Взірці
Більшість свідчень не приходять, як спалах світла. Ви набуваєте знання євангелії з часом і вчитеся довіряти приємним почуттям, підказаним Святим Духом. Разом з цим є багато людей, які служать вам за взірець—це ті, хто надихає вас жити так, як ви й повинні жити. Ви будете зміцнювати своє свідчення і навчитеся бути слухняними, наслідуючи їхній приклад.
Місіонери
Першими взірцями, які представили мені євангелію, були місіонери, що навчали мою сім’ю на Філіппінах. Їхній приклад значно вплинув на наше рішення приєднатися до Церкви. Вони були терпеливими з нами і приносили з собою чудовий дух.
Будучи ще новими членами Церкви, ми зустріли чоловіка, який відійшов від Церкви. Він дав нам безліч антимормонської літератури, і я був шокований. Так я вперше зіткнувся з опозицією до Церкви, а моє свідчення тоді було ще вразливим. Коли він протистояв нам, нападаючи на все, чого місіонери нас навчили, мене охоплював страх. Але коли з нами були місіонери, вони приносили спокій. Завдяки місіонерам наша сім’я навчилась розпізнавати віру й страх, і ми вибрали віру.
Президенти місії
Невдовзі нас з батьком призначили бути напарниками у домашньому вчителюванні. Одним з перших наших завдань було відвідати президента місії та його дружину. Вони були дуже люб’язними. Мій батько дотримувався безлічі традицій з нашої попередньої релігії. Та вони були добрими, не критикували, пояснюючи, чому в істинній Церкві те чи інше робиться інакше. Домашніми вчителями були ми, але виходило так, що дуже багато чого ми самі навчились з прикладу нашого президента місії.
Пізніше, ставши місіонером повного дня, я й далі вчився від президентів місії. Мій перший президент завжди мав тверде переконання, що врешті-решт усе має бути добре, навіть у важкі часи. Від нього я навчився позитивному ставленню.
Мій другий президент місії був колишнім пілотом-винищувачем, але як церковний провідник, він був м’якосердим і чутливим, сповненим до своїх підопічних любов’ю, подібною до Христової. Коли я був його помічником, то відчував, що деякі місіонери зловживали певними привілеями і користувалися з його доброти. Я запропонував установити суворіші правила та ретельніше спостерігати за їх виконанням. Він відповів, що він відчуває, що краще довіряти тим місіонерам і сподіватись, що вони виберуть правильне, а не сумніватися у їхніх намірах. З цього зразка я навчився дотримуватися поради Джозефа Сміта: навчати людей правильним принципам і давати людям самим керувати собою.
Інші церковні провідники
Я пам’ятаю, коли старійшина Даллін Х. Оукс як член Кворуму Дванадцятьох Апостолів служив президентом Філіппінської території. Я бачив, як він радився з іншими стосовно викликів, які поставали перед Церквою у нашій країні. Я бачив, з якою великою любов’ю він ставився до побудови Церкви і створення можливостей благословляти життя її членів. З його прикладу я дізнався, що апостоли турбуються не лише взагалі про Церкву, але й особисто про людей.
Наш теперішній президент території, старійшина Кіт Р. Едвардс, сімдесятник, каже, що хоч у церковній роботі існує й адміністративний бік, Господь хоче, щоб ми зосереджувалися на серці. Він нагадує нам про історію, як цар Веніямин звертався до людей з башти і як вони відповіли на це могутньою зміною серця. Вони “вже не ма[ли] бажання чинити зло, але постійно чинити добро” (Мосія 5:2). Від старійшини Едвардса я навчився дивитися у власне серце, переконуватися, що мої наміри є чистими.
Полководець Мороній
У Писаннях є повно великих взірців. Полководець Мороній є серед моїх особистих героїв. Мормон так захоплювався Моронієм, що навіть назвав свого сина його ім’ям. Мормон написав про полководця Моронія: “Якби всі люди були, і є, і будуть колись такими, як Мороній, знайте, навіть самі сили пекла було б зруйновано назавжди; так, диявол ніколи вже не мав би сили над серцями дітей людських” (Алма 48:17). Мормон також сказав, що він захоплювався синами Мосії та Алмою і його синами, бо “вони були людьми Бога” (Алма 48:18). Ставайте ж чоловіками і жінками, якими вас хоче бачити Бог!
Нефій
Ще одним прикладом з Писань є Нефій. Від нього я навчився довіряти Господу, а не нарікати. Дозвольте мені пояснити. Залишаючи Філіппіни, щоб здобути ступінь магістра в Університеті Бригама Янга, я пообіцяв, що повернуся на батьківщину. Коли для мене й моєї сім’ї настав час повертатися, прийняти рішення було нелегко, бо я вважав, що можливості у моїй країні не такі багатообіцяючі або обнадійливі, як у Сполучених Штатах. Але оскільки я дав слово, ми з дружиною вирішили виявити віру, як Нефій, і зробити те, чого чекає від нас Господь.
