Пісні, які вони не змогли проспівати
Хоча ми не знаємо усіх відповідей, нам відомі важливі принципи, які дозволяють нам ставитися до трагедій з вірою і впевненістю.
Багато людей зазнають складних проблем або навіть трагедій протягом свого земного життя. По всьому світу ми бачимо приклади випробувань і лиха1. У нас щемить серце, коли ми бачимо по телебаченню смерть, тяжкі страждання і розпач. Ми бачимо, як японці докладають героїчних зусиль у боротьбі зі спустошеннями, спричиненими землетрусом і цунамі. Жахливі сцени руйнування хмарочосів Всесвітнього торгового центру, які ми нещодавно переглядали, були глибоко болісними. Ми зворушені, коли дізнаємось про такі трагедії, особливо коли страждають невинні люді.
Іноді трагедії є дуже особистими. Син або дочка помирають у юному віці або стають жертвою страшної хвороби. Люблячий батько чи любляча мати помирає через бездумний вчинок чи нещасний випадок. Щоразу, коли стається трагедія, ми сумуємо і прагнемо носити тягарі одне одного2. Ми журимося про те, чого не буде досягнуто, і про пісні, які не будуть проспівані.
Серед запитань, які найчастіше ставлять провідникам Церкви, є такі: “Чому справедливий Бог дозволяє, щоб ставалися такі погані речі, особливо з гарними людьми? Чому ті, хто праведні та служать Господу, не захищені від таких трагедій?”
Хоча ми не знаємо усіх відповідей, нам відомі важливі принципи, які дозволяють нам ставитися до трагедій з вірою і впевненістю у те, що для кожного з нас заплановане яскраве майбутнє. Деякі з найважливіших принципів є такими:
Перше, у нас є Батько на Небесах, Який знає та любить нас особисто і повною мірою розуміє наші страждання.
Друге, Його Син, Ісус Христос, є нашим Спасителем і Викупителем, Чия Спокута не лише приносить спасіння і піднесення, але й компенсує усі несправедливості життя.
Третє, план щастя, підготовлений нашим Батьком для Своїх дітей, включає в себе не лише доземне і земне життя, але також і вічне життя, і зокрема велике та славетне возз’єднання з тими, кого ми втратили. Усі несправедливості будуть виправлені, і ми будемо бачити з досконалою ясністю та матимемо безпомилкову перспективу і розуміння.
З обмеженої перспективи тих, хто не має знання, розуміння чи віри у план Батька,—які дивляться на світ лише крізь окуляри смертного життя з його війнами, насильством, хворобами та злом,—це життя може здаватися депресивним, хаотичним, несправедливим і полишеним сенсу. Провідники Церкви порівняли цю перспективу з баченням людини, яка входить у залу посеред п’єси на три дії3. Ті, хто не мають знання про план Батька, не розуміють, що сталося у першій дії, або під час передземного життя, і цілей, визначених там; вони також не розуміють пояснення і розв’язки, яка матиме місце у третій дії, тобто славетного здійснення плану Батька.
Багато людей не усвідомлюють, що відповідно до Його сповненого любові та всеохоплюючого плану ті, кому не поталанило без жодної вини з їхнього боку, не покарані навіки4.
За кілька місяців виповниться 100 років від того трагічного дня, коли затонув океанський лайнер Титанік. Жахливі обставини, що супроводжували цю страшну подію, відлунювали у людських серцях протягом всіх ста років відтоді, як вона сталася. Прихильники нового розкішного лайнера, висотою з 11-поверхову будівлю і довжиною у 3 футбольних поля5, самовпевнено і безпідставно стверджували, що Титаніку не страшні крижані води, повні айсбергів. Цей корабель мав бути, як вважали, непотоплюваним, і все ж він затонув у крижаних водах Атлантичного океану, а понад 1500 людей втратили своє земне життя6.
У багатьох відношеннях сам факт того, що Титаник затонув, є метафорою, якою можна проілюструвати життя і багато євангельських принципів. Це найкращий приклад того, як складно дивитися лише через окуляри цього смертного життя. Втрата людських життів була катастрофічною за своїми наслідками, але випадковою за природою. Вдивляючись у жахливі наслідки двох світових війн та відзначивши жалобну 10-у річницю руйнування хмарочосів Всесвітнього торгового центру, ми бачили у наш час відблиски шоку, агонії та моральних викликів, якими супроводжуються події, спричинені злим застосуванням свободи вибору. Біль сімей, друзів та країн внаслідок цих трагедій, якою б не була їхня причина, має жахливе відлуння.
