2011
В безпеці приходської сім’ї
Березень 2011


До нових зустрічей

В безпеці приходської сім’ї

Коли у 12-річному віці я почала ходити до церкви сама, то зрозуміла, що Небесний Батько благословив мене заздалегідь підготовленою системою безпеки.

Один з найприємніших спогадів дитинства—це цокання високих підборів моєї мами по кухонній дерев’яній підлозі, коли вона збирала нашу сім’ю до церкви. Вона дуже активно служила у приході й упродовж років була президентом Товариства допомоги. Я ніколи не думала, що це колись зміниться.

Коли мені було років 12 і ми з нею жили самі, вона відійшла від Церкви з причин, які я не розуміла. І хоча мама—мій взірець—вирішила іти іншим шляхом, я знала, що євангелія істинна й продовжувала ходити до церкви. Хоча їй моє рішення було не до вподоби, вона кожного тижня возила мене до церкви, а потім додому.

Часто психологічно нелегко відвідувати церкву, особливо причасні збори, коли ти самотньо сидиш десь позаду й добре бачиш, які усі мами, тата і діти сидять разом. Я часто сідала із сім’ями друзів. Я завжди буду вдячна за свою “мормонську сім’ю” і за тих членів приходу, які приділяли мені додаткову увагу в той нелегкий період.

Мої домашні вчителі, наприклад, вірно виконували своє покликання, хоча приїздили навчати лише мене, а жила я далі, ніж будь-хто з членів нашого приходу. Я з нетерпінням чекала можливості поговорити про євангелію й відчути силу священства й Духа у своєму домі.

Багатьох членів приходу я знаю все своє життя. Завдяки їхнім знайомим обличчям, привітним усмішкам і дружнім розмовам вони стали моїми приходськими мамами, татами, братами і сестрами. Відчуття належності й любові полегшувало мої душевні страждання від того, що я ходила до церкви без своєї сім’ї.

Я знаю, що не єдина, хто опинився за таких обставин. Багато молодих людей ходять до церкви без одного чи обох батьків. Однак завдяки прикладу, дружбі й покликанням ми всі можемо виявляти увагу цим синам і дочкам Небесного Батька та допомагати їм відчувати себе бажаними, навчати їх євангельским принципам і заохочувати до активної участі в зборах і заходах.

“Згідно з планом Небесного Батька ми народжуємося в сім’ї—найосновоположнішій, найсвятішій і найсильнішій єдності людей на землі,—сказала Вірджинія Х. Пірс, колишня радниця у генеральному президентстві Товариства молодих жінок.—Саме в сім’ї ми здобуваємо найважливіші з усіх знань. Крім цієї сімейної єдності, Господь дав нам сім’ю нашого приходу чи філії. …Приходи не мають на меті замінити сім’ю. Їхнє завдання підтримувати сім’ю та праведне навчання, яке в ній відбувається. Приход—це ще одне місце, де є відповідальні й енергійні люди, щоб утворити різновид сімейної “системи безпеки” для кожного з нас, якщо наші сім’ї не можуть або не надають усіх необхідних знань і досвіду, щоб нам повернутися до Небесного Батька. Нам потрібно більше цінувати силу приходської сім’ї й поновити зобов’язання брати активну участь у спільноті святих”1.

Я така вдячна за тих, хто створив для мене систему безпеки й розвинув у мені почуття робити теж саме для інших.

Посилання

  1. Вірджинія Х. Пірс, “The Rewards of a Ward,” New Era, Mar. 1995, 41.

Фотоілюстрація Роберта Кейсі