Ми—руки Господа
Розшукувати бідних і допомагати стражденним—ось що означає бути учнем Ісуса Христа.
На початку Великої депресії шість президентів колів з Долини Солоного озера зібралися разом, щоб об’єднати зусилля в подоланні бідності й голоду, які насувалися, як грозові хмари й загрожували стати нездоланною перепоною для багатьох членів Церкви1. Хоча економічна криза не обійшла нікого й ніде, у Юті вона відчувалася з особливою силою2.
На той час провідники Церкви мали в своєму розпорядженні дуже мало, аби допомагати нужденним. Звичайно, вони могли використовувати пожертвування від посту, але хронічні потреби були більшими за ті, з якими їм доводилося коли-небудь стикатися. Під керівництвом Верховного єпископату на початку 1900-х років було засновано Бюро з працевлаштування “Дезерет”. Але воно не було належним чином облаштоване, щоб справлятися з такою широкомасштабною проблемою.
Ці шість провідників священства знали, що вони не можуть чекати, якщо люди в їхніх шести колах потребують допомоги. Їм треба було вдатися до негайних дій. Тож вони зайнялися працевлаштуванням людей. Ці президенти організували чоловіків і повезли їх у поля, де вони могли збирати врожай зернових. За роботу вдячні фермери щедро винагородили цих чоловіків зерном. Надлишок відвозився до комори й розподілявся між іншими голодуючими. Коли пожертвувань накопичилося більше, святі почали консервувати їжу, щоб зберігати її. Так було започатковано сучасну програму благополуччя.
Через 80 років сучасні провідники Церкви по всьому світу дивляться на свої зібрання й відчувають таку ж рішучість допомагати тим, хто в нужді.
У жовтні 2011 року на генеральній конференції президент Дітер Ф. Ухтдорф, другий радник у Першому Президентстві, сказав: “Надто часто ми помічаємо потреби оточуючих нас, сподіваючись, що хтось якимось дивом з’явиться звідкілясь, аби ті потреби задовольнити. Можливо, ми чекаємо на експертів, які спеціалізуються на розв’язанні конкретних проблем. Якщо так, то ми обділяємо свого ближнього служінням, яке б могли надати, і обділяємо себе можливістю служити. І хоч немає нічого поганого в самих експертах, усе ж будьмо реалістами: їх ніколи не вистачить для вирішення всіх проблем. Натомість Господь дав нам Своє священство і Його організацію в кожній країні, де встановлено Церкву”3.
Цей заклик до місцевих провідників і членів Церкви взятися до справи під натхненням Святого Духа спонукав багатьох людей по всьому світу, за словами президента Ухтдорфа, “визначитися”4. Вони закотили рукава і вирішили “пам’ята[ти] в усьому бідних і нужденних, хворих і страждальців” (УЗ 52:40).
Еквадор
Єпископ Джонні Моранте у Гуаякілі, Еквадор, дивився на членів свого приходу, і на серці йому ставало все тяжче. Надто багато сімей не мало навіть найнеобхіднішого для життя. Він хотів їм допомогти, тож порадився з провідниками філії і звернувся з цим питанням до Господа.
Оскільки робочих місць у тому регіоні було мало, він почав працювати з групою, що складалася з 11 сестер, запропонувавши їм розглянути можливість започаткування малого бізнесу. Ці сестри помітили, що є потреба в якісних і недорогих засобах для прибирання, тож вони міркували, чи зможуть виготовляти й продавати такі засоби у своїй місцевості. Але як вони навчаться виготовляти такі засоби?
На той час єпископ Моранте дізнався, що у його приході є безробітна сестра, яка працювала фармацевтом. Коли 11 сестер запитали, чи не може вона їм допомогти, та з радістю навчила їх виготовляти надійні та якісні засоби.
Сестри склали бізнес-план, розділили територію на райони, де мала працювати кожна з них, обрали продукцію, яку вони будуть виготовляти, та розробили упаковку і ярлики.
За кілька місяців вони створили базу споживачів і отримували достатньо коштів, щоб вирватися з бідності й забезпечувати потреби своїх сімей.
Коли менеджери місцевої фармацевтичної компанії дізналися про це підприємство, їх зацікавила історія безробітної-фармацевта. Згодом вони провели з нею співбесіду й запросили очолити їхнє власне виробництво.
Росія
Галина Гончарова, яка служила істориком у Річному приході в Москві, Росія, посковзнулася на льоду і зламала обидві руки. Її відвезли до лікарні, де на руки наклали гіпс. Вона не могла самостійно ні їсти, ні одягатися. Вона не могли розчісувати волосся чи навіть відповідати на телефонні дзвінки.
