2016
Притча про ‘Совиний експрес’

До нових зустрічей

Притча про “Совиний експрес”

З “Трьох притч—“Нерозумна бджола”, “Совиний експрес” та “Дві лампи”, Ліягона, лют. 2003, сс. 36–41.

Я глибоко замислився над словами замурзаного, забрудненого мастилом машиніста.

Parable of the Owl Express

Ілюстрація © Hemera/Thinkstock, iStock/Thinkstock

Під час навчання в коледжі я був одним з групи студентів, призначених взяти участь у польовій експедиції,—це входило в обов’язкову програму з вивчення геології. …

Виконуючи певне завдання, ми знаходилися а експедиції протягом багатьох днів. … Коли час, призначений для досліджень, майже добіг кінця, нас накрила потужна буря, після якої повалив сніг—не по сезону і неочікувано, та однак снігопад посилювався і нам загрожувала небезпека опинитися серед снігових заметів серед пагорбів. Буря досягла свого апогею, коли ми спускалися довгим і крутим схилом за кілька миль від маленької залізничної станції, на якій ми сподівалися того вечора сісти в поїзд, що відвіз би нас додому. Доклавши великих зусиль, ми дісталися до станції пізно вночі, а буря все ще вирувала. …

… Поїзд, якого ми з таким сподіванням і надією чекали, називався “Совиний експрес”. Це був швидкий нічний поїзд, що з’єднував великі міста. …

Далеко за північ прибув поїзд у жахливому вихорі вітру та снігу. Я трохи відстав від своїх супутників, які поспіхом піднімалися у вагон, бо мою увагу привернув машиніст, який протягом короткої зупинки, поки його помічник поповнював запас води, метушився біля паровоза—деякі частини змащував, інші регулював, і взагалі ретельно оглядав пихкаючий локомотив. Я зважився заговорити з ним, хоч він був зайнятий. Я спитав його, що він відчуває у таку ніч—нестямну, жахливу і несамовиту, коли здається, що нищівні сили випущено на волю—повсюдно і безконтрольно,—коли виє буря і з усіх боків загрожує небезпека. …

Його відповідь стала уроком, якого мені й досі не забути. Фактично він сказав, хоча й уривчастими і нескладними реченнями: “Подивіться на прожектор паровоза. Хіба він не освітлює колію майже на сотню чи більше метрів? Все, що я намагаюсь робити, це охоплювати поглядом цю сотню метрів освітленої колії. Це те, що я можу бачити, і я знаю, що на такій відстані колія відкрита і безпечна. … Світло паровоза завжди попереду мене!”

Коли він піднімався до себе в кабіну, я поспішив сісти у перший пасажирський вагон; і, вмостившись на м’якому сидінні, блаженно радіючи теплу й загальному комфорту,—які були разючим контрастом шаленій ночі за вікном,—я глибоко замислився над словами замурзаного, забрудненого мастилом машиніста. Вони були сповнені віри—тієї віри, що веде до великих досягнень, тієї віри, що дає сміливість і рішучість. …

Ми можемо не знати, що чекає на нас у наступні роки чи навіть дні або години, які от-от настануть. Але на кілька метрів вперед, а можливо й трохи менше, колія чиста, наш обов’язок зрозумілий, наш шлях освітлено. Рушаймо ж на цю коротку відстань, освітлену натхненням від Бога, до наступного кроку!