Відповіддю став День заходів
“Ви не матимете доказів перед тим, як буде випробувано вашу віру” (Етер 12:6).
Який жахливий день! Сьогодні в школі мені ні з ким було поговорити, я ні з ким не гралася під час перерви і я ні з ким не сиділа під час сніданку. Моя сім’я жила в цьому новому місті два тижні, а у мене й досі не було друзів!
Коли я увійшла в свій новий дім, то побачила, як молодша сестра грається з дівчинкою, яка живе через дорогу. Вона помахала рукою. “Привіт, Розо!”
Я відвернулася й нічого не відповіла. На нашій вулиці живе три дівчинки одного віку з моєю молодшою сестрою. А скільки ж на нашій вулиці дівчаток мого віку? Ні однієї. Жодної!
Я увійшла в дім і кинула рюкзак на підлогу.
“Сестра Гарсія з Початкового товариства подзвонила, щоб нагадати тобі, що сьогодні День заходів”,—сказала мама.
“Мені не хочеться йти на День заходів,—пробурчала я.—Я щойно провела увесь день з дітьми, яких не знаю. Я не хочу провести ще одну годину з дівчатками, яких не знаю!” Може комусь і легко заговорити з незнайомими людьми, однак не мені.
“Я знаю, що тобі було нелегко переїздити сюди й залишати старих друзів,—сказала мама.—Я молилася, щоб невдовзі ми знайшли нових друзів”.
“І я також,—відповіла я.—Я молюся про це щовечора, але Небесний Батько досі не відповів на мої молитви. Схоже, що Він не слухає”.
Мама стиснула мою руку. “Можливо, телефонний дзвінок від сестри Гарсії є відповіддю”,—сказала вона.
“Як це може бути відповіддю на мої молитви?”—запитала я.
“Іноді, коли ми молимося, Небесний Батько сподівається, що ми щось зробимо, допомагаючи отримати відповідь на свої молитви,—сказала мама.—Це називається діяти з вірою. Нам потрібно не лише молитися. Іноді нам слід діяти з вірою, перш ніж ми отримаємо благословення”.
“Як це може бути?—подумала я.—Чи може відвідування Дня заходів бути відповіддю на мої молитви?”
Пізніше мама запитала, чи підвезти мене на захід. Я глибоко вдихнула і кивнула. Хоч я і боялася, однак відчувала, що прийняла правильне рішення.
Серце моє калатало, коли ми приїхали до церкви. Сестра Гарсія радо привітала мене й повела до стільця, що стояв біля столу. Її добрий голос і тепла усмішка допомогли мені оговтатися.
Дівчинка, яка сиділа за столом навпроти, поглянула на мене. “Привіт, мене звуть Тереза,—сказала вона.—Ти новенька?”
У мене перехопило дихання, тож я просто кивнула.
“Мені здається, що я бачила тебе в школі,—сказала Тереза.—У якому класі ти вчишся?”
Я нервово зглитнула. “У класі місіс Лі”,—сказала я.
“Мій клас знаходиться поруч”,—відповіла вона.
Ми поговорили про свої класи й улюблені предмети. Поки ми розмовляли, я з подивом зрозуміла, як багато спільного є між нами. Нам обом навіть подобалося кататися на роликах.
Коли мама забирала мене після заходу, я застрибнула в машину.
“Мамо, а можу я погратися зі своєю новою подругою Терезою?” Я помахала Терезі рукою, а вона помахала мені у відповідь.
Мама вважала, що це гарна ідея, і до кінця дня ми з новою подругою каталися на роликах по нашій вулиці.
Того вечора, коли я на колінах молилася біля свого ліжка, то дякувала Небесному Батькові за те, що Він відповів на мої молитви. Спочатку я боялася іти на День заходів, а тепер була рада, що пішла. Я рада, що була достатньо смілива, аби діяти з вірою.
Ілюстровано Наталі Мелан