Коли члени її приходу дізналися про те, що сталося, вони негайно ж відреагували. Носії священства дали їй благословення й разом із сестрами Товариства допомоги склали графік відвідувань цієї доброї сестри та надання їй допомоги.
Володимир Нечипоров, провідник місіонерської роботи в приході, сказав: “Ми пам’ятали виступ з генеральної конференції про статую Христа, у якої не було рук5. Під статуєю хтось розмістив табличку з написом: “Ви—мої руки”. Упродовж кількох тижнів, поки ця добра сестра була недієздатною, члени Річного приходу відчували себе причетними до цієї історії. Ми дійсно були її руками”.
Філіппіни
Коли у 2011 році тропічний шторм Ваші вразив Філіппіни, той регіон постраждав від затоплення й сильного вітру. Було пошкоджено приблизно 41 тис. будинків і понад 1200 чоловік загинули.
Перед повінню Макс Сааведра, президент філіппінського колу Кагаян де Оро відчув спонукання створити в колі аварійну бригаду. Він організував комітети для виконання різних завдань—від пошуку та порятунку до надання першої допомоги в забезпеченні продуктами, водою і одягом.
Коли рівень води понизився до безпечного рівня, провідники і члени Церкви мобілізувалися. Вони переконалися в безпеці кожного члена Церкви і оцінили збитки. Один член Церкви надав гумові човни для перевезення в безпечне місце тих членів Церкви, які опинилися в скрутному становищі. Будинки зборів були відкриті, надаючи притулок усім, хто мав потребу в продуктах, одязі, ковдрах і тимчасовому житлі. Був великий дефіцит чистої води, тож президент Сааведра зв’язався з місцевою установою, яка мала пожежну машину, і вони транспортували чисту воду до будинків зборів, які перетворилися на евакуаційні центри. Члени Церкви з медичною освітою надавали допомогу постраждалим.
Як тільки було встановлено місце знаходження всіх членів Церкви, президент Сааведра зі своєю командою відвідав інші евакуаційні центри в місті й запропонував допомогу. Вони привозили туди продукти й інші матеріали. Багато членів Церкви, хоча і втратили власні домівки, самовіддано служили іншим людям відразу ж після шторму. Коли дощі припинилися і земля висохла, волонтери з трьох колів за програмою Руки допомоги мормонів взялися до роботи, розвозячи необхідні припаси, а також допомагаючи в прибиранні.
Бразилія
У місті Сете-Лагос, Бразилія, є притулок для жінок з вадами, які постраждали від вживання наркотиків. Кожного дня вони боролися за виживання. У тих жінок була маленька піч, у якій вони випікали 30 паляниць хліба в день. Хоча жінки отримували певну допомогу від місцевої гуманітарної асоціації, у них ледве вистачало їжі, щоб прогодувати себе. Коли провідники Церкви з Бразильського колу Сете-Лагос дізналися про потреби цих жінок, то захотіли їм допомогти.
Вони поговорили з жінками про їхні потреби. Жінки розповіли, що якби вони могли випікати більше хліба, то не лише мали б змогу краще харчуватися, але і, можливо, продавати певну кількість хліба, щоб мати такий необхідний доход.
Провідники і члени Церкви працювали з місцевою військовою поліцією та місцевою школою, щоб покращити умови цих жінок. Завдяки матеріальній допомозі, наданій гуманітарною службою Церкви та волонтерами Церкви й громади, було створено нову пекарню—таку, яка дала можливість жінкам випікати 300 паляниць хліба щодня.
Завдяки отриманому прибутку жінки в пекарні змогли найняти свого першого працівника—одну з жінок притулку.
Робота за програмою благополуччя
Як і ті натхненні провідники Церкви, які жили багато десятків років тому і, спостерігаючи навколо себе велику нужду, не залишили її без уваги, провідники і члени Церкви по всьому світу в наш час роблять те ж саме у своїх регіонах і у свій спосіб.
Коли президент Ухтдорф звертався до Церкви на тему піклування про інших, він сказав: “Це не Господній спосіб—сидіти на березі річки й чекати, поки вона висохне, щоб перейти через неї. Господній спосіб—це зібратися разом, засукати рукави і йти працювати та збудувати міст або зробити човен, щоб подолати води наших труднощів”6.
Розшукувати бідних і допомагати стражденним—ось що означає бути учнем Ісуса Христа. Це робота, яку виконував Сам Ісус Христос, коли служив людям у Свій час. “Ця робота надання допомоги в Господнійспосіб—не є ще одним пунктом у каталозі програм Церкви,—сказав на закінчення президент Ухтдорф.— Її не можна ігнорувати або відкладати на потім. Для нашої доктрини вона є центральною, вона є самою суттю нашої релігії”7.