Щодо Титаніка, то були отримані уроки про небезпеку гордості та подорожей у небезпечних водах і того, “що Бог не дивиться на обличчя”7. На ньому подорожували люди з усіх верств суспільства. Дехто були багатими і відомими, наприклад, як Джон Джейкоб Естор; але там були й робітники, іммігранти, жінки, діти та члени команди8.
З Титаніком пов’язані принаймні дві історії, які стосуються святих останніх днів. Обидві ілюструють, як важко нам розуміти випробування, лихо та трагедії, і допомагають усвідомити, як ми можемо ставитися до них. Перша є прикладом вдячності за отримані нами благословення і те, що нам вдалося уникнути проблем. Вона про Алму Зонне, який пізніше служив генеральним авторитетом9. Він був моїм президентом колу, коли я народився в Логані, шт. Юта. Старійшина Зонне проводив зі мною співбесіду, щоб рекомендувати для служіння на місії. У ті часи всі потенційні місіонери проходили співбесіду з генеральним авторитетом. Він дуже сильно вплинув на моє життя.
Коли Алма був ще юнаком, у нього був друг на ім’я Фред, який був малоактивний у Церкві. Вони багато говорили про те, щоб відслужити на місії, і зрештою Алма переконав Фреда підготуватися і відслужити. Їх обох покликали до Британської місії. По завершенні їхнього служіння старійшина Зонне, секретар місії, забронював квитки на Титанік для себе, Фреда, та чотирьох інших місіонерів, які також завершили своє служіння10.
Коли настав час вирушати в подорож, з якоїсь причини Фред запізнився. Старійшина Зонне скасував бронювання для всіх шістьох квитків на новий розкішний лайнер, що вирушав у свою першу подорож, і забронював квитки на звичайний корабель, який відпливав наступного дня11. Чотири місіонери, яким дуже кортіло повертатися на Титаніку, висловили своє розчарування. Старійшина Зонне сказав їм у відповідь перефразовані слова з історії про Йосипа і його братів у Єгипті, описаної у книзі Буття: “Як же ми можемо повернутися до наших сімей, коли юнака не буде з нами?”12 Він пояснив своїм напарникам, що всі вони приїхали до Англії разом і мають повернутися додому теж разом. Коли старійшина Зонне згодом дізнався, що Титанік затонув, він з вдячністю сказав своєму другові Фреду: “Ти врятував моє життя”. Фред відповів: “Ні, це ти врятував моє життя, переконавши мене їхати на місію”13. Усі місіонери подякували Господу за те, що він їх зберіг14.
Іноді, як було у випадку зі старійшиною Зонне і його товаришами-місіонерами, великі благословення приходять до тих, хто вірний. Ми маємо бути вдячними за всі лагідні милості, які приходять у наше життя15. Ми не усвідомлюємо безлічі благословень, які отримуємо день у день. Надзвичайно важливо, щоб ми мали дух вдячності у наших серцях16.
У Писаннях ясно говориться: ті, хто праведні, наслідують Спасителя і дотримуються Його заповідей, процвітатимуть на землі. Невід’ємною складовою процвітання є присутність Духа у нашому житті17.
Однак праведність, молитва і відданість не завжди ведуть до щасливого кінця у смертному житті. Багатьом доведеться зазнати тяжких випробувань. Коли це стається, саме виявлення віри і прагнення благословень священства схвалюються Богом. Господь проголосив: “Старійшин … буде покликано, і вони будуть молитися за них і покладати руки на них у Моє ім’я; і якщо вони помруть, вони помруть для Мене, а якщо вони житимуть, вони житимуть для Мене”18.
Повчально, що друга, пов’язана з Титаніком, історія, яка стосується святих останніх днів, не мала щасливого завершення у земному житті. Ірен Корбетт було 30 років. Вона була молодою дружиною й матір’ю з Прово, шт. Юта. Вона була талановитою художницею і музикантом, а також вчителькою і медсестрою. Через потребу мати медичних фахівців у Прово, вона пройшла шестимісячний курс навчання акушерству в Лондоні. Вона дуже прагнула змінити світ на краще. Вона була уважною, вдумливою, молитовною і доблесною. Однією з причин, з яких вона вибрала саме Титанік для повернення до Сполучених Штатів, було те, що вона вважала, що подорожуватиме разом з місіонерами, а тому буде безпечніше. Ірен була однією з кількох жінок, які не вижили у тій жахливій трагедії. Більшість жінок і дітей розмістили у рятувальних човнах і зрештою врятували. Але рятувальних човнів вистачило не для всіх. Вважається, що вона не потрапила до рятувального човна через те, що надавала допомогу багатьом пасажирам, травмованим після зіткнення з айсбергом19.
