Послання Першого Президентства
Все гаразд
Президент Дітер Ф. Ухтдорф
Другий радник у Першому Президентстві
Піонер, художник Роберт Т. Барретт, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви
Коли я думаю про наш піонерський спадок, то згадую гімн “Вперед, святі!” (Гімни, № 17), який зворушує мене найбільше. Люди, які здійснили довгу подорож до Долини Солоного озера, часто співали цей гімн під час переходу.
Я дуже добре розумію, що не все було гаразд у цих святих. Вони страждали від хвороб, спеки, втоми, холоду, страху, голоду, болю, сумнівів і навіть помирали.
Але попри те, що у них були всі причини вигукувати: “Все не гаразд!”, вони налаштовували себе таким чином, яким ми не можемо сьогодні не захоплюватися. Вони за своїми труднощами бачили вічні благословення. Вони були вдячні за свої обставини. Хоча все навколо них доводило протилежне, однак вони співали з усім переконанням: “Все гаразд!”
Наша похвала піонерам буде порожньою, якщо не спонукатиме нас до внутрішніх роздумів. Я згадаю лише про кілька їхніх якостей, які надихають мене, коли я думаю про їхню жертву і відданість.
Співчуття
Піонери дбали одне про одного незалежно від соціального походження, економічного стану або політичних переконань. Вони дбали одне про одного, навіть якщо це уповільнювало їхній рух уперед, створювало незручності або вимагало особистих жертв і важкої праці.
У нашому зацикленому на цілях, упередженому світі не турбота про ближніх чи побудова царства Божого можуть займати пріоритетне місце, а особисті чи партійні цілі. У сьогоденному суспільстві міра нашої цінності може визначатися досягненням певних ідеологічних цілей.
Ставити і досягати цілі—це може й чудово. Але коли успіх у досягненні цілей здобувається за рахунок неповаги, ігнорування або завдавання болю іншим людям, ціна такого успіху може бути надто високою.
Піонери дбали про тих, хто йшов у їхньому загоні, але вони також думали й про тих, хто йтиме потім, засіваючи поля для обозів, які йшли за ними.
Вони знали про силу сім’ї та друзів. І оскільки вони залежали одне від одного, вони ставали сильними. Друзі ставали сім’єю.
Піонери служать хорошим нагадуванням того, чому ми повинні не піддаватися спокусі уосібнюватися, а натомість надавати одне одному допомогу і виявляти співчуття та любов.
Праця
“Вперед, святі, вам випало іти до важких перемог”.
Ця фраза стала гаслом для стомлених мандрівників. Важко уявити, як трудилися ці величні душі. Іти—це було найлегшим з того, що вони робили. Їм потрібно було об’єднуватися, аби мати їжу, ремонтувати вози, доглядати за тваринами, піклуватися про хворих і немічних, знаходити і набирати воду й захищати себе від погодних умов та багатьох небезпек, які підстерігали в дикій місцевості.
Кожного ранку вони прокидалися, маючи чітко визначені цілі, зрозумілі кожному: служити Богові та своїм ближнім і прийти в Долину Солоного озера. Кожного дня ті цілі були для них ясними; вони знали, що їм треба робити і чого був вартий щоденний поступ вперед.
У наш час, коли багато наших бажань так легко задовольняються, виникає спокуса звернути вбік або здатися, коли дорога перед нами здається трохи вибоїстою або підйом надто крутим. У такі миті ми можемо отримувати натхнення, думаючи про тих чоловіків, жінок і дітей, які не дозволили хворобам, труднощам, болям і навіть смерті відвести їх від обраного шляху.
Піонери розуміли, що, роблячи щось важке, вони загартовували і зміцнювали тіло, розум і дух, розширювали розуміння своєї божественної природи та поглиблювали своє співчуття до інших людей. Ця звичка зміцнила їхні душі й була благословенням ще довгі роки після того, як закінчився перехід через рівнини і гори.
Оптимізм
Коли піонери співали, вони озвучували третій урок: “Душі звільніть від суму й гіркоти”.
Іронічним є те, що в нашу добу ми маємо так багато благословень, однак у той же час ми можемо бути такими нещасними. Чудеса добробуту й технологій приголомшили нас і проливаються дощем, надаючи безпеку, розваги, миттєве задоволення і зручності. І в той же час ми бачимо навколо себе так багато нещасливих людей.
Піонери, які багато жертвували, обходилися без найнеобхідніших речей і прагнули їх мати для виживання. Вони розуміли, що щастя не є результатом везіння або випадку. І воно точно не є результатом виповнення всіх наших бажань. Щастя не визначається зовнішніми обставинами. Воно приходить зсередини—незалежно від того, що відбувається навколо нас.
Піонери про це знали, і в тому дусі вони знаходили щастя за будь-яких обставин і випробувань—навіть таких випробувань, які були найважчими і сягали глибин їхніх душ.
Випробування
Іноді ми озираємося на те, через що пройшли піонери, і з полегшенням кажемо: “Дякувати Богові, що ми не жили у той час”. Але я думаю, чи ті відважні піонери, якби змогли побачити нас сьогодні, не сказали б те ж саме.
Хоча часи і обставини змінилися, принципи того, як долати випробування і успішно жити разом, будучи турботливою і процвітаючою громадою, керованою Богом, залишилися незмінними.
Від піонерів ми можемо навчатися тому, як мати віру й довіру до Бога. Ми можемо навчитися виявляти співчуття іншим людям. Ми можемо навчитися тому, що робота і працелюбство благословляють нас не лише матеріально, але й духовно. Ми можемо навчитися, що щастя доступне нам за будь-яких обставин.
Найкращий спосіб того, як ми можемо шанувати піонерів і виявляти їм свою вдячність—це розвинути в нашому житті такі якості, як вірність Божим заповідям, співчуття і любов до ближнього та працелюбність, оптимізм і радість, які так добре виявляли піонери у своєму житті.
Якщо ми будемо так чинити, то зможемо крізь десятиліття простягнути руку тим нашим славним піонерам і разом з ними заспівати: “Все гаразд! Все гаразд!”
Піонер, художник Роберт Т. Барретт, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви