Перев’язати зламаних серцем
У 1990-х роках, працюючи на Церкву, я разом із сім’єю жив у Африці, де мене призначили надавати допомогу в Бурунді, Руанді та в Сомалі. То був дуже важкий період голоду, жорстокості, війни й неймовірних страждань.
Тисячі людей жили в таборах для біженців. Сотні осиротілих дітей жили в примітивних халупах, які вони самі для себе робили. Повсюди ширилися холера, тиф і недоїдання. Сморід відходів і смерті поглиблював безнадію.
Я хотів допомагати всім, чим міг. Церква співпрацювала з Міжнародним комітетом Червоного Хреста й іншими організаціями, однак час від часу до мене приходила думка, чи всі наші зусилля можуть щось змінити в цьому морі брутальності й трагедії. Було важко позбавитися відчуття безнадії та розпачу і часто, перед тим як заснути, я плакав.
Саме в той період розчарувань знайомий уривок з Писань набув для мене глибшого значення. У ньому цитується Ісая, який казав, що Спасителя було “помазано, аби перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю” (УЗ 138:42).
Я бачив багатьох людей, серце яких було “зламане” трагічними подіями, і розмовляв з ними. Вони втратили близьких, домівки й мирне життя. Однак про багатьох можна було сказати, що вони “перев’язані”. Наприклад, часто, коли ми проходили біля нашвидкоруч зліпленого житла, його мешканці просили нас: “Ви помолитеся з нами?” Здавалося, що люди відчувають радість і щастя, звертаючись у молитві до Господа.
Звичайно ж, ми не можемо осягнути весь вплив Спокути лише в цьому житті. Він поширюється і на життя після смерті. Я знаю, що Спаситель забезпечив викуплення для померлих і воскресіння для всіх людей. Біль, який ми відчуваємо в цьому житті—яким би сильним він не був—буде забрано і рани зцілено силою Спокути.
Мормон і Мороній, які жили в часи жахливого винищення і смерті, писали про те, як можна мати надію завдяки люблячому Богові, милість і справедливість Якого перевищують наше розуміння (див., наприклад, Мороній 7:41–42). Вивчення цих пророчих слів зміцнило й мою віру. Коли я розмірковував, чи ці зусилля матимуть якийсь результат, я відчував запевнення, що Спасителева благодать є найвищою викупительною силою. Наші найбільші зусилля можуть бути обмежені, але Його зусилля—безмежні й вічні.
Немає сумніву, що ситуація у світі створює багато причин для розпачу, але немає такої, яку б Викупитель не зміг покращити. Усі ми можемо мати тверду надію, що завдяки Спокуті Христа наші серця можна перев’язати і зцілити. З цим знанням я міг продовжувати свою роботу, знаючи, що Його зусилля завжди досягають успіху.
О Мій Батьку! художник Саймон Дьюі