Знаходити силу в хороших друзях
Старійшина Хорхе Ф. Себальйос
Сімдесятник
Друзі, яких ви обираєте, можуть справляти великий вплив на ваше життя, як це сталося зі мною.
Ілюстрація Бет Джепсон
Я народився у маленькому містечку в Чилі. Коли мені було 12 років, я вперше побачив місіонерів і зацікавився. Одного разу однокласник сказав мені в школі, що він і вся його сім’я стали членами Церкви. Він запросив мене і впродовж кількох місяців я приходив на всі недільні збори та на заходи, що відбувалися у вівторок.
Наша філія була новою, і оскільки я приходив майже з самого початку, всі думали, що я член Церкви. Через шість місяців я сказав одному місіонеру, що я не охрищений, бо я думав, що місіонерів цікавлять лише сім’ї.
Місіонери намагалися залучити мою сім’ю, але ні мої батьки, ні брати з сестрами не виявили зацікавленості. Місіонери запропонували мені охриститися, але оскільки мені було 12, необхідно було отримати дозвіл батьків. Я думав, що батько скаже, аби я чекав до 18 років, однак він сказав: “Я бачив, як мій син прокидається кожного недільного ранку, в той час як його брати і сестри все ще сплять, одягається у найкращий одяг і йде до каплиці. Якщо мій син візьме на себе відповідальність за своє рішення, то я даю свій дозвіл”. Я не міг цьому повірити. У ту мить я був на небесах. Отже, наступного дня я охристився.
Звичайно, членство у Церкві приносить духовні благословення. Але, крім того, я знайшов кількох хороших друзів. Приблизно в той час, коли я охристився, кілька юнаків мого віку почали приходити до церкви, і у нас утворилася дуже згуртована компанія. Ми почали разом ходити на всі збори і заходи.
Коли мені виповнилося 17 років, я поїхав зі свого міста до коледжу. Троє з моїх друзів вирішили вступати до коледжу в тому ж місті, і ми жили разом. То було чудове благословення, оскільки ми могли підтримувати і захищати один одного. Ми заохочували один одного ходити до церкви. Ми також учотирьох проводили домашні вечори, а іноді запрошували інших студентів, які були членами Церкви. Усі ті роки навчання в університеті ми зміцнювали один одного.
Минуло 45 років, а ті юнаки й досі мої друзі. Хоча ми живемо в різних частинах світу, ми постійно підтримуємо зв’язок. Усі шестеро з нас служили на місії.
Саме тому я заохочую вас мати хороших друзів з юності. Довіряйте і допомагайте їм. Хороший друг завжди охоче допомагатиме вам, буде заслуговувати на вашу довіру і ніколи не захоче завдати болю. Я не хочу сказати, що ваші друзі мають бути досконалими, але їм треба поважати ваші норми і цінності. Бути хорошим другом—це зовсім не означає постійно розважатися. Це означає, що ви щиро зацікавлені в благополуччі своїх друзів і є достатньо сміливими, аби сказати друзям, що вони роблять щось не дуже хороше.
Я в захопленні від вас, молодь Церкви! Часи сильно змінилися з тих пір, як я був молодим. Цей період на землі є фантастичним, але в той же час небезпечним. Аби пройти через нього, вам необхідно “міцно трима[тися] за жезл з заліза” (1 Нефій 8:30) і виконувати поради та настанови своїх батьків і провідників Церкви. З хорошими друзями вам буде легше це зробити.
Дехто з вас може відчувати самотність, оскільки ви єдиний член Церкви у своїй школі або в класі. Але ви не самотні. Для нашого Господа Ісуса Христа і Небесного Батька кожен є скарбом, і Вони дуже хочуть допомагати вам впродовж усього життя. Ваші справжні друзі підтримуватимуть вас у спробах наближатися до Них.
У Писаннях сказано що “ті самі суспільні стосунки, які існують серед нас тут, існуватимуть серед нас там, вони тільки будуть поєднані з вічною славою” (УЗ 130:2). Я можу лише уявити, як буде, коли ми, оточені славою, зустрінемося разом у наступному світі з нашими друзями і сім’ями. То буде прекрасний час і він триватиме вічність.