Існує багато видів викликів. Завдяки деяким ми набуваємо необхідного досвіду. Небажані результати у цьому смертному житті не свідчать про нестачу віри чи недосконалість усього плану нашого Небесного Батька. Вогонь плавильника є реальним, і риси характеру та праведність, загартовані у горнилі страждань, вдосконалюють і очищують нас та готують до зустрічі з Богом.
Коли пророк Джозеф Сміт був в’язнем у тюрмі в Ліберті, Господь проголосив йому, що на людство чекають численні лиха. Зокрема, Спаситель сказав: “Якщо тебе буде скинуто в глибину; і якщо великі хвилі, що здіймаються, вчинятимуть змову проти тебе; якщо шалені вітри стануть твоїми ворогами; … і всі елементи з’єднаються, аби заступити шлях; … все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо”20. Спаситель завершив настанову такими словами: “Твої дні відомі, і твої літа не буде скорочено; отже, не бійся … бо Бог буде з тобою на віки вічні”21.
Деякі виклики стаються внаслідок застосування свободи вибору іншими людьми. Свобода вибору вкрай необхідна для особистого духовного зростання і розвитку. Погана поведінка є одним із варіантів застосування цієї свободи. Полководець Мороній пояснив це дуже важливе вчення: “Господь допускає, щоб праведних було вбито, щоб Його правосуддя і вироки зійшли на злочестивих”. Він чітко зазначив, що праведні не втрачені, але вони “входять до покою Господа Бога свого”22. Злочестивим доведеться відповідати за вчинені ними злодіяння23.
Іноді виклики виникають внаслідок недотримання Божих законів. Проблеми зі здоров’ям, спричиненні палінням, вживанням алкоголю та наркотиків, приголомшують своїми масштабами. Ув’язнення в тюрмах та в’язницях через злочини, скоєні у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, також є дуже поширеним24.
Значною також є кількість розлучень внаслідок подружньої невірності. Багатьох з цих випробувань і лих можна було б уникнути, якби люди дотримувалися Божих законів25.
Мій улюблений президент місії, старійшина Меріон Д. Хенкс (який помер у серпні), просив нас, місіонерів, завчити напам’ять вислів, щоб чинити опір викликам земного життя: “Ні шанс, ні доля, ні фатальність не перешкодять, не завадять душі, яка рішучість має, яка бере відповідальність”26.
Він визнавав, що цей вислів стосується не всіх викликів, які постають перед нами, але він цілковито стосується духовних викликів. Його порада стала дуже цінною для мене у житті.
Однією з причин жахливої загибелі людей на Титаніку була недостатня кількість рятувальних човнів. Незалежно від того, яких би випробувань ми не зазнавали у цьому житті, Спасителева Спокута забезпечує рятівним човном кожного. Для тих, хто вважає, що випробування, яких вони зазнають, несправедливі, Спокута компенсує усі несправедливості життя27.
Перед тими, хто втратив рідних, є особливий виклик—не зосереджуватися на втрачених можливостях у цьому житті. Часто ті, хто помирають у ранньому віці, виявляли значні здібності, мали інтереси і таланти. З нашим обмеженим розумінням ми оплакуємо те, що не буде здійснено, і ті пісні, які не будуть проспівані. Про це кажуть, що людина померла з музикою в душі, яку не зіграла. Музика у цьому випадку—це метафора, що означає будь-який нереалізований потенціал. Іноді люди докладають значних зусиль у підготовці, але не мають можливості зіграти це у смертному житті28. В одній з найбільш часто цитованих класичних поем Томаса Грея “Елегія, написана надворі сільської церкви” йдеться саме про такі втрачені можливості:
Багато квіток народжуються, щоб квітнути там,
Де немає людських очей, які б милувалися ними29.
Втрачені можливості можуть стосуватися сім’ї, професії, талантів, досвіду чи чогось іншого. Саме так сталося у випадку з сестрою Корбетт. Були пісні, яких вона не проспівала, і потенціал, який вона не реалізувала у цьому земному житті. Але, дивлячись крізь широкі й прозорі окуляри євангелії, а не через окуляри, які обмежують погляд лише цим земним життям, ми знаємо про велику вічну нагороду, обіцяну люблячим Батьком у Його плані. Як навчав апостол Павло: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!”30 Один з рядків улюбленого гімну приносить втіху, мир і ясне розуміння: “Ця пісня лине в Небеса, і чує Бог її”31.
Спаситель сказав: “Отже, нехай ваші серця буде втішено. … Будьте спокійними та знайте, що Я є Бог”32. Ми маємо Його обіцяння про те, що ми з нашими дітьми співатимемо “пісні вічної радості”33. В ім’я Ісуса Христа, нашого Спасителя, амінь.