Наша відповідь
Проста молитва змінила мою сім’ю назавжди.
“Він явить вам правду про це силою Святого Духа” (Мороній 10:4).
Я все ще пам’ятаю той перший раз, коли побачила двох чоловіків на порозі нашого дому в Перу. Вони були вдягнені у білі сорочки й краватки і були такі високі! Їхні посмішки, здавалося, випромінювали тепло.
“Мабуть вони хороші”,—подумала я. Мої батьки очевидно вважали так само, оскільки невдовзі місіонери вже часто відвідували нашу домівку.
Мені подобалося слухати місіонерів і я завжди відчувала, що вони кажуть правду.
“Хіба ти не хочеш христитися, мамо?” —якось я запитала свою маму.
Вона усміхнулася. “Хочу. Але я хочу христитися з вашим батьком”.
Я кивнула. Мені було дев’ять років—достатньо, щоб христитися. Але я теж хотіла христитися з моїм батьком, а він не був упевнений, що вірить у те, чого навчали місіонери.
“Продовжуй молитися і цей час прийде”,—сказала мама, наче вона вміла читати мої думки.
Я знала, що місіонери запросили мого батька виконати запрошення, яке міститься в кінці Книги Мормона—запитати у Бога із щирим серцем, чи євангелія істинна. Тому одного вечора я вирішила допомогти своєму батькові виконати це. Я спитала його, чи не могли б ми помолитися разом, як нас попросили місіонери. Ми зайшли у мою кімнату і стали на коліна. Він запитав мене, хто мав промовити молитву.
“Скажи ти, будь ласка”,—сказала я.
Мій батько почав молитися Небесному Батькові. Коли він запитав, чи треба нам христитися, нас огорнуло почуття любові та миру. Воно було таким сильним, що на хвилину мій батько перестав молитися. Ми знали, що нам треба охриститися.
Я ніколи не забуду очі мого батька після того, як він закінчив ту молитву.
“Ми отримали нашу відповідь”,—прошепотів він, обійнявши мене.
Я усміхалася, уткнувши голову в його плече. Святий Дух дав нам можливість пізнати істину (див. Мороній 10:5).