2015
Мої пошуки істини

Мої пошуки істини

Автор живе в шт. Каліфорнія, США.

Мене завжди навчали, що не існує нічого такого, як Бог, але я вирішив дізнатися про це самостійно.

My Search for Truth

Ілюстровано Деном Берром

Оскільки я виховувався в азійській країні, де не визнавалася релігія і де є високий рівень конкуренції, я завжди мав велике бажання стати успішною людиною, але у мене не було ніяких вічних принципів чи істин, які б мене скеровували. У моїй країні “успішний” означало багатий і можновладний.

Батьки завжди навчали мене, що немає нічого такого, як Бог. Для них релігія або Бог були повною нісенітницею, яка призначалася лише для слабких людей. Довгий час я вважав себе атеїстом. Батьки навчали мене, що я не повинен довіряти нікому, лише собі. Тож з юних років я керувався своїми амбіціями у навчанні й працював надзвичайно багато.

Мої батьки покладали на мене великі надії. Вони хотіли, щоб у мене завжди були високі оцінки. Я засмучувався, коли бачив їхні розстроєні обличчя або чув, як вони сперечаються, коли я отримував погану оцінку. Крім того, що я робив свої уроки, я мав виконувати додаткові домашні завдання у вихідні, аби завжди мати лише відмінні оцінки.

Навіть після досягнення встановлених цілей, я все ж мав відчуття, що має бути щось іще у моєму житті. Глибоко в серці я знав, що неодмінно має бути щось більше.

Одного дня я вирішив дізнатися самостійно, чи дійсно є Бог. Якщо Він дійсно існує, я хотів знати, що Він від мене хоче, чи, може, релігія—це лише нісенітниця, створена уявою людських істот. Я не боявся отримати жодну з цих двох відповідей. Я просто хотів знати істину.

Приблизно в той же час я близько потоваришував з одним із гравців баскетбольної команди на ім’я Тейлор. Одного ранку я попросив його підвезти мене до школи. Він погодився, але мені треба було встати на годину раніше, щоб піти з ним до семінарії. Я неохоче погодився, не знаючи, що це таке. Мені сподобалася семінарія, хоча більше через те, що я відчував, ніж про що я дізнавався.

Невдовзі після цього Тейлор попросив мене піти з ним до церкви. Спочатку я думав, що церква—це щось нудне і дивне, але згодом я був зворушений теплим і мирним відчуттям, яке з’явилося під час служби.

Однак я все ще не був переконаний, що хороші почуття якимсь чином пов’язані з Богом. Як я міг знати, що вони не виникли в мені самому? Як я міг знати, що я не викликав ці почуття сам у собі?

Після багатьох внутрішніх дебатів я пішов до мами Тейлора у пошуках відповідей. Вона сказала мені, що я міг отримати свої відповіді, читаючи Писання і молячись про відповіді, яких я шукав. Я молився і не отримував жодних відповідей, але намагався дотримуватися правил і заповідей, про які я дізнавався. Я багато разів відчував розчарування. Я сподівався на чудодійну і драматичну появу Бога або якусь дивовижну подію, яка доведе, що Бог дійсно існує. По суті, я хотів непохитного свідчення і отримати його відразу ж. А істина в тому, що чим більше я молився, тим більше ясності я відчував у своєму житті. Чим більше я дотримувався заповідей, тим щасливішим ставав. Чим більше я читав Писання, тим більше одкровень я отримував. Поступово моє свідчення зростало, як і сонце, що встає вранці.

Мені знадобилося два роки, щоб прийняти рішення охриститися і стати членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Хоч я жив за багатьма хорошими моральними нормами і принципами й раніше, я можу зараз сказати, що я знайшов вічну й остаточну істину: Бог живий. Ісус є Христос, наш Спаситель і Викупитель. Небеса відкриті. Пророк Божий ходить по землі в наш час. Спокута Ісуса Христа є реальною. Бог дійсно прощає всіх грішників, які каються. Я, можливо, не такий розумний або обдарований, як інші люди, але знання, яке я маю, є безцінним.