Поки ваша подорож не закінчилася
У тих, хто вміє витерпіти до кінця гідно, віра з плином часу поглиблюється.
Мені ніколи не треба думати, де шукати свого 92-річного батька, Пола Ромні, у другій половині дня в неділю. Він—у своєму приході в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, наводить чистоту в каплиці. Це займає у нього трохи більше години.
Спираючись на ходунки, він іде уздовж проходу. Потім він спирається на лави, проходячи з ряду в ряд, піднімаючи папірці, складаючи гімни та збираючи залишки пластівців або крихти хліба, що впали на килим. Це він виконує кожної неділі за рідкими винятками, починаючи з 1934 року, коли його було висвячено дияконом.
Підготовка до богослужіння
“Я роблю це, аби виявити свою любов до Господа,—каже він.— Чистота в каплиці допомагає поклонятися Йому”.
Ще дияконом Пол Ромні дізнався, що серед його обов’язків—дбати про мирські потреби приходу. “Я зрозумів, що один зі способів робити це—прибирати в каплиці після зборів,—каже він.— Тож я просто почав це робити, і з того часу продовжую”. Це ніколи не було його офіційним дорученням або покликанням, хоча час від часу він приходить по суботах допомагати тим, хто отримав доручення прибирати в домі зборів. Іноді йому допомагають його діти. Багато років тому, коли він був у єпископаті, він запрошував дияконів допомагати йому.
Але більшість часу він просто чекає, коли закінчаться останні збори того дня. Потім без усяких фанфар він робить свій невеличкий внесок у підтримання дому зборів і належному порядку. І він робить це з вірою кожної неділі.
Приклад мого батька показав, що якими б не були наші обставини, ми завжди можемо знаходити спосіб послужити. Це навчило мене благоговінню й підготовці до служіння. І це допомогло мені бачити, що є багато чому повчитися в людей, які вже довше йдуть земним шляхом.
Обмін ролями
Я засвоїв подібні уроки від сусідів на моїй вулиці. Ларрі Моргану 97 років, а його дружині—94. Вони успішно разом виконували різні ролі у своєму житті: чоловіка і дружини, батька і матері, літньої місіонерської подружньої пари в Голландії. Коли Ларрі було 72 роки, його покликали радником в єпископаті. На той час у нашій громаді було 79 вдів, і за дорученням від єпископа Ларрі та Елізабет відвідували кожну з них.
Упродовж понад 40 років кожної пісної неділі діти Ларрі та Елізабет, а тепер їхні онуки та правнуки, збираються увечері, щоб завершити свій піст. “Ми хотіли, щоб нашій сім’ї подобалося бути разом, і кожен любить поїсти,—каже він.— У нас великий запас пшениці, тож ми її самі мелемо і робимо вафлі. Потім ми їх їмо досхочу”. Та проста їжа, яку вони їдять разом, допомагає зміцнювати стійке відчуття родинної єдності.
Тепер готують діти та онуки. У Елізабет слабоумство, але вона знає, що сім’я поруч. Кожному присутньому вона знову і знову повторює: “Я тебе люблю”. Коли вечеря закінчується і всі йдуть додому, їй подобається слухати, як Ларрі читає вголос Писання і статті з церковних журналів. Знання про те, що він поруч, дає їй впевненість.
Близько двох років тому Ларрі упав і пошкодив хребет. Після цього він більше не може ходити. “Я не марную час, запитуючи: “Чому це сталося зі мною?”—каже він.— Я отримав благословення священства. Мені було сказано, що я ходитиму знову, навіть якщо це не трапиться у цьому житті. Завдяки Спокуті та Воскресінню я знаю, що це станеться. Я зрозумів, що Небесний Батько наглядає за нами. Коли ми приймаємо Його волю, то можемо розраховувати на Його допомогу”.
Ширший горизонт
Я вперше зустрів Мерлу Крістенсен в будинку для літніх людей у Бригам-Сіті, штат Юта. Вона, бабуся подруги нашої сім’ї, незабаром мала святкувати свій 101-й день народження. Мерла сиділа у своїй кімнаті, оточена подарунковими книгами та фотографіями. Дві фотографії, які вона показала, справили на мене особливе враження.
На першій, зробленій багато років тому, було зображено групу студентів семінарії, серед яких були дочки Мерли. “Вони в першому ряду, з їхнім учителем—Бойдом К. Пекером,—розповідає Мерла.— Він тут зовсім молодий, але він був хорошим учителем”. Сьогодні він президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
Коли Мерла була молодою, вона перехворіла поліомієлітом. “Мені було нелегко жити з цією хворобою в підлітковому віці,—каже вона.— Я мала зміцнювати віру, щоб залишатися бадьорою. Однак Господь допомагав мені тоді, і Він допомагає мені зараз”. Той, хто пережив поліомієліт в юності, часто має долати наслідки хвороби в літньому віці, такі як слабкість м’язів і загальну втому. Саме це відбувається з Мерлою.
