2009
Щоб Він написав на нашому серці
Серпень 2009


Послання Першого Президентства

Щоб Він написав на нашому серці

Зображення
President Henry B. Eyring

Батьки повинні навчити своїх дітей молитися. Дитина вчиться з того, що батьки роблять і кажуть. Коли вона спостерігає, як матір чи батько проходить крізь життєві випробування з палкою молитвою до Бога, а потім слухає щире свідчення про те, як Господь у Своїй доброті на неї відповів, дитина запам’ятає побачене й почуте. Коли настане час випробувань, вона буде підготовлена до них.

З часом, коли діти залишать рідний дім і сім’ю, молитва стане захистом, який батьки так прагнуть їм забезпечити. Прощання може бути нелегким, особливо, коли батьки й діти знають, що довго не побачаться. У моєму житті був такий випадок. Ми з батьком прощалися на перехресті вулиць у Нью-Йорку неподалік від його роботи. Я вже від’їжджав, і ми обоє знали, що, вірогідно, ніколи більше не будемо жити під одним дахом.

Стояв сонячний день, було десь близько пополудні. На вулицях людно й багато автомобілів. Ми з батьком стояли на перехресті, де працював світлофор. Він зупиняв на кілька хвилин рух автомобілів в усіх напрямках. Світло змінилося на червоне, і автомобілі зупинилися. Натовп пішоходів поспіхом з обох боків перехрестя рухався в усіх напрямках, навіть по діагоналі.

Треба було рушати, і я почав переходити вулицю. Дійшовши майже до середини вулиці, я зупинився і озирнувся назад, хоча люди поквапливо ішли повз мене. Мій батько не пішов і не зник у натовпі, а все ще стояв на перехресті й дивився на мене. Він здавався самотнім і, мабуть, трохи сумним. Я хотів повернутися до нього, але зрозумів, що сигнал світлофора ось-ось зміниться, тому поспішив перейти на інший бік.

Через багато років ми з батьком згадували той момент. Він сказав мені, що я невірно зрозумів вираз його обличчя. За його словами, він відчував не сум, а стурбованість. Коли батько побачив, що я озирнувся, мій вигляд нагадав йому маленького розгубленого хлопчика, який шукає підтримки. Під час тієї розмови, що відбулася через багато років, батько розповів про свої думки в той момент: “Чи все з ним буде гаразд? Чи достатньо я його навчав? Чи готовий він до того, що чекає попереду?”

Але, крім роздумів, було щось іще. Спостерігаючи за батьком, я знав, що в нього на серці. Він щиро бажав, щоб я мав захист і безпеку. Це гаряче бажання звучало і відчувалося у його молитвах—а ще більше в молитвах моєї матері—упродовж усіх років, поки я жив з ними. Це були уроки для мене, і я їх не забув.

Функція серця

Молитва—це функція серця. Мене навчали не лише правилам молитви. Завдяки батькам і Спасителевим ученням я зрозумів, що ми повинні звертатися до нашого Небесного Батька у шанобливій молитві. “Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє” (Матвій 6:9). Мене навчили ніколи не оскверняти Його святе ім’я—ніколи. Лише уявіть, якої шкоди завдають молитві дитини слова батьків, які поганять ім’я Бога? Така образа, завдана малюкам, принесе жахливі наслідки.

Я навчився тому, як важливо дякувати за благословення і просити прощення. “І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим” (Maтвій 6:12). Мене навчили, що ми просимо те, чого потребуємо, і молимо благословити інших. “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні” (Maтвій 6:11). Я зрозумів, що ми повинні підкорити свою волю. “Нехай прийде Царство Твоє. Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі” (Maтвій 6:10). Мене навчали (і я пізнав істинність цього), що нас можуть попередити про небезпеку і завчасно показати, чим саме ми не догодили Богові. “І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого” (Maтвій 6:13).

Я навчився, що ми повинні завжди молитися в ім’я Ісуса Христа. Але щось із того, що я бачив і чув, вчило мене, що ті слова були не простою формальністю. На стіні у спальні, де моя мати була прикута до ліжка протягом останніх років свого життя, висіла картина із зображенням Спасителя. Повісити картину спонукали слова її двоюрідного брата, старійшини Сем’юела O. Бенніона, сімдесятника (1874–1945). Він подорожував з одним апостолом, і той апостол описав Спасителя, Якого бачив у видінні. Старійшина Бенніон подарував мамі гравюру, сказавши, що на ньому відображено силу Господнього характеру так, як він до цього ніколи не бачив. І вона, помістивши гравюру у рамку, повісила її на стіні в такому місці, щоб бачити з ліжка.

