Шлях вибраних
Одна справа—христитися. Інша справа—витерпіти до кінця.
У підлітковому віці я жив у Мацумото, Японія. Мені дуже хотілося вивчити англійську мову. В 17-річному віці я приєднався до Англійського клубу в своїй середній школі. На початку навчального року клуб вирішив знайти носія англійської мови, який би навчав нас розмовної англійської. Ми шукали й шукали, але вчителі англійської, з якими ми говорили, запросили платню, а клуб не мав коштів. Ми занепали духом і майже здалися.
Потім одного разу, коли я їхав до школи на велосипеді, то побачив молодих американців. Вони були одягнені в костюми й роздавали запрошення. Я взяв одне й поклав у кишеню. Після школи я роздивився те, що вони мені дали, й побачив, що то було запрошення відвідати безкоштовний урок розмовної англійської. На запрошенні була назва “Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів”. Я ніколи не чув про таку церкву, але дуже зрадів—я вирішив проблему Англійського клубу!
В день, коли проводилося наступне заняття, на нього разом зі мною прийшло приблизно 30 членів клубу. Місіонери проводили урок, який нам дуже сподобався. З самого початку занять я помітив, що місіонерів щось відрізняє від інших людей. Їхня теплота, любов, позитивне ставлення і привітність глибоко мене вразили. Здавалося, що вони випромінюють світло. Я ніколи не зустрічав раніше таких людей.
Через кілька тижнів я почав розпитувати місіонерів про їхню церкву, і вони запропонували мені дізнатися більше. Я погодився, й вони проводили зі мною місіонерські уроки. У той час я повною мірою не зрозумів і не оцінив важливість нового вчення, однак я відчував Духа й розумів, що ті принципи, яких навчають місіонери, є хорошими. Коли вони запропонували мені охриститися, я погодився.
Однак перш ніж приєднатися до Церкви, я мав отримати згоду батьків. Спочатку вони були дуже проти—християнське вчення було для них чужим і дивним. Але я не хотів здаватися. Я попросив місіонерів прийти до нас додому й розповісти батькам про Церкву, про те, чого вони мене навчали і що від мене буде вимагатися. Дух пом’якшив серця батьків, і цього разу вони дали згоду на моє хрищення.
Відхід від активності
Після того як мене було хрищено й конфірмовано, я ходив до філії Мацумото, в якій було 12–15 активних членів Церкви. У мене з’явилися друзі, і я із задоволенням відвідував церкву щотижня. Десь через рік я закінчив школу й переїхав до Йокагами, щоб навчатися в університеті. Найближчою була Токійська Центральна філія, в якій було понад 150 активних членів Церкви. Коли я прийшов до цієї нової філії, то почував себе як сільський хлопець у великому місті. Мені було важко знайти друзів. Одного разу в неділю я залишився вдома. Невдовзі я зовсім перестав ходити до церкви. Я почав знаходити друзів серед одногрупників, які не були членами Церкви, і поступово все далі й далі відходив від Церкви.
Так продовжувалося кілька місяців. Потім якось я отримав листа від однієї сестри з філії Мацумото. “Я чула, що ти перестав ходити до церкви”,—писала вона. Я був здивований. Очевидно, хтось із моєї нової філії розповів їй, що я більше не ходжу до церкви! Та сестра у своєму листі навела цитату з Учення і Завітів 121:34: “Ось, багато покликаних, та вибраних мало”. Далі вона писала: “Коічі, тебе було охрищено членом Церкви. Тебе було покликано, але ти вже більше не належиш до вибраних”.
Коли я прочитав ці слова, то відчув розкаяння. Я знав, що маю щось змінити. Я зрозумів, що не маю сильного свідчення. Я не був певний, що Бог живий, і я не знав, чи Ісус Христос був моїм Спасителем. Упродовж кількох днів моє занепокоєння зростало, і я розмірковував про написане в листі. Я не знав, що робити. Потім одного ранку я згадав, чого навчали мене місіонери. Вони просили мене прочитати Мороній 10:3–5, обіцяючи, що я зможу дізнатися про правду сам. Я вирішив, що мені необхідно помолитися. Якщо я нічого не відчую, то зможу повністю забути про Церкву й заповіді і ніколи туди не ходити. Однак, якщо я дійсно отримаю відповідь, як обіцяв Мороній, мені потрібно буде покаятися, прийняти євангелію всім серцем, повернутися до церкви й робити все можливе, щоб виконувати заповіді.
