Роздуми
Не те чудо, якого ми прагнули
Автор живе в штаті Юта, США.
Іноді ми молимося і молимося до болю в колінах про чудо, якого ми прагнемо, але згодом Бог дає нам чудо, якого ми потребуємо.
Через кілька місяців я мала закінчити коледж і сподівалася народити свою першу дитину. Моєму чоловікові, як і мені, дуже хотілось нарешті мати дітей.
Один рік, чотири місяці, десятки негативних результатів тестів на вагітність, п’ять негативних результатів тестів на овуляцію, два сумних місяці прийому ліків і тисячі сліз потім—у нас не було дитини і майже не було надії на природне запліднення. Коли з приймальні лікаря зателефонували і запропонували направити нас до фахівця з безпліддя, ми відмовилися. Ми пережили надто багато. Нам був потрібен перепочинок. Перш ніж я поклала слухавку, медсестра сказала: “Зателефонуйте нам, якщо у вас станеться чудо”.
Що ж, чудеса є дивовижними. Вони бувають великими і малими. Вони відбуваються тоді, коли ми менш за все чекаємо на них і коли відчайдушно їх потребуємо. Іноді ми молимося і молимося до болю в колінах про чудо, якого ми прагнемо, але згодом Бог дає нам чудо, якого ми потребуємо.
Протягом тривалого часу ми відчайдушно молилися, щоб мати дитину, але здавалося, що небеса мовчать. Зрештою нам спало на думку, що те, про що ми молилися, було неправильним. Бог знає, які благословення нам потрібні та коли саме ми їх потребуємо. Перед Його очима—повна картина. Ми бачимо те, що є зараз. Тому ми змінилися. Ми перестали молитися про те, чого хотіли, і натомість почали казати “дякуємо”.
Небесний Батьку, дякуємо Тобі за те, що Ти благословив нас одне одним.
Дякуємо Тобі за турботливу сім’ю і друзів.
Дякуємо Тобі за дітей навколо нас, яким ми можемо радіти, доки не матимемо власних.
Дякуємо Тобі за лікарів та науку, яка допомагає з’ясувати, що працює і що не працює у наших тілах.
І, (що найважче промовити), дякуємо Тобі за це випробування.
Бути вдячними за те, що спричиняло нам страждання, було важко, але ми знали, що Небесний Батько любить нас. Тому десь у цьому випробуванні були й благословення. Ми ніколи не відкриємо для себе цих благословень, якщо дозволимо випробуванню подолати нас. Натомість ми вирішили бути вдячними і, зробивши це, ясно побачили благословення:
Ми більше покладалися одне на одного, більше ділилися нашими почуттями, сильніше любили одне одного.
Ми більше покладалися на Господа і більше молилися.
Ми стали ближчими до Спасителя, сильніше відчували Його присутність, глибше любили Його.
Ми відчули любов родичів і друзів, які молилися за нас.
Визнавши всі ці благословення, ми дуже сильно відчули найчистіший, найприємніший мир, який тільки можна уявити.
Те, що на той момент у нас не було дітей, не означало, що Бог не піклується. Нам просто було потрібно довіритися Його розкладу, і ми потребували Його миру для підтримки цієї довіри. Нам був потрібен Його мир, щоб перев’язати наші сповнені болю серця і дати нам віру для подальшого просування вперед.
Мир був тим чудом, якого ми потребували—не тим чудом, про яке ми благали, але тим, яке нам було найбільш потрібно.