Коли вона відчуває втому, то згадує вірші що містяться в Aлма 7:11–12, в яких розповідається, як Спаситель “візьме на Себе муки і хвороби Свого народу, … щоб Він міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах”. Потім, каже вона, “ви довіряєте, що Господь знає, через що ви проходите. Живи день за днем, молися, ходи до церкви і будь добрим до інших. Це незначні речі, що помагають переживати труднощі”.
Друга фотографія, яку мені показує Мерла,—знаходиться у фотоальбомі. На ньому—зображення трьох з її п’ятьох дочок. Усі її діти—дівчата, а троє народилися трійнею у 1936 році, перша трійня, народжена у Бригам-Сіті. “Народження трійні було рідкісним на той час,—каже Мерла.— Медицина не була на дуже високому рівні, і двоє з народжених дівчаток мали проблеми із серцем. Шерон померла в 1958 році, а Даян у 1972. Дженіс, у якої не було ускладнень із серцем, померла від раку в 1992 році.
“Я люблю своїх дітей, їхніх чоловіків, своїх онуків і правнуків”,—каже Мерла. Але вона сумує за своїм чоловіком, який пішов з життя 26 років тому, і вона сумує за своєю трійнею, якій би виповнилося у квітні цього року по 79 років.
Вона знову звертається до книги Алми: “І Він прийме смерть, щоб скинути пута смерті, які зв’язують Його народ” (Алма 7:12).
“Я знаю, що Спаситель подолав смерть,—каже Мерла.— Завдяки цьому я знаю, що знову побачу свого чоловіка, і свою трійню, і всю свою сім’ю”. Це переконання, за її словами, стає все сильнішим кожного дня.
Сестра Крістенсен померла у вересні 2014 року після того, як була написана ця стаття.
Іти разом
Альф і Люсет Пасеро з Лозанни, Швейцарія, люблять гуляти разом. Один з їхніх улюблених маршрутів пролягає уздовж берега озера Женева, де над озером височіють Альпи. Кілька років тому під час такої прогулянки подружжя Пасеро провело вечір спогадів.
“Ще в підлітковому віці я шукав істину,—розповідає 78-річний Альф— Я завжди казав собі, що якщо Бог є, у Нього повинен бути живий пророк на землі. Мене постійно мучила та думка”.
Коли Альф почав навчання після закінчення середньої школи, один друг запросив його прийти на заняття англійської мови, яке проводили місіонери СОД. Після одного із занять місіонери запросили його до церкви.
“В перший раз, коли я прийшов, урок Недільної школи був присвячений тому, що Батько, Син і Святий Дух—це три окремі особи,—згадує Альф.— Учитель сказав, що ми знаємо багато всього про Бога завдяки вченню сучасного пророка, Джозефа Сміта, і що в нас є живі пророки сьогодні. Я був вражений. Вони говорили про те, що було в моєму серці так довго”. Невдовзі він приєднався до Церкви, і “з того часу кожного дня відчував радість від думки, що на землі є пророки”.
Люсетт, якій 80, зростала у роки Другої світової війни. “Я мала іти працювати в 14-річному віці, і мені так і не вдалося завершити освіту,—розповідає вона.— Але я зрозуміла, що Церква дала мені можливість і далі навчатися”. Відслуживши місію повного дня, вона почала зустрічатися з Альфом. Вони одружилися у храмі, виростили дітей і зараз озираються на свою подорож, під час якої Люсетт 14 років служила президентом Початкового товариства приходу, Альф—32 роки у вищій раді колу; вони регулярно їздили до храму, відвідували дітей та онуків і завжди, завжди дякували за істину, яку знайшли в юності.
“Ми мали благословення іти пліч-о-пліч,—згадує Люсетт.— І з кожним кроком наша віра зміцнювалася”.
Я багато чому вчуся від цих друзів, старших за віком. Ларрі та Елізабет навчають мене грати різні ролі в житті з гідністю і з допомогою Господа. Мерла показує, як віра витерпіти до кінця має ґрунтуватися на вірі в Спасителя у наш час. А подружжя Пасеро отримує радість від євангелії кожного дня. Усі ті уроки зміцнюватимуть мене, коли моя подорож добігатиме кінця.