Зовсім новий диякон
“Усі ті, хто приймає це священство, приймає Мене, каже Господь” (УЗ 84:35).
Розносити причастя—це велика відповідальність. А якщо він щось переплутає?
Бенджі стояв перед дзеркалом, поправляючи краватку. Біла сорочка і сині брюки сиділи на ньому ідеально. Волосся було причесане. Безсумнівно, було видно, що він готовий до висвячення дияконом. То чому ж він так хвилюється?
Бенджі схопив свої Писання і вийшов з кімнати. Він намагався не думати про те, що сьогодні в церкві все буде по-іншому. І крім того, був новий обов’язок у священстві, який не давав йому спокою, як тільки він згадував про нього: рознесення причастя. А якщо він помилиться, коли вперше буде розносити причастя наступного тижня? Він намагався забути про це також, коли виходив з дому.
Причасні збори пройшли так, як і завжди. Але після цього Бенджі пішов разом із сім’єю до офісу єпископа Саласара. Все було не так, як завжди. Як правило, в цей час він був на вступній частині в Початковому товаристві.
Бенджі сів, а тато, єпископ, президент Товариства молодих чоловіків і радники в єпископаті поклали руки йому на голову. Батько дарував йому Ааронове священство. Під час благословення неприємне відчуття в животі у Бенджі зникло. Він відчував спокій і радість.
Бенджі встав і кожному потиснув руку. Потім він обняв маму і свого брата Джея та маленьку сестричку Мірасоль.
Після цього він пішов на Недільну школу. Хоча нові уроки відрізнялися від тих, що були в Початковому товаристві, однак все на них було знайомим. Урок був про молитву. Раніше, в Початковому товаристві, у нього було багато уроків про молитву. Бенджі з полегшенням зітхнув. Може бути дияконом не так уже й важко.
“Це буде чудово,—сказав Джей Бенджі після Церкви.— Я благословлю причастя, а ти його рознесеш”.
Неприємне почуття в животі знову з’явилося. “Так, чудово”,—сказав він спокійно. Якраз про рознесення причастя Бенджі й хвилювався найбільше!
Пізніше того вечора Бенджі підійшов до тата, який сидів на дивані й читав. “А якщо я когось пропущу і ці люди не приймуть причастя?—запитав він.— А якщо я спіткнусь?” Він ясно уявив картину, як таця падає на підлогу й стаканчики з водою розлітаються повсюди.
Тато стиснув плече Бенджі. “Я пам’ятаю, як вперше розносив причастя. Я, мабуть, ще більше переживав, ніж ти зараз”.
Бенджі закліпав очима від здивування. “Ти? Ти ж нічого не боїшся!”
Тато засміявся. “Я боявся багато разів. Знаєш, що допомогло мені подолати хвилювання?”
Бенджі на мить задумався. “Молитва?”
Тато усміхнувся. “Правильно. Молитва. І мій батько дав мені благословення. Хочеш, щоб і я дав його тобі?”
Бенджі відразу ж закивав. “Так! Я дуже цього хочу”.
Сім’я зібралась у вітальні. Тато поклав руки на голову Бенджі. Коли він промовляв, Бенджі відчув, як навертаються сльози. “Пам’ятай,—сказав тато в благословенні,—ти отримав священство через священний обряд. Небесний Батько дав нам священство, щоб ми могли служити іншим. Якщо ти зможеш це робити зі щирим серцем, то будеш мати благословення у цьому та в усьому іншому”.
Весь тиждень Бенджі в молитві просив про допомогу. Наступної неділі він разом з іншими дияконами стояв перед присутніми в каплиці. Він уважно слухав, як Джей благословляв хліб.
Раптом він знову почав хвилюватися. Чи зможе він це зробити? Це є таким важливим! Потім він пригадав обіцяння з татового благословення. Його занепокоєння минуло, як тільки він відчув Духа.
Бенджі взяв тацю й упевнено рушив до призначених йому рядів. Він обережно передав тацю жінці в першому ряду.
Вона усміхнулась йому. Бенджі уміхнувся у відповідь, знаючи, що він служить Господу.
Ілюстрація Адама Кофорда