І хоч я до цього працював, у фінансовому плані мені довелося починати все з початку. Грошей було обмаль, а результати не приходили відразу. Потім захворіли усі наші троє дітей, і від наших заощаджень нічого не залишилось. Це був один з найскрутніших часів у нашому житті.
Наш найменший син захворів на один з різновидів туберкульозу. Йому потрібні були дорогі ліки і приймати їх треба було впродовж дев’яти місяців. Пам’ятаю, заглянув у свій гаманець—а там пусто. Моя дружина запитувала мене, чи зможемо ми прогодувати дітей.
У такі часи ви можете поставити запитання. І якщо ви будете неуважні, то можете стати такими, як Ламан і Лемуїл, та почати ремствувати й відчувати більше гіркоти. Вам буде здаватися, що життя несправедливе. Мені легко було б подумати: “Я відслужив місію. Я служив Господу. Ми платимо десятину. Ми служимо в Церкві. Де ж благословення?” Але ми залишалися активними, служили у своїх покликаннях і ледь зводили кінці з кінцями. Мій брат і його дружина фінансово підтримували нас, а я нарешті знайшов роботу. Нам ледь вистачало, на ній я заробляв менше, ніж до того, як я поїхав на навчання. Я відчував себе невдахою.
Урешті-решт, через кілька років, ми з дружиною вирішили, що наше дивування й смуток допомагають мало. Ми сказали: “Давай припинимо нарікання, довіримося Господу і будемо радіти тому, що маємо”. І відразу ж після цього справи пішли інакше. Я отримав кілька пропозицій на роботу і зміг вибрати найкращу. Мене покликали єпископом нашого приходу. Здавалося, благословення так і хлинули.
Як єпископ, я виявив, що пережиті нами важкі часи дуже допомагали мені допомагати іншим людям. Зокрема, я пам’ятаю, що вислуховуючи когось із членів приходу, який переживав скрутні часи, я мав до нього співчуття. Я б не мав такого співчуття, якби сам не пройшов через те саме. І я пам’ятав, що сказав Нефій: “Як Господь живий і як ми живі, то не підемо ми до батька нашого в пустиню, доки не виконаємо те, що наказав нам Господь” (1 Нефій 3:15).
Я пам’ятаю, як Нефій, коли вони пливли на судні до землі обіцяної, хоч і був зв’язаний кілька днів і його зап’ястя й щиколотки опухли, сказав: “Однак я надіявся на свого Бога, і уславляв Його цілий день, і я не ремствував проти Господа за свої страждання” (1 Нефій 18:16). Тож я казав такому члену Церкви, що більшості з нас доводиться пройти довгий шлях, щоб стати схожим на Нефія, він є чудовим взірцем. Мені вдалося допомогти такому члену Церкви побачити, що відповідь не у наріканні, а у виконанні того, що наказав Господь, бо Він справді підготує шлях (див. 1 Нефій 3:7).
Батьки
Як і Нефій, я мав щастя бути народженим від хороших батьків. Моя мама була доброчесною й сильною жінкою. Я сьогодні є таким, завдяки міцному євангельському фундаменту, який вона заклала в нашій сім’ї. Мій батько також, хоч і не був в усьому досконалим, усе ж був великим взірцем для мене. Він слідкував, щоб ми були на правильному шляху, але завжди запитував: “А що ви думаєте?” І вислуховував.
Він зацікавився Церквою тому, що побачив гасло, яке проголошувало: “Жодний інший успіх не компенсує невдачі вдома”. Він справді так вважав. Він любив свою сім’ю і багато працював, щоб забезпечити нас.
Був час, коли у великій фармацевтичній компанії, в якій він працював, йому давали все більше і більше доручень, а це змушувало його більше й більше їздити. Дійшло до того, що він бував удома лише три дні на місяць. Зовсім несподівано ми дізнались, що він відмовився від тієї роботи, на якій вже так давно працював, та від багатообіцяючих кар’єрних можливостей.
Пам’ятаю, як на нашій наступній сімейній нараді він сказав, що, можливо, на кілька наступних місяців нам доведеться затягнути паски, поки він шукатиме нову роботу. Ми спитали його, чому він залишив це місце роботи, і його відповідь буде з нами завжди: “Усі ви підростаєте, вже стали підлітками, і це дуже важливий період у вашому житті. Я б не хотів, аби настав час, коли б ви сказали мені: “Де ти був, коли ти був нам потрібний?” Він ставив сім’ю на перше місце.
