Вічна перспектива євангелії
Старійшина Рафаель Е. Піно
Сімдесятник
Для рішень, що впливають на вічність, необхідно мати євангельську перспективу.
В одкровенні, даному Мойсею, говориться про мету, проголошену нашим Небесним Батьком: “Бо ось, це є Моя робота і Моя слава—здійснювати безсмертя і вічне життя людини”1. Згідно з цим твердженням, бажання Батька полягає в тому, щоб дати кожному можливість отримати повноту радості. Одкровення останніх днів показують, що наш Небесний Батько підготував великий план щастя для всіх Своїх дітей, дуже особливий план, аби ми могли повернутися, щоб жити з Ним.
Розуміння цього плану щастя дає нам вічну перспективу і допомагає по-справжньому цінувати заповіді, обряди, завіти та випробування і лихо.
Алма розповідає про один з ключових принципів: “Тому Бог дав їм заповіді, після того як зробив відомим для них план викуплення”2.
Цікаво звернути увагу на послідовність у навчальному процесі. Наш Небесний Батько спочатку навчив Адама і Єву плану викуплення, а вже потім дав їм заповіді.
Це велика істина. Розуміння плану допоможе людям дотримуватися заповідей, приймати кращі рішення і мати правильну мотивацію.
Протягом часу мого служіння в Церкві я був свідком відданості та вірності членів Церкви у різних країнах, в деяких з яких точилися політичні, соціальні або економічні конфлікти. Одним зі спільних факторів, які я часто помічав у цих відданих членів Церкви, є наявна у них перспектива вічності. Вічна перспектива євангелії веде нас до розуміння місця, яке ми посідаємо у Божому плані, щоб приймати труднощі та розвиватися завдяки ним, приймати рішення і зосереджувати наше життя на нашому божественному потенціалі.
Перспектива—це спосіб бачення речей, коли ми дивимося на них з певної відстані, і вона дозволяє нам розуміти їхню справжню цінність.
Це подібно до того, як бути в лісі та стояти прямо перед деревом. Доки ми трохи не відійдемо назад, ми не зможемо усвідомити, яким насправді є ліс. Одного разу я побував у амазонських джунглях в Летісії, Колумбія, поблизу кордонів Бразилії і Перу. Я не міг усвідомити їхню велич, доки не пролетів над ними і не набув перспективи.
Коли наші діти були маленькими, вони любили дивитися телевізійний канал, на якому показували програму Що ти бачиш? На екрані показували щось дуже зблизька і, коли перспектива зображення поступово ставала ширшою, діти мали відгадати що це було. Як тільки ставало можливим повністю побачити весь об’єкт, ви могли легко сказати, що це був кіт, рослина, шматочок фрукту тощо.
Я пам’ятаю, як одного разу вони дивилися цю програму і там показували щось дуже зблизька, що здавалось їм дуже огидним, навіть відразливим; але, коли перспектива стала ширшою, вони усвідомили, що то була дуже апетитна піца. Тоді вони сказали мені: “Тату, купи нам саме таку, як ця!” Після того, як вони зрозуміли що це було, те, що для них спочатку здалося неприємним, зрештою виявилося чимось дуже привабливим.
Дозвольте мені розповісти про ще один випадок. В нашому домі наші діти любили складати пазли з фрагментів різної форми. Мабуть у всіх нас була можливість складати пазл. Деякі з них роблять з дуже маленьких фрагментів. Пригадую, як один з наших дітей (я не буду називати його ім’я, щоб не розголошувати його особу) переважно зосереджувався на окремих фрагментах, а коли один з них не поміщався в те місце, де, на його думку, той мав бути, він гнівався і вважав, що від нього ніякої користі, і хотів викинути його. Зрештою він навчився складати пазли, коли зрозумів, що кожний маленький фрагмент має своє місце в фінальному зображенні, навіть якщо він не знає, де його місце у даний момент.
Це один зі способів того, як можна розглядати Господній план. Нам не слід турбуватися щодо кожної з його частин окремо, але скоріше спробувати зосередитися на картині в цілому, пам’ятаючи, яким буде фінальний результат. Господь знає, де має знаходитися кожен з фрагментів, так щоб він вписувався в план. Усі заповіді мають вічну важливість в контексті великого плану щастя.
