2015
Наскільки це важливо?

Наскільки це важливо?

Келлі Лаїнг, шт. Вашингтон, США

Коли я був на борту судна USS West Virginia, надійшов телефонний дзвінок від офіцера, який розмовляв португальською, з повідомленням, що я маю їхати на тритижневий обмін до Бразильських військово-морських cил. Я був єдиний з підводників, хто розмовляв португальською.

Моє початкове відчуття було—не їхати. Я щойно закінчив тримісячне патрулювання і дуже хотів побачити сім’ю, але цей обмін не виходив у мене з голови. Я звернувся в молитві до Небесного Батька, отримав сильне підтвердження, що мені слід їхати, і прийняв призначення.

Під час підготовки виникло багато перепон. У якийсь момент я відчув, що ладен відступитися. Я думав: “Наскільки це важливо?” Однак Святий Дух спонукав мене рухатися вперед.

How Important Could This Be?

Ілюстрація Аллена Гарнса

Нарешті, після кількох затримок, я прибув на бразильське судно. Коли мене привели в офіцерську їдальню, капітан кричав і показував пальцем на молодого офіцера. Капітан побачив мене, зупинився і сказав ламаною англійською мовою: “А, прибув мій американський друг. Ласкаво просимо. Чи не бажаєте щось випити?”

Я відповів португальською, що хотів би популярний в Бразилії безалкогольний напій, якого не куштував з часів своєї місії. Він сказав мені, що на судні є всі види алкогольних напоїв, але я заявив, що не вживаю алкоголь.

Пізніше в мою каюту хтось постукав. Коли я відкрив двері, там стояв молодий офіцер, якого я бачив у їдальні.

“Ви—американець,—сказав він. Ви не вживаєте алкоголь. Ви розмовляєте португальською. Ви, часом, не мормон?”

“Так”,—відповів я.

Він обійняв мене і заридав.

Цей офіцер, лейтенант Мендес, був недавно навернений і щойно закінчив Бразильську військово-морську aкадемію. На борту судна він відразу ж зрозумів, що капітан очікував, що він долучиться до розгульного життя офіцерів по прибутті в порти. Натомість лейтенант Мендес кожного разу добровільно просився чергувати під час стоянки в порту й іншим чином намагався уникати всього, що відбувалося в портах, куди вони заходили. Капітану це набридло. Коли я увійшов до їдальні, він кричав на лейтенанта Мендеса за те, що він до них не приєднувався.

“Ти підеш з офіцерами під час нашої наступної зупинки в порту,—наказав він лейтенанту.—Ти покажеш приїжджому американському офіцеру, що означає добре проводити час. Він цього від нас чекатиме”.

Упродовж місяців лейтенант Мендес молився, щоб капітан зрозумів і прийняв його принципи. Після мого прибуття, більшість розмов у їдальні стали зосереджуватися на обговоренні євангелії. Ми говорили з іншими офіцерами про Джозефа Сміта, Відновлення, Слово мудрості та закон цнотливості. Ставлення до лейтенанта Мендеса невдовзі змінилося. Офіцери зняли порнографічні зображення, які висіли на стінах, а в наступному порту ми всі разом чудово пообідали в ресторані, замість того, щоб іти до клубу.

Під кінець мого тритижневого перебування на борту і після багатьох розмов з капітаном та офіцерами про наші вірування чоловіки пом’якшили своє серце. “Тепер я розумію”,—сказав капітан лейтенанту Мендесу перед моїм від’їздом, додавши, що він ніколи більше не буде просити його діяти всупереч своїм принципам.

Я ніколи не забуду цієї історії. Разом з лейтенантом Мендесом ми зрозуміли, що Небесний Батько знає кожного з нас, любить нас і піклується про наше особисте життя.