Коли я на колінах молився того ранку, то благав Небесного Батька відповісти мені. “Якщо Ти живий, якщо Ти дійсно є,—молився я,—будь ласка, дай мені про це знати”. Я молився, щоб знати, чи Ісус Христос є моїм Спасителем і чи Церква істинна. Коли я закінчив, то раптом щось відчув. Мене огорнуло тепло, і серце сповнилося радістю. Я зрозумів істину: Бог дійсно живий, Ісус є моїм Спасителем. Господню Церкву було дійсно відновлено пророком Джозефом Смітом, і Книга Мормона—це слово Бога.
Зрозуміло, що того ж дня я молився і просив прощення, а також прийняв рішення виконувати заповіді. Я повернувся в церкву й пообіцяв Господу, що робитиму все можливе, аби залишатися вірним.
Невдовзі Церква почала складати плани щодо будівництва каплиці в Йокагамі. У той час очікувалося, що члени філії будуть вносити гроші й працювати на будівництві. Коли президент місії закликав членів філії допомагати всім, чим вони можуть, я пригадав, як взяв на себе зобов’язання робити, все, що попросить Господь. Тож кожного дня після занять в університеті я майже рік допомагав у будівництві.
Досягнення чотирьох цілей
Приблизно в той самий час старійшина Спенсер В. Кімбол (1895–1985), у той час член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, відвідав Японію і закликав молодь Церкви досягати чотирьох цілей: (1) здобути найкращу освіту, (2) служити на місії повного дня, особливо це стосувалося юнаків, (3) укласти храмовий шлюб і (4) здобути професію, щоб забезпечувати сім’ю. До того часу я ніколи не планував виконання цих чотирьох завдань. Однак пізніше я став на коліна й помолився: “Небесний Батьку, я хочу досягнути цих чотирьох цілей. Будь ласка, допоможи мені”.
Я знав, що для того, щоб залишатися на шляху вибраних, мені необхідно виконувати пораду Господнього служителя. Я взяв на себе зобов’язання виконувати пораду старійшини Кімбола й наполегливо працювати над розбудовою Церкви.
Протягом наступних кількох років я продовжував працювати над досягненням своїх чотирьох цілей. Два роки я служив місіонером, відповідальним за будівництво, допомагаючи в зведенні двох каплиць у моїй країні. Потім мене покликали місіонером повного дня для проповідування євангелії. Невдовзі після повернення додому я уклав шлюб у храмі з жінкою з філії Мацумото, яка написала мені листа. Пізніше збулася моя мрія про роботу в іноземній торговельній компанії. Оскільки я виконував слово Господа й пораду пророків, то знову відчував, що знаходжуся на шляху вибраних. Я намагаюся триматися цього шляху й сьогодні.
Слухати Його голос
Мої юні брати й сестри, Спаситель постійно звертається до всіх нас, запрошуючи йти за Ним. Господь навчав: “Мого голосу слухають вівці Мої, … і за Мною слідком вони йдуть” (Іван 10:27). Ви чули голос Господа; ви пішли за Ним, охристившись у Його Церкві. Дійсно, вас було покликано. Однак бути вибраними—це вже зовсім інше питання.
Прийміть рішення, що будете робити все можливе, аби залишатися вірними. Прийміть рішення витерпіти до кінця, виконуючи всі Божі заповіді. Встановіть собі праведні й гідні цілі. Здобувайте освіту, служіть на місії, укладайте храмовий шлюб і забезпечуйте свою сім’ю як духовно, так і матеріально. Якщо ви ще не здобули свідчення, будь ласка, станьте на коліна і просіть, щоб Небесний Батько допоміг вам здобути знання про істину. Потім, коли надійде відповідь, візьміть на себе зобов’язання всім серцем працювати для Господа. Робіть усе можливе, аби вийти на шлях вибраних.
Ілюстрації Скотта Гріра