри-місіонерки допомагають Маркусу закінчити страву, яку зараз поставлять у духовку.