Надзвичайно важливо, щоб ми не приймали рішень, що мають вічну значущість, з перспективи смертного життя. Для рішень, що впливають на вічність, необхідно мати євангельську перспективу.
Старійшина Ніл А. Максвелл навчав: “Хоча ми тримаємося величної і безкінечної надії, деякі з наших тактичних надій є чимось зовсім іншим. Ми можемо мати надію на підвищення зарплатні, особливе побачення, перемогу на виборах або більший будинок—те, що може або не може бути здійснено. Віра в план Батька робить нас стійкими, навіть коли руйнуються такі короткострокові надії. Завдяки [справжній] надії ми можемо “завзято займатися” добрими справами, навіть коли здається, що вони нездійсненні (див. УЗ 58:27)”3.
Відсутність вічної перспективи або її втрата можуть вести нас до набуття земної перспективи, як нашої особистої норми, та прийняття рішень, які не гармоніюють з волею Бога.
У Книзі Мормона згадується про ставлення Нефія та ставлення Ламана і Лемуїла. Всім їм довелося зазнати багато труднощів і знести численні страждання; однак їхнє ставлення до них дуже відрізнялося. Нефій сказав: “І такі великі були нам благословення Господа, що коли ми жили на одному сирому м’ясі в пустині, наші жінки мали достатньо материнського молока для годування своїх дітей, і були сильними однаково з чоловіками; і почали вони зносити свої мандри без ремствувань”4.
З іншого боку Ламан і Лемуїл розлючено скаржилися. “І таким чином, Ламан і Лемуїл, найстарші, ремствували на свого батька. А ремствували вони тому, що не розуміли діянь Того Бога, Який створив їх”5. Не розуміти “діянь … Бога” або зневажати їх—це один зі способів втрати вічної перспективи, а ремствування є лише одним з симптомів. Хоча Ламан і Лемуїл були свідками багатьох чудес разом із Нефієм, вони вигукували, кажучи: “І ми мандруємо пустинею вже так багато років; і наші жінки тяжко працювали, виношуючи дітей; і вони народжували дітей у пустині і знесли все, за винятком смерті; і було б краще, коли б вони померли до того, як вийти з Єрусалима, ніж знести ці страждання”6.
Це були два дуже різних ставлення, хоча труднощі та страждання, яких вони зазнали, були подібними. Безперечно, їхні перспективи відрізнялися.
Президент Спенсер В. Кімбол написав наступне: “Якби ми дивилися на земне життя як на все існування, то біль, смуток, помилки і нетривалість життя були б для нас катастрофою. Але якщо ми дивимося на життя як на щось вічне, що простягається далеко в передземне минуле і у вічне майбутнє після смерті, тоді все, що трапляється, може завиднитися в справжній перспективі”7.
Старійшина Девід Б. Хейт розповів історію про скульптора Мікеланджело, щоб проілюструвати важливість бачення всього з належної перспективи: “Коли скульптор витісував мармурову глибу, один хлопчик приходив кожного дня і скромно спостерігав. Коли появилися обриси фігури Давида і вона постала з того каменя, завершена, щоб нею захоплювався весь світ, хлопчик запитав Мікеланджело: “Як ви знали, що він був там?”8
Перспектива, з якої скульптор бачив ту мармурову глибу, відрізнялася від тієї, з якої хлопчик спостерігав, як він працює. Бачення митцем можливостей, прихованих у камені, дозволило йому створити витвір мистецтва.
Господь знає, чого Він прагне досягнути з кожним з нас. Він знає, якого роду перетворень Він хоче досягти у нашому житті, і ми не маємо права радити Йому. Його думки вищі за наші думки9.
Я свідчу про те, що у нас є люблячий, справедливий і милосердний Небесний Батько, Який підготував план для нашого вічного щастя. Я свідчу, що Ісус Христос є Його Сином і Спасителем світу. Я знаю, що Президент Томас С. Монсон—пророк Бога. Я кажу все це в ім’я Ісуса Христа, амінь.