Вона знала Спасителя і любила Його. Я навчився від неї, що ми не закінчуємо свої молитви в ім’я невідомо кого, коли звертаємося до нашого Батька. Спостерігаючи за її життям, я зрозумів, що роки відданого і невпинного служіння, бажання зробити Спасителеві приємне привернули її серце до Нього. Я знав, що Писання вірно попереджають: “Бо як може знати людина господаря, якому вона не служила, і хто є незнайомцем для неї, і далеко від думок й намірів її серця?” (Мосія 5:13).

Особлива молитва

Минули роки, і мати з батьком пішли з цього життя, а слова “в ім’я Ісуса Христа” залишилися для мене непересічними—ні тоді, коли я сам проказую їх, ні тоді, коли я чую їх від інших. Ми маємо служити Господарю, щоб пізнати Його серце. Але ми також повинні просити, щоб розумом і серцем почути відповідь Небесного Батька на наші молитви (див. Єремія 31:33; 2 Коринтянам 3:3; Євреям 8:10; 10:16).

Президент Джордж К. Кеннон (1827–1901), колишній радник у Першому Президентстві, описав благословення людей, які збираються разом і моляться, щоб отримати відповіді на такі молитви. Він згадував збори священства, але багато з вас підготували свої серця саме так, як він описує:

“Я повинен прийти на збори, повністю звільнивши свій розум від впливу, що заважатиме Божому Духові працювати зі мною. Я маю прийти в дусі молитви, просячи Бога написати на моєму серці Його волю; не керуватися власними бажаннями і рішучістю їх втілити, … що б там не казали інші. Якщо я та решта людей прийдемо з таким духом, тоді Дух Божий буде посеред нас, і те, що ми вирішимо, буде розумом і волею Бога, бо відкриє це нам сам Бог. Ми побачимо світло в тому напрямку, куди нам слід іти, і ми побачимо темряву в тому напрямку, куди нам іти не слід”.1

Коли ми вчимо дітей молитися, нам слід вкласти у їхні серця бажання відчути серцем те, що Бог хоче від них, а потім іти і робити те, що Він просить. Можливо, наші слова і вчинки допоможуть дітям мати таку віру, яка дасть змогу хоча б частково відчути те, що відчував Спаситель, коли в молитві просив сили для здійснення нескінченної жертви заради нас: “І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте,—не як Я хочу, а як Ти” (Матвій 26:39).

Я отримував відповіді на свої молитви. Ці відповіді були найбільш зрозумілі тоді, коли всі інші бажання відступали перед всепоглинаючою потребою пізнати Божу волю. Саме за таких умов тихий спокійний голос доносить відповідь Небесного Батька до нашого розуму, і ця відповідь може бути закарбована в серці.

Пізнавати Його волю

Деякі батьки запитують: “Але як я можу пом’якшити серце моєї дитини, яка тепер підросла і переконана в тому, що їй не потрібен Бог? Як я можу пом’якшити її серце настільки, щоби Бог міг написати на ньому Свою волю?” Інколи трагедія пом’якшує серце. Але для когось недостатньо навіть трагедії.

Однак є одна потреба, яку самотужки не можуть задовольнити навіть закам’янілі та гордовиті. Вони не можуть скинути гріха зі своїх плечей. І навіть найбільш твердошиї інколи відчувають докори сумління й потребу отримати прощення від Бога. Алма, як люблячий батько, так говорив про цю потребу своєму синові Коріантону: “І ось, план милості не міг би бути виконаним, якби спокуту не було здійснено; отже, Бог сам спокутує гріхи світу, щоб виконати план милості, щоб удовольнити вимоги справедливості, щоб Бог міг бути досконалим, справедливим Богом, і милосердним Богом також” (Алма 42:15).

І потім, коли батько склав свідчення про Спасителя і Його Спокуту, Він звернувся до сина, серце якого пом’якшилося: “О сину мій, я бажаю, щоб ти більше не заперечував справедливості Бога. Не намагайся виправдовувати себе анітрохи через свої гріхи, заперечуючи справедливість Бога; але нехай справедливість Бога, і його милість, і його довготерпіння повністю керують у твоєму серці; і нехай це принизить тебе аж до праху у покірливості” (Aлма 42:30).

Алма знав те, що ми можемо пізнати: свідчення про Ісуса Христа і Його розп’яття найкраще допомогло його синові відчути потребу у тій допомозі, яку міг надати тільки Бог. Відповіді на молитви даються тим, чиє серце було пом’якшено всепоглинаючою потребою очиститися.

