Служіть з Духом
Робімо все, що вимагається, щоб бути гідними супроводу Святого Духа.
Я вдячний за можливість виступати перед вами, кому Бог доручив честь бути носіями священства. Нас було покликано користуватися божественною силою, щоб служити дітям Небесного Батька. Те, наскільки добре ми справляємося з цим обов’язком, матиме вічні наслідки для тих, кому нас покликано служити, для нас самих і для ще ненароджених поколінь.
Я зберігаю в пам’яті священні спогади про двох носіїв священства, які були гідні супроводу Божого Духу, що спрямовував їх у роботі, на яку покликав Господь. Самі вони знайшли відновлену євангелію в Америці й були Господніми служителями, які вперше розповіли про ту євангелію двом моїм предкам з Європи.
Одним з них була молода дівчина, яка жила на маленькій фермі у Швейцарії. Іншим був юнак, сирота й емігрант, який переїхав до Сполучених Штатів з Німеччини і жив у Сент-Луїсі, шт. Міссурі.
Обоє вони почули, як носій священства свідчив про відновлену євангелію. Для дівчини це відбулося біля каміну в невеличкому будиночку в Швейцарії. А для хлопця—на балконі орендованого залу в Америці. Обоє вони дізналися через Духа, що послання тих старійшин, донесене до них, було істинним.
Як хлопець, так і дівчина вирішили охриститися. Обоє вони вперше зустрілися через кілька років, коли долали курною дорогою сотні миль до гір на заході Америки. По дорозі вони розмовляли. Вони говорили про чудесні благословення: про те, що серед усього світу Божі служителі знайшли їх, а ще більш дивовижним було те, що вони знали, що послання цих служителів було істинним.
Вони покохали одне одного і одружилися. А завдяки свідченню Духа, яке зародилося, коли вони почули слова носіїв священства під впливом Святого Духа, їх було запечатано на вічність владою священства. Я належу до десятків тисяч нащадків того юнака і тієї дівчини, які благословляють імена двох носіїв священства. Вони принесли з собою вплив Духа Божого, коли один зійшов на пагорб у Швейцарії, а інший підвівся, щоб свідчити на зборах у Сент-Луїсі.
Ця щаслива історія і мільйони подібних їй повторюються по всьому світу й передаватимуться з покоління в покоління. Для когось це буде історія про молодого домашнього вчителя, який сказав такі слова, що запалили у вашого дідуся іскру бажання повернутися до Церкви. Для когось це будуть слова втіхи і благословення від патріарха, який підтримав вашу маму тоді, коли трагедія майже приголомшила її.
Усі ті історії матимуть спільну тему. Цією темою буде влада носія священства, чия сила служити збільшувалася завдяки впливу Святого Духа.
Отже, моє послання до всіх нас сьогодні таке: робімо все, що вимагається, щоб бути гідними супроводу Святого Духа, а потім безстрашно йдімо вперед, щоб нам було дано сили виконувати все, що Господь покликає нас робити. Таке зростання сили служіння може відбуватися повільно, невеличкими кроками, які вам навіть важко помітити. Але воно відбудеться.
Сьогодні я висловлю кілька ідей щодо того, як бути гідними супроводу Святого Духа у вашому служінні в священстві. Потім я наведу кілька прикладів служіння у священстві, за допомогою яких ви зможете побачити, що ваша сила служити зростає під впливом Духа.
Ми всі знаємо, що коли нас конфірмували членами Церкви, то ми отримали дар Святого Духа. Однак щоб мати супровід Святого Духа, бачити Його прояви в житті й служінні, необхідно упорядкувати своє життя, аби бути гідними Його присутності.
Ми розвиваємо духовні дари, коли виконуємо заповіді й намагаємося жити бездоганним життям. Це вимагає віри в Ісуса Христа, щоб каятися й очищуватися завдяки Його Спокуті. Отже, як носії священства ми ніколи не повинні втрачати нагоди всім своїм серцем брати участь в обіцянні, що пропонується під час кожних причасних зборів членам відновленої Церкви: “узяти на себе ім’я [Божого] Сина і завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, щоб Його Дух міг завжди бути з ними”1.
Щоб зрозуміти, наскільки ми потребуємо супроводу Духа, нам потрібно не лише очиститися від гріха, але й достатньо упокоритися перед Богом. У Книзі Мормона описано, що послідовники воскреслого Спасителя виявляли таке упокорення.
Спаситель готував їх до служіння. Вони стали на коліна, щоб помолитися. Ось як це описано: “І вони молилися про те, чого вони більше всього бажали; а бажали вони, щоб Святого Духа було дано їм”2. Їх було охрищено так само, як і вас. І в літописах сказано, що у відповідь на їхні благання, їх було сповнено Святим Духом і вогнем.
Спаситель молився вголос, щоб подякувати Своєму Батькові за те, що Він дає Святого Духа людям, яких Він обрав завдяки вірі в Нього. А потім Спаситель молився за духовне благословення для тих, кому вони служили. Господь благав Свого Батька: “Я молюся Тобі, щоб Ти дав Святого Духа всім тим, хто віритиме в їхні слова”3.
