2011
Церковній програмі благополуччя 75 років
травень 2011 р.


Святкування 75-річчя програми благополуччя

Кілька виступів на 181-й річній генеральній конференції Церкви були присвячені церковній програмі благополуччя, яка зараз відзначає 75-ту річницю.

У день започаткування цієї програми в 1936 році, Президент Девід О. Мак-Кей, тоді радник у Першому Президентстві, наголосив на тому, що план благополуччя, розроблений Церквою, основується на одкровенні: “[Програма благополуччя] дана через божественне одкровення, і у світі немає нічого іншого, що дало б змогу так само ефективно піклуватися про членів Церкви”1.

Сімдесят п’ять років пролетіли дуже швидко. В економіці спостерігалися підйоми і спади. Світ став свідком величезних соціальних і культурних змін, а кількість членів Церкви зростає вражаючими темпами.

Однак слова, сказані в той день 1936 року про церковний план благополуччя, даний через натхнення від Бога, залишаються такими ж актуальними в наш час, як і тоді.

Принципи благополуччя

У 1929 році внаслідок обвалу на ринку цінних паперів Сполучені Штати зазнали великих фінансових втрат. У 1932 році безробіття в Юті сягнуло позначки 35,8 відсотка.

Хоча в Церкві вже діяли принципи благополуччя, серед яких система складів та програми з допомоги безробітним у пошуку роботи, багато членів Церкви зверталися по допомогу до уряду.

“Я впевнений, що люди все більше налаштовані на отримання допомоги від уряду Сполучених Штатів, і при цьому вони не ставлять за мету якимось чином повернути її”,---казав у той час Президент Гебер Дж. Грант (1856–1945)2.

Церковні провідники хотіли допомогти членам Церкви, які потрапили у скруту, в той же час не потураючи ліні й не провокуючи думку про те, що їм хтось щось зобов’язаний. Мета ось яка---допомогти людям допомогти собі стати незалежними.

У 1933 році Перше Президентство оголосило: “Наші працездатні члени Церкви не повинні, якщо це не крайній випадок, опинитися в такій несприятливій ситуації, коли вони приймають допомогу, як щось належне. … Церковні чини, які керують розподілом допомоги, повинні розробити способи і можливості, завдяки яким працездатні члени Церкви, які потрапили в нужду, певним чином зможуть компенсувати отримання допомоги шляхом надання різних видів служіння”3.

Завдяки необхідним принципам і вірі святих, як в окремих церковних підрозділах, так і в усій Церкві, почали організовувати проведення занять у навчальних класах з пошиття одягу та консервації продуктів, координування проектів служіння, закупівлі ферм, і особливу увагу було приділено праведному, заощадливому і незалежному способу життя.

Церковний план благополуччя

З організацією Церковного плану безпеки (перейменованого на Церковний план благополуччя у 1938 р.) люди отримали можливість відпрацювати відповідно до своїх можливостей отриману ними допомогу. План навчав людей самостійно допомагати собі, замість того, щоб звертатися до інших джерел за подачками.

“Нашою головною метою було встановити… систему, за якою прокляття ледарства разом із негативними наслідками допомоги з безробіття були б скасовані, а незалежність, працьовитість, економність та самоповага знов зайняли своє місце серед наших людей,---сказав Президент Грант під час жовтневої генеральної конференції 1936 року.---Праця має бути знов зведена на престол, як керівний принцип в житті членів нашої Церкви”4.

Протягом років Церковна система благополуччя включила в себе багато програм: Соціальну службу (зараз Служба сім’ї СОД), Благодійну службу СОД, Гуманітарну службу і Службу реагування в надзвичайних ситуаціях. Ці програми та інші благословили життя сотень тисяч людей як у Церкві, так і поза нею.

Робота по всьому світу

Навіть коли Велика депресія закінчилася перед початком Другої світової війни президент Дж. Рубен Кларк мол., другий радник у Першому Президентстві, завбачливо виступив за продовження програми благополуччя. У жовтні 1945 року президент Сполучених Штатів Гаррі С. Трумен зателефонував Президентові Церкви Джорджу Альберту Сміту (1870–1951), щоб визначити, як і коли можна відправити допомогу до спустошеної війною Європи. На здивування президента Трумена провідники Церкви відповіли, що продукти і одяг та інші предмети допомоги вже зібрані й готові для відправки.

З часом Церква розширила мережу своїх установ для здійснення програми за системою благополуччя, аби задовольнити потреби в більшій кількості областей, в тому числі і розширивши їх географію. У 1970-х роках Церква розпочала здійснення проектів та виробництва за програмою благополуччя в Мексиці, Англії й на Тихоокеанських островах. Упродовж наступного десятиліття Аргентина, Чилі, Парагвай і Уругвай стали першими країнами поза Сполученими Штатами, де були відкриті церковні центри працевлаштування.

З заснуванням у 1985 році Церковної гуманітарної служби програма благополуччя значно активізувала свою діяльність у міжнародних масштабах, коли одяг та інші речі сортувалися для відправки по всьому світу в ті регіони, де люди потерпали від бідності та катаклізмів.

Сьогодні зростання кількості членів Церкви по всьому світу, особливо в країнах, що розвиваються, ставить нові завдання, до виконання яких адаптується програма благополуччя.

Натхненний план для сьогодення

Основні принципи благополуччя---самозабезпечення і працьовитість---залишаються такими ж у наш час, як і за часів Адама, коли йому Господь наказав: “У поті свого лиця ти їстимеш хліб” (Буття 3:19).

В останні дні Господь проголосив: “І комора буде утримуватися пожертвуваннями від Церкви; а вдів та сиріт буде забезпечено, так само як і бідних” (УЗ 83:6). Потім Він нагадує нам: “Але це необхідно зробити у мій власний спосіб”(УЗ 104:16).

Члени Церкви по всьому світу застосовують принципи благополуччя у повсякденному житті своїх сімей.

“Сила Церкви і справжні Господні комори знаходяться в домівках і серцях його народу”,---сказав старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів5.

Поки кожен окремо розвиває свою самозабезпеченість, виявляючи віру в Ісуса Христа, довготермінова мета програми, як її визначив президент Кларк, продовжує досягатися, щоб: “Розбудовувати характер членів Церкви, як тих, хто дає, так і тих, хто приймає, розвиваючи все найкраще в їхній душі і даючи можливість потаємним багатствам духа розквітнути й принести плід, що, зрештою, і є місією, метою та причиною існування цієї Церкви”6.

Посилання

  1. Девід О. Мак-Кей, у Henry D. Taylor, The Church Welfare Plan, unpublished ms., Salt Lake City (1984), 26–27.

  2. Heber J. Grant, in Conference Report, Oct. 1933, 5.

  3. У James R. Clark, comp., Messages of the First Presidency of The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 6 vols., (1965–1975) 5:332–334.

  4. Heber J. Grant, in Conference Report, Oct. 1936, 3.

  5. Robert D. Hales, “Welfare Principles to Guide Our Lives: An Eternal Plan for the Welfare of Men’s Souls,” Ensign, May 1986, 28.

  6. Дж. Рубен Кларк мол., на спеціальних зборах президентів колів, 2 жовт. 1936 р.

Президенти Девід О. Мак-Кей, Гебер Дж. Грант і Дж. Рубен Кларк мол. (зліва направо) під час візиту Першого Президентства на Площу благополуччя в 1940 р.

Виготовляючи хліб (вгорі зверху), вирощуючи виноград (вгорі справа) чи надаючи якусь іншу допомогу, Церковна програма благополуччя має на меті розвинути самозабезпеченість завдяки вірі в Ісуса Христа.