Як відкрити двері молитви

Ми відкриваємо дорогим для нас людям двері молитви, навчаючи, що ми є духовними дітьми, тимчасово віддаленими від люблячого Небесного Батька.

Ми жили в Його присутності, перш ніж прийшли сюди для випробування. Ми знали Його обличчя, а Він знав наші. Так само, як мій земний батько дивився, як я іду від нього, наш Батько Небесний дивився, як ми сходимо в смертне життя.

Його Улюблений Син, Єгова, залишив ті славетні хороми, щоб зійти у світ, відстраждати те, що мали відстраждати ми, сплатити ціну за всі гріхи, які ми вчиняємо. Наш Спаситель показав єдиний шлях, що веде назад додому—до Небесного Батька й до Нього. Якщо Святий Дух розповість про наше походження лише це, то нас і наших дітей наповнять такі ж почуття, як і Еноша. Ось як він молився:

“І моя душа жадала; і я став навколішки перед моїм Творцем, і я заволав до Нього в палкій молитві і благанні за свою власну душу; і весь день я волав до Нього; так, і коли прийшла ніч, я все ще здіймав свій голос високо, щоб він досяг небес.

І дійшов до мене голос, кажучи: Енош, твої гріхи прощені тобі, і ти будеш благословен” (Eнош 1:4–5).

Я обіцяю, що ви відчуєте найбільшу радість, коли ваша дитина буде молитися у важку годину і отримає подібну відповідь. Одного дня ваші діти поїдуть з дому, і ви всім серцем будете чекати на їхнє повернення. Люблячий Небесний Батько знає, що це чекання триватиме вічно, поки ми зі своїми сім’ями не об’єднаємося з Ним і Його Улюбленим Сином. Він зробив усе необхідне, щоб Його діти отримали це благословення. Щоб мати його, вони повинні самі просити Бога, не маючи сумнівів, як це зробив юнак Джозеф Сміт.

Того дня в Нью-Йорку мій батько відчував стурбованість, бо знав, так само як і моя мати, що єдиною реальною трагедією буде вічна розлука. Ось чому вони навчали мене молитися. Вони знали, що тільки з Божою допомогою і з Його запевненнями ми можемо бути разом навіки. Як ви здогадуєтеся, вони найкраще навчали молитві власним прикладом.

Того дня, коли моя мати померла, ми повернулися додому з лікарні. Якийсь час ми сиділи у затемненій вітальні. Тато вибачився і пішов у спальню. Кілька хвилин його не було. Коли він повернувся, на його обличчі була посмішка. Він сказав, що переживав за нашу матусю. Поки він збирав її речі в лікарняній палаті й дякував медперсоналу за добре ставлення до неї, він думав про її смерть і перші хвилини перебування в духовному світі. Він побоювався, що їй буде самотньо, якщо ніхто не зустріне її. Він пішов до спальні і попросив Небесного Батька, щоб хтось привітав там Мілдред, його дружину й мою матір. Мій батько сказав, що у відповідь на молитву йому було сказано, що його матір зустріла свою улюблену невістку. Я теж посміхнувся на це. Бабуся Айрінг була невисокою на зріст. Я чітко уявив собі, як вона поспіхом пробирається через натовп, швидко перебираючи своїми коротенькими ніжками, щоб зустріти мою матір.

Безперечно батько не збирався в цю мить навчати мене молитві, але навчання відбулося. Я не пригадую, щоб батько, або мати читали мені проповіді стосовно молитви. Вони молилися і в горі, і в радості. І вони без зайвої помпезності говорили про те, який Бог добрий, який Він могутній і який близький. Найчастіше я чув молитви, в яких батьки просили сказати їм, що саме слід робити, аби ми залишилися разом навічно. І відповіді, які закарбувалися у моєму серці назавжди, вказували на те, що ми на вірному шляху.

Коли я уявляв, як бабуся поспішає до моєї матері, я радів за них і відчував безмірне прагнення привести свою дружину й дітей до такого возз’єднання. Саме це безмірне прагнення є найкращим поясненням того, чому нам необхідно навчати дітей молитві.

Я свідчу, що наш Небесний Батько відповідає на молитви вірних батьків, які хочуть знати, як саме навчати дітей молитися. Я свідчу як служитель Ісуса Христа, що завдяки Його Спокуті ми можемо мати вічне життя в сім’ях, якщо будемо шанувати завіти, укладені в Його істинній Церкві.

Посилання

  1. George Q. Cannon, “Remarks,” Deseret Semi-Weekly News, Sept. 30, 1890, 2; emphasis added.

Фотоілюстрації Девіда Стокера

Ісус Христос, художник Уорнер Саллмен, © Warner Press, копіювання заборонено