Наслідування прикладу мого батька
Пройшли роки, і я, завдяки цьому прикладу мого батька, зміг прийняти подібне рішення. Мене тільки-но найняли в одну консалтингову компанію, і вони відправили шістьох з нас, працівників, з Філіппін в Сідней, Австралія, щоб там разом з 400 менеджерами з усього світу пройти навчання. Ми летіли першим класом. Лімузином нас забрали з аеропорту і домчали до п’ятизіркового готелю, де в кожному номері була корзина з наїдками й напоями. Компанія хотіла продемонструвати нам, що це—хороша компанія, в якій варто працювати, і вона хотіла, щоб новонайняті працівники залишилися в ній.
Після зустрічей у перший день нам влаштували святкову вечерю, офіційний захід. Ми посідали по 12 чоловік за стіл, за кожним було 10 менеджерів та 2 партнери-менеджери, які мали бути для нас за взірець у цій компанії. Вони розповідали нам про те, з чого самі починали у цій компанії і чого досягли у своїй кар’єрі. Вони розповідали нам про багатомільйонні угоди, які вони уклали, визначних бізнесменів, з якими працювали, важливі проекти, якими керували. Я чув часте згадування імен зі списку 500 найвідоміших топ-менеджерів і був приголомшений, дізнавшись скільки всього зробили ці чоловіки.
Ми всі були у захваті від своїх можливостей, аж поки один із тих, хто сидів за столом, не спитав: “А як ставиться до всіх ваших поїздок дружина? Вас же постійно немає вдома”. І один з партнерів відповів: “Я два роки як розлучився”. І інший партнер за нашим столом сказав: “Я розлучений вже п’ять років”.
Я пам’ятаю, що тоді подумав: “Це не ті чоловіки, на яких я б хотів бути схожим. Не думаю, що хочу працювати на цю компанію, тому що я не перейматимусь світськими досягненнями, якщо моя сім’я буде у розладі”. Приклад мого батька дав мені легко прийняти рішення—поставити на перше місце свою сім’ю; і я знайшов іншу роботу, яка дала мені зробити це.
Спаситель
Найвищим взірцем для нашого земного життя є, звісно, Господь Ісус Христос, Син Божий, Який досконалий у всьому і Який віддав Себе у жертву за наші гріхи. Усі наші праведні звички й вчинки йдуть від нашої віри у Викупителя, і ця віра йде від нашого свідчення про те, Хто Він є і що Він зробив для нас. Я справді вдячний за Його жертву. Я свідчу, що Він живий і що Він хоче, аби кожен з нас жив гідним життям, щоб ми змогли повернутися і жити з Небесним Батьком. Якщо ми йдемо за Спасителем і стаємо більш схожими на Небесного Батька, ми дійсно будемо благословенними.
Для чого потрібні взірці?
Наслідування гарних взірців—це ключ до вашого майбутнього. Зрештою ви станете тими, кого наслідуєте, тому шукайте для себе хороших героїв і живіть так, як жили б вони. Виходьте з вічного, вибираючи тих, хто має стати для вас зразками. Шукайте хороші взірці у своїй сім’ї і наслідуйте їх. Шукайте тих, хто у своєму житті наслідує Спасителя, і наслідуйте їх.
Вибирайте взірці для себе мудро, бо вони стануть вашими героями. Ви будете думати, що б зробили вони, і це визначатиме вашу поведінку, даючи можливість приймати мудрі рішення. І перш ніж ви помітите, інші будуть дивитися на вас і будуть формувати свою хорошу поведінку, виходячи із свого зразка, яким вони захоплюються,—вас.
Фотоілюстрація Крейда Дімонда; Цар Веніямин проповідує нефійцям, художник Гарі Кепп; вставка: Цар Веніямин промовляє, художник Джеррі Томпсон
Полководець Мороній і гасло волі, художник Арнольд Фріберг; Нефій полює з ліягоною, художник Гарі Сміт
Зліва: Полководець Мороній був таким сильним провідником, що Мормон пізніше написав: “Якби всі люди були, і є, і будуть колись такими, як Мороній, знайте, навіть самі сили пекла було б зруйновано назавжди”. Внизу: Приклад Нефія навчає нас довіряти Господу, а не нарікати.
О Мій Батьку! художник Саймон Д’юі
Зліва: Місіонери можуть бути великим прикладом для тих, кого вони навчають. Вгорі: Цар Веніямин був взірцем для свого народу. Після його слів у серці народу відбулася велика зміна.
Найвищим взірцем для нашого земного життя є Господь Ісус Христос, Який віддав Себе в жертву за наші гріхи. Уся наша праведна поведінка та вчинки йдуть від нашої віри у Викупителя.