Ключ до молитви

Марк Бернс, Юта, США

Недавно я повернувся з місії повного дня і мав благословення знайти роботу, яка б дала мені можливість зібрати гроші для навчання в коледжі. Я аж горів, маючи бажання працювати так добре, щоб мій працедавець міг взяти на роботу й інших колишніх місіонерів.

Робота моя була простою: я робив усе, що потрібно було зробити для однієї промислово-будівельної компанії. Часто це означало виконання простих лабораторних перевірок. Одного дня за графіком я мав узяти зразки будівельних матеріалів на кількох будмайданчиках і повернутися з ними в лабораторію. Мені дали стареньку вантажівку, щоб я об’їхав усі об’єкти й повернувся назад.

Я приїхав на перший об’єкт, привітався з виконробом і швиденько зібрав зразки бетону та арматури. Вкинувши їх у вантажівку, я поліз у кишеню за ключем до неї. На мій жах, вона виявилась порожньою. Я перевірив, чи не стримить він на своєму місці, і швидко оглянув місце біля кабіни вантажівки, але ключа не знайшов. Мені спало на думку, що я міг загубити його, коли ходив по будмайданчику. Обстежуючи місця, де до цього ходив, я мовчки молився, але ключа так і не знайшов.

Потім я обшукав більш ретельно вантажівку, навіть заглянув під килимки в ній. Ключа не було. Я схилив голову і щиро молився, пояснюючи, що я хотів показати результативну роботу і не залишатися весь цей день на першому ж об’єкті. Я почав шукати знову, прислухаючись до відповіді на свою молитву. У мене виникло враження, що треба заглянути під вантажівку, тож я швидко обвів нерішучим поглядом землю біля своїх ніг. Оскільки ключа я так і не побачив, то вирішив знову обійти будмайданчик.

Я повернувся до вантажівки з пустими руками. Як я міг сказати своєму новому роботодавцю, що я загубив ключ і не спромігся виконати таке просте завдання? Тихенько я проказав ще одну молитву, і у мене виникло враження, що треба ще раз заглянути під машину. Я знову побіжно подивився і, не побачивши ключа, готовий був уже позбутися цього враження. Але потім усе ж вирішив відійти на кілька кроків від машини й знову заглянути під неї.

І тут я побачив його! Він випав, скоріш за все, коли я вилазив з вантажівки. Він просто доволі далеко залетів під неї, тому-то я й не побачив його у перші дві свої спроби знайти його там. Мені було соромно, що я не зовсім уважно слухав підказки Духа.

Того дня й багато разів по тому я згадував, як терпеливо й з любов’ю Дух працював зі мною. Коли ми співаємо: “Я знаю, Ти живий, Небесний Батьку мій” (“Я знаю, Ти живий”, Гімни, № 189), моє серце переповнюють почуття. Я вражений тим, що наш Небесний Батько любить нас настільки, що відповість на наші найпростіші молитви.