Свідчення на семінарії
Автор живе в Сан-Паулу, Бразилія
Моя мама навчала мене євангелії ще з дитинства, але оскільки мій батько не був членом Церкви, то я завжди сумнівалась, чи йду правильним шляхом. Я ніколи не могла зрозуміти, чому мій батько так і не приєднався до Церкви, якщо вона й справді є істинною. І все ж мені подобалось відвідувати Початкове товариство і співати гімни. Також я любила, коли мама читала мені Писання, і поступово, потрошку я почала здобувати своє свідчення.
Коли я перейшла у Товариство молодих жінок, то поставила собі однією з найперших цілей ділитися своїм свідченням кожної неділі посту. Ділитися своїм свідченням стало для мене звичкою, і це зміцнило моє бажання розширити своє знання, коли я вже могла зареєструватися в семінарію.
Моїм першим курсом в семінарії був Старий Завіт. Того року я не тільки стала більше цінувати Старий Завіт і бути вдячною за нього, але й дізналась про важливість храмів і генеалогії.
Разом з іншими студентами нашого приходу я залучилась до сімейно-історичної роботи. Ми знайшли сотні імен і у нас виникла надзвичайно велика любов до людей, про яких ми майже нічого не знали—лише їхні імена та інша обмежена інформація. І хоч я знала, що робота, яку ми виконували, була важливою, усе ж час від часу я відчувала зневіру й розчарування. Я працювала для того, щоб можна було виконати роботу за людей, яких я не знала, а ось до свого батька я достукатися не могла. Він не розумів важливості того, що я робила. Я продовжувала молитися і поститися, щоб зворушити його серце.
Наступного року ми вивчали в семінарії Новий Завіт. Якось вранці, прокинувшись, я почала читати про Спасителя у Гефсиманії. Сльози покотилися у мене з очей, коли я усвідомила, що краплі крові в Нього виступили і через мене. Як же я хотіла ніколи більше не грішити! На думку прийшли слова Ісаї, які ми вивчали минулого року: “Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був,—кара на Ньому була за наш мир” (Ісая 53:5). Коли я читала про розп’яття і воскресіння, до моєї кімнати увійшла мама. Я поділилася з нею своїми почуттями, своїм свідченням і бажанням, щоб батько знав, про що я дізналась в семінарії.
Моє свідчення продовжувало зростати й наступного року, коли ми читали Учення і Завіти. Я набула свідчення про те, що Джозеф Сміт був пророком. Я також вирішила наслідувати його приклад і запитати Бога, чи істинною є Церква. І хоч у серці я була переконана в цьому, одного дня по обіді я залишилась сама і щиро помолилась. І коли я молилась, я усвідомила, що свідчення, про яке прошу, я вже здобула, вивчаючи Писання і відвідуючи семінарію.
Того року Господь відкрив мій розум і моє серце, і я зрозуміла Учення і Завіти, як ніколи до цього. Я також дізналась про велику цінність душ (див. УЗ 18:10–16) і почала ділитися своїм дедалі міцніючим свідченням з тими, хто не знав про євангелію, у т.ч. й зі своїм батьком.
Я знала, що вивчення Книги Мормона впродовж останнього семінарського року також зміцнить моє свідчення. І дійсно, коли я вивчала її, то відчувала любов Небесного Батька до мене. Ті історії настільки надихали мене, що мені тільки й хотілося читати Книгу Мормона. Я почала брати Книгу Мормона у школу і читала її, коли був вільний час. Я також почала обговорювати прочитане зі своїм батьком.
Одного дня після нашої розмови з батьком про євангелію я закликала його прочитати всю Книгу Мормона. Я свідчила йому, що він, як і я, зможе отримати свідчення.
Я рада сказати, що мій батько прочитав Книгу Мормона. І коли він її прочитав, то вже знав, що Церква—істинна, і з часом був охрищений! Тепер моя сім’я готується до запечатування у храмі. Я знаю, що відвідування семінарії і читання Писань допомогло мені здобути своє власне свідчення, і я знаю, що це благословляє сім’ї.