Релігія і уряд
Старійшина Уілфорд В. Андерсен.
Сімдесятник
Релігія і уряд ідуть різними, але паралельними шляхами. Вони досягають найбільшого успіху, коли захищають і підтримують одне одного.
Фотоілюстрація Девіда Стокера
Релігія і уряд—це ніби подружжя, яке часом переживає важкі часи, живучи разом, але потім розуміє, що вони не можуть жити одне без одного. Як релігія, так і уряд для свого процвітання потребують незалежності, але історія показує, що повне розлучення не йде на користь жодній із сторін. Вони йдуть різними, але паралельними шляхами. Вони досягають найбільшого успіху, коли захищають і підтримують одне одного.
Уряд відіграє важливу роль у захисті й підтримці релігійної свободи та у зміцненні ролі церков у суспільстві. На щастя, більшість урядів у сучасному світі визнають принаймні певну ступінь релігійної свободи і забезпечують своїм громадянам право на поклоніння і сповідання своєї релігії відповідно до того, як їм каже власна совість. Так було не завжди.
Багато поколінь переживали задушливу втрату свободи, що виникає внаслідок нав’язування урядом державної релігії. Хтось пережив занепад моралі внаслідок загальної заборони релігії урядом. Ми вдячні, що переважна більшість конституцій у сучасних країнах світу передбачають суспільство, де релігійні вірування і ритуали хоча й відокремлені від держави, однак мають захищатися і охоронятися нею від переслідувань1.
Таке встановлене через натхнення з небес урядування, описане у Книзі Мормона, уможливило цю свободу релігійних вірувань і практик для того народу:
“Тож якщо людина бажала служити Богові, це було її правом; або, іншими словами, якщо вона вірила в Бога, це було її правом служити Йому; але якщо вона не вірила в Нього, не було такого закону, щоб покарати її. …
Бо був такий закон, що людей засуджували за їхніми злочинами. Проте, не було закону проти людських вірувань” (Aлма 30:9, 11).
Як віруючі люди ми повинні бути вдячними за захист, наданий урядом, що дозволяє нам сповідувати релігійні переконання і жити за ними згідно з нашим бажанням.
Важлива роль релігії
Можливо, не всі розуміють, що релігія і мораль відіграють важливу роль у підтримці та сприянні хорошому й ефективному уряду. Єдине реальне рішення багатьох важливих проблем, що стоять перед світом сьогодні, лежить у площині духовності, а не політики чи економіки. Расизм, насилля і злочини проти людей, спровоковані ненавистю, наприклад,—це духовні проблеми, і їх дієве вирішення лежить у площині духовності. Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, учив:
“Багато з найзначніших успіхів Західного суспільства у сфері моралі були вмотивовані релігійними принципами, а доводи для ухвалення їх урядовцями проповідувалися з церковних кафедр. Серед них відміна работоргівлі в Англії та Проголошення про емансипацію [у Сполучених Штатах]. Те ж саме стосується руху за громадянські права у другій половині минулого століття”2.
Суспільства великою мірою залежать від релігії і церков у питаннях встановлення морального порядку. Уряд ніколи не зможе побудувати достатньо в’язниць, щоб розмістити злочинців, які стануть продуктом суспільства, позбавленого моралі, репутації та віри. Ці якості краще виховуються шляхом сповідування релігії, ніж через встановлення законодавчих норм чи поліцейського примусу. Неможливо, щоб уряд контролював ставлення, бажання і сподівання, які йдуть із серця людини. Однак це зерна, що переростають у поведінку, яку має регулювати уряд.
Французький історик і державний діяч Алекс де Тосквіль писав: “Деспотизм може правити без віри, але свобода цього не може3. І навіть деспотизм не може правити вічно без віри. Бо, як зазначив Борис Єльцин, перший президент Російської Федерації: “Ви можете прийти до влади на багнетах, але ви не зможете всидіти на них”4.
У Проповіді на горі Ісус протиставляє закон, написаний у книгах, законові, написаному на серці.
“Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові.
А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові” (Maтвій 5:21–22).
У той час як уряд видає закон, написаний у книгах, релігія навчає і заохочує дотримуватися закону, записаного на серці. Ті, хто дотримується останнього, рідко, якщо взагалі коли-небудь, порушують перший. Як ми читаємо в Ученні і Завітах: “Той, хто виконує закони Бога, не має потреби порушувати закони землі” (58:21).
Але там, де суспільство нехтує питаннями серця, залізна буква закону і юридична машина уряду врешті-решт дадуть збій. Суспільство стає цивілізованим тоді, коли більшість людей роблять те, що відповідає моралі, оскільки вони переконані, що так мають чинити, а не тому, що їх примушує закон або поліцейська система.
Уряд наглядає за поведінкою своїх громадян. Він намагається змусити їх поводитися пристойно, відповідно до норм моралі. З іншого боку, релігія намагається викликати в громадянах бажання поводитися пристойно, відповідно до норм моралі. Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) член уряду за часів президента США Дуайта Д. Ейзенхауера, навчав такій важливій різниці:
“Господні зусилля спрямовані зсередини назовні. Світ впливає на нас ззовні всередину. Світ витягає людей з нетрів. Христос витягає нетрі з людської душі, і тоді вони самі витягають себе з нетрів. Світ формує людей, змінюючи навколишнє оточення. Христос змінює людей, які згодом змінюють своє оточення. Світ змінює людську поведінку, однак Христос може змінити саму природу людини”5.
З часом усі вільні уряди повинні покладатися на добровільний вияв доброти й підтримку своїх громадян. Як сказав легендарний урядовець і політик Едмунд Берк: “Це відповідає вічному порядку речей: люди, які не вміють себе стримувати, не можуть бути вільними. Їхні пристрасті беруть їх в полон”6.
З цієї причини хороший уряд захищає релігію і сприяє релігійній свободі. А хороша релігія сприяє розвитку якостей хороших громадян і дотриманню ними земного закону.
Хорошому уряду не потрібно ставати на чийсь бік. Йому не слід сприяти одній релігії за рахунок іншої чи виявляти їй прихильність. Його представники мають бути вільними вірити і сповідувати свою релігію відповідно до того, як їм каже власна совість. Таким же чином, хороша релігія не повинна ні сприяти, ні протидіяти жодній політичній партії чи кандидату. А її адепти мають вільно брати участь, і навіть заохочуватися до участі в політичних процесах та підтримці тієї партії або кандидата, які, на їхню думку, є найкращими.
Нехай ваш голос почують
У той час коли Церква, як організація, неодноразово проголошувала про свій політичний нейтралітет, святих останніх днів заохочують долучатися до політичних процесів і брати участь у публічних обговореннях. Це складова нашої релігії—бути хорошими громадянами там, де ми живемо.
У Довіднику 2: Керування Церквою сказано: “Згідно з законами їхніх країн, члени Церкви заохочуються реєструватися для голосування на виборах, ретельно вивчати спірні питання та кандидатів і голосувати за тих, які, на їхнє переконання, будуть діяти порядно і розсудливо. Святі останніх днів мають особливе зобов’язання знаходити тих керівників, які є чесними, добропорядними і мудрими, голосувати за них і підтримувати їх (див. УЗ 98:10)”7.
Одного дня Спаситель знову прийде. Йому належить право керувати й бути Царем над царями, і він буде нашим великим Первосвящеником. Тоді скипетр урядування і влади священства поєднається в одне.
До того величного дня релігії та уряд мають крокувати разом шляхом історії людства пліч-о-пліч—поважаючи незалежність одне одного, цінуючи важливий вклад одне одного.