Як смиренні служителі Спасителя ми повинні молитися, щоб під час служіння як ми, так і ті, кому ми служимо, бачили прояв Святого Духа. Смиренна молитва Небесному Батькові з великою вірою в Ісуса Христа є дуже важливою для того, щоб бути гідними супроводу Святого Духа.
Наші смирення й віра, які запрошують духовні дари, будуть міцнішати завдяки читанню, вивченню Писань і розмірковуванню над ними. Усі ми чули ці слова. Однак ми можемо читати кілька рядків чи сторінок Писань кожного дня і вважати, що цього достатньо.
Проте читання, вивчення і розмірковування—це не одне й те саме. Ми читаємо слова й можемо отримувати ідеї. Ми вивчаємо й можемо відкривати для себе певні ситуації та зв’язок між ними. Але коли ми розмірковуємо, то запрошуємо одкровення від Духа. Як на мене, розмірковування—це обдумування і молитва після уважного прочитання і вивчення Писань.
Вважаю, що Президент Джозеф Ф. Сміт показав приклад того, як розмірковування може запрошувати світло Бога. Це описано у 138-му розділі Учення і Завітів. Він читав і вивчав багато уривків з Писань, намагаючись зрозуміти, як наслідки Спасителевої Спокути поширюються на тих, хто помер, ніколи не чувши Його послання. Ось його розповідь про те, як прийшло одкровення: “Поки я роздумував над тим, що написано, очі мого розуміння було відкрито, і Дух Господа зійшов на мене, і я побачив сонми мертвих, і малих, і великих”4.
Покаяння, молитва і розмірковування над Писаннями є важливими складовими, які роблять нас гідними дарів Духа під час служіння у священстві. Ми будемо й далі збільшувати свою силу служіння, коли з вірою виконуватимемо свої покликання, даючи Святому Духу допомагати нам.
Президент Томас С. Монсон так сказав про це: “Що це означає, звеличувати [своє] покликання? Це означає виконувати його з достоїнством,… збільшити й зміцнити його так, щоб завдяки йому інші люди побачили небесне світло. І як ще можна звеличувати покликання? Просто виконувати пов’язане з ним служіння”5.
Я розповім про два види служіння, до яких нас покликано. Їхнє виконання під впливом Духа допоможе вам та іншим побачити, як ваша сила служити зміцнюється і звеличується.
Перший вид служіння полягає в тому, щоб, будучи Його представниками, навчати інших людей і свідчити їм про Нього. Господь залучив наймолодших і найменш досвідчених з носіїв Ааронового священства до служіння у цьому покликанні. Після описання обов’язків носіїв Ааронового священства, Він сказав:
“Але ні вчителі, ні диякони не мають повноваження христити, благословляти причастя або виконувати рукопокладання;
“Проте, вони мають застерігати, роз’яснювати, напучувати, і вчити, і запрошувати всіх прийти до Христа”6.
Цього тижня у якійсь частині світу когось із дияконів президент його кворуму попросить запросити члена їхнього кворуму, якого він ніколи раніше не знав, на збори. Навряд чи тринадцятирічний президент кворуму використовує такі слова, як “застерігати, напучувати, і вчити”, але саме цього очікує Господь від диякона, якого послано на порятунок.
Диякону, який прийме покликання піти до одного з членів свого кворуму, я даю три обіцяння. По-перше, коли ти молитимешся про допомогу, Дух приборкає твій страх. По-друге, тебе здивує те, що ти знатимеш, які слова треба казати, коли прийдеш до нього додому і коли йтимеш з ним до церкви. Те, що ти казатимеш, може здаватися тобі нісенітницею. Але ти відчуєш, що слова будуть дані тобі в ту саму мить, коли вони будуть потрібні. І по-третє, ти відчуєш схвалення Господа, Який покликав тебе через твого президента, яким би не був результат.
Я не можу обіцяти вам успіху, оскільки кожна людина вільна вибирати, як відповідати служителю Бога. Однак диякон, до якого ви будете звертатися від імені Господа, запам’ятає, що ви до нього приходили. Я знаю одного такого хлопчика, тепер дорослого чоловіка, який і досі неактивний у Церкві, до якого було послано диякона, щоб розшукати його. Він розповідав своєму дідусеві про такий візит, що відбувся двадцять років тому. І схоже, що той візит не пройшов безслідно, бо той чоловік навіть назвав ім’я диякона, який до нього приходив. Дідусь попросив мене розшукати того диякона, якого було покликано запрошувати, напучувати й навчати, та подякувати йому. То був лише один день у житті хлопчика, але дідусь і Господь пам’ятають слова, сказані тим хлопчиком за натхненням, а також його ім’я.
