Дозвольте Богові бути вашим архітектором
Ваше життя може стати кращим, ніж ви будь-коли собі уявляли.
Iлюстрації Брайяна Біча
Ви можете багато чого навчитися у житті, навчаючись з власного досвіду. Щоб то не означало—безтурботне ігнорування письмових інструкцій щодо збирання меблів, які вам привезли розібраними на мільйон частин, або самостійне вивчення гри на музичному інструменті шляхом підбирання мелодії на слух—ваша спроможність навчатися шляхом спроб і помилок є практично безмежною.
Єдина річ в тому, що такий спосіб, як правило, не дуже легкий.
Уявіть собі щось дійсно складне. Що якби ви були відповідальним за будівництво власного дому і перед вами лежали всі необхідні матеріали. Чи можете ви собі уявити цю велетенську купу? Дошки, цвяхи, труби, дроти, інструменти та все інше, що вам знадобиться, щоб побудувати прекрасний дім для себе і своєї сім’ї.
Чи забажаєте ви продовжувати проектувати його в процесі будівництва? Або чи захочете ви, щоб вам допоміг хтось, хто дійсно знає, як найкраще розпорядитися цими матеріалами?
З нашою подорожжю життям все так само. Усім нам потрібна допомога під час будівництва нашого життя. І немає кращого будівельника, до кого можна звернутися, окрім Бога.
Як пояснюється в брошурі Заради зміцнення молоді: “Господь зробить ваше життя набагато кращим, ніж ви самі могли б це зробити. Він примножить ваші можливості, розширить бачення та надасть вам сили. Він надасть вам необхідну допомогу у подоланні ваших випробувань і труднощів. Ваше свідчення зміцниться, й ви знайдете справжню радість, пізнаючи вашого Небесного Батька та Його Сина Ісуса Христа, і ви відчуєте Їхню любов до вас” ([2011], с. 43).
Коли ми дотримуємося Божих заповідей і залучаємо Його в наші плани, ми стаємо тим, ким нам потрібно стати, а не тим, ким, як нам здавалось, ми хотіли би бути.
Ось кілька людей, які, з Божою допомогою, знайшли кращий шлях, ніж той, який вони вибрали для себе.
Позбутися насильства
У відеоматеріалах на сайті mormonchannel.org юнак на ім’я Бабба ділиться своєю історією про своє життя, яке наближалося до катастрофи1. Він виріс в сім’ї, де панувало насильство, де його батька було вбито, коли Баббі було лише три роки.
Бабба зростав, вибираючи таке саме життя, яке завжди бачив. Він приєднався до банди і почав битися з усіма, хто ставав у нього на шляху. У старших класах він зрозумів, що невдовзі опиниться у в’язниці. Але йому було байдуже.
Бог втрутився. У цей вирішальний час свого життя Бабба познайомився з сім’єю святих останніх днів, яка поставилася до нього з любов’ю і добротою. Він ніколи раніше не був серед таких людей, як ці,—людей, які виявляли співчуття і любов. Він почав проводити з ними якомога більше часу. Коли він запитав цю сім’ю, чому вони діяли саме так, вони сказали, що це через їхню віру в Ісуса Христа.
Він захотів дізнатися те, що знають вони. Він почав молитися і вивчати Писання. Невдовзі він відчув щось, чого ніколи не відчував раніше. “Бог дійсно є, і Він мене любить!”— каже Бабба. З Божою допомогою Бабба почав заново будувати своє життя, взявши за основу Ісуса Христа і залишивши старе життя в минулому.
“Моє єство змінилося. Я тепер зовсім інша людина, ніж був раніше. Тепер я маю мету. У мене є доля,—каже він. —Мені є куди йти”.
Зараз Бабба дивиться в своє майбутнє з оптимізмом, вірою і надією. “Я знаю, що лише завдяки Ісусу Христу, моя віра в Нього допоможе мені дістатися туди, де я хочу бути”,—каже він2.
Зміна напрямку
Президент Х’ю Б. Браун (1883–1975), член Кворуму Дванадцятьох Апостолів і Першого Президентства, поділився досвідом того, як Бог зробив його життя повнішим, ніж він зробив би це сам.
Х’ю служив в армії Канади і був у списку на підвищення до звання генерал. Він працював, сподівався і молився про це підвищення 10 років.
Однак коли посада стала вакантною, йому не дали підвищення просто через те, що він був членом Церкви. Це в буквальному сенсі було єдиною причиною і йому так і сказали.
Х’ю розлютився. Він сказав: “Я сів на потяг і поїхав назад … з болем у серці і гіркотою в душі. … Увійшовши у свій намет, … я кинув кашкет на ліжко. Стиснувши кулаки, я затряс ними до неба. Я сказав: “Як ти міг так вчинити зі мною, Боже? Я зробив усе можливе, щоб отримати це призначення. Я зробив усе можливе з усього того, що міг і що повинен був зробити. Як же ти міг так вчинити зі мною?” Мені було нестерпно гірко”3.
Тоді Х’ю пригадав подію, що сталася кількома роками раніше. Якось він придбав занедбану ферму, де був дуже зарослий смородиновий кущ. Оскільки цей кущ не обрізали, він ніколи не плодоносив. Все, чого він прагнув—зростати ще вище.
Тому Х’ю сильно обкарнав його. Потім він побачив маленькі краплі рідини на кінчику кожної обрізаної віти. Вони здавалися схожими на сльози. Він сказав смородиновому кущу: “Садівник тут я”. Х’ю знав, яким хоче, щоб цей кущ став—аж ніяк не тінистим деревом.
Ця подія спала йому на думку, коли він боровся з гнівом, викликаним тим, що він не отримав підвищення. “Я почув голос і впізнав тон того голосу. Це був мій власний голос, і цей голос сказав: “Садівник тут я. Я знаю, що я хочу, щоб ти робив”. Гіркота полишила мою душу і я впав на коліна біля ліжка, щоб просити прощення за свою невдячність. …
… І ось тепер, через майже 50 років, я підводжу очі до [Бога] і кажу: “Дякую, Пане Садівник, за те, що обрізали мене, за те, що достатньо любили мене, аби заподіяти біль”4.
Х’ю так ніколи і не став генералом. У Господа були інші плани щодо президента Брауна. Під керівництвом Господа, як архітектора, життя президента Брауна стало прекрасною будівлею.
Будівництво з нуля
Коли Божий пророк називає вас “дитям пекла”, скоріш за все ваше життя рухається не в дуже правильному напрямку. Але саме так сталося з Зизромом, одним із законників у Книзі Мормона. (Див. Алма 11:23).
Алма і Амулек проповідували у землі, де Зизром, як законник, намагався заробити грошей, збурюючи людей проти Алми і Амулека. Зизром спробував упіймати в пастку Алму і Амулека своїми запитаннями, але вони відповіли і докорили йому. Дух відкрив їм думки Зизрома. (Див. Aлма 11–12).
Коли розмова продовжилась, Зизром приголомшено замовк. Він почав усвідомлювати свої провини і відчув сильну вину через свої гріхи і те, що вчинив, зводячи людей на манівці. Згодом він намагався в якійсь мірі відвернути заподіяну ним шкоду, кажучи: “Знайте, я винен, а ці люди незаплямовані перед Богом” (Алма 14:7).
Але це не спрацювало. Люди вигнали Зизрома зі свого міста. Відчуття вини і відчай через скоєне—бо він помилково боявся, що його проповідування проти Алми і Амулека призвело до їхньої загибелі—спричинили у Зизрома лихоманку—його “спалювала запальна гарячка” (Алма 15:3).
Будівля, яку він звів для свого життя, розвалилась до самісінької основи. Але на цьому історія Зизрома не завершується.
Дізнавшись, що Алма і Амулек все ще живі, Зизром сповнився мужності й попросив їх прийти до нього. Коли вони прийшли, Зизром благав про зцілення. Завдяки вірі Зизрома, його було повністю зцілено. Потім він охристився і, з того часу й надалі, почав проповідувати (див. Алма 15:11–12).
Так розпочалося нове життя Зизрома і цього разу його архітектором був Бог.
Окрім молотка і цвяха
Гарна новина полягає в тому, що для нас ніколи не призначалось іти крізь життя на самоті. Бог прагне допомогти нам на кожному етапі дороги. І коли ми дозволимо Йому допомогти, не буде обмежень в тому, ким ми можемо стати.