Я закликаю всіх вас, молоді й літні, кого покликано промовляти на зборах в ім’я Господа, відкинути почуття сумніву й невідповідності. Нам не потрібно бути красномовними чи висловлювати глибокі думки. Простих слів свідчення достатньо. Дух дасть вам слова, які треба промовляти, й донесе їх до серця смиренних людей, які шукають Божих істин. Якщо ми будемо постійно намагатися говорити від імені Господа, то одного дня із здивуванням побачимо, що застерігали, напучували, навчали і запрошували за допомогою Духа, благословляючи життя людей з набагато більшою силою, ніж маємо від природи.
Крім покликання навчати, Господь всіх нас пошле допомагати нужденним. Це ще один вид служіння у священстві, під час якого ми відчуваємо, як вплив Духа збільшує нашу силу служити. Ви побачите, що більш здатні відчувати біль і занепокоєння, дивлячись в обличчя людей. У вашому розумі спливатимуть імена чи обличчя людей з вашого кворуму разом з відчуттям, що вони потребують допомоги.
Єпископи мають таке відчуття, яке приходить до них вночі й кожного разу, коли вони сидять на подіумі й дивляться на членів свого приходу або думають про тих, кого немає. Таке буває, коли вони проходять біля лікарні або будинку для літніх людей. Не раз я чув такі слова, коли заходив до лікарні: “О, я знав, що ви прийдете”.
Нам не слід перейматися тим, чи ми знаємо, що сказати або робити, коли до когось прийдемо. Любові Бога й Святого Духа може бути достатньо. Коли я був молодим, то боявся, що не знатиму, що робити чи казати людям у їхній великій нужді.
Одного разу я був у лікарні біля свого батька, коли здавалося, що він уже помирає. Я почув, як у коридорі заметушилися медсестри. Раптом у палату ввійшов Президент Спенсер В. Кімбол і сів навпроти мене на стілець біля ліжка. Я подумав: “Зараз я маю можливість дивитися й послухати, що скаже досвідчена людина, яка приходить до тих, хто потерпає від болю й страждань”.
Президент Кімбол коротко привітався, запитав у батька, чи він отримав благословення священства, а потім, коли батько відповів ствердно, пророк відкинувся на спинку стільця.
Я чекав, що тепер побачу, як треба втішати. Я не вмів цього робити, а мені це так було потрібно. Приблизно п’ять хвилин обидва чоловіки дивилися один на одного, тихо усміхаючись. Потім Президент Кімбол підвівся й сказав: “Генрі, мабуть, я піду, поки ми тебе не стомили”.
Я подумав, що не засвоїв урок, але розуміння прийшло пізніше. Коли я був з батьком після того, як він достатньо одужав, щоб повернутися додому, наша розмова перейшла на відвідування Президента Кімбола. Батько сказав: “З усіх відвідувань, його візит найбільше підняв мій дух”.
Президент Кімбол не був багатослівним, коли втішав, принаймні я цього не чув, бо втішав Дух Господа, Який був з ним і супроводжував його. Тепер я розумів, що це було ілюстрацією уроку, якого навчав Президент Монсон: “І як ще можна звеличувати покликання? Просто виконувати пов’язане з ним служіння”.
Це справджується, коли ми навчаємо євангелії Духом чи йдемо зі Святим Духом до тих, у кого ослабли коліна й опустилися руки7. Нас буде зміцнено в нашому служінні у священстві, люди отримають благословення, а в тому місці розіллється світло небес. Світло небес наповнить те місце для нас і для тих, кому ми служимо. Ми можемо бути стомлені. Наші особисті й сімейні проблеми можуть здаватися величезними. Але є благословення, яке служить підбадьоренням тим, хто служить під впливом Духа.
Президент Джордж К. Кеннон мав більш ніж достатньо смутку, протидії й випробувань протягом років служіння у священстві. Він також знав, що означає мати супровід Святого Духа у важкі часи і в складному служінні. Ось яке запевнення він дає нам, коли ми служимо в священстві як у Церкві, так і в сім’ях. Для мене це обіцяння здійснювалося, коли я відчував Духа під час служіння у священстві. “Коли темрява сповнює наш розум, ми можемо знати, що Дух Бога не оволодів нами… Коли ми сповнені Духом Бога, ми сповнені радістю, миром, щастям, якими б не були наші обставини. Бо цей Дух є духом радості й щастя. Господь дав нам дар Святого Духа. Наш привілей дати Святому Духу царювати в нас, щоб завдяки цьому зранку до ночі і з ночі до ранку ми мали радість, світло і одкровення”8.
Ми можемо бачити, як ті благословення щастя і радості приходять, коли вони нам потрібні у важкі періоди нашого вірного служіння у священстві.
Я свідчу, що ми покликані Богом через пророцтво. Це—істинна Церква Ісуса Христа, відновлена через пророка Джозефа Сміта. Бог живе і чує кожну нашу молитву. Ісус є воскреслим Христом і нашим Спасителем. Ви можете пізнати істинність цього силою Святого Духа, що прийде до вас у вашому служінні. В ім’я Ісуса Христа, амінь.