2009
Втеча Джейсона
Серпень 2009


Втеча Джейсона

“Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу” (Марк 14:38).

“Х-р-р-р-р …”—восьмирічний Джейсон вдає, що хропе, а потім, не стримавшись, починає хихотіти. Лежачи у своєму ліжку, він натягнув ковдру собі аж на очі і вдавав, що спить. А в темній кімнаті, у ліжку напроти нього, його шестирічний брат, зручно улігшись на своїй подушці, спочатку довго й сонно зітхав, а потім теж розсміявся. “Ш-ш-ш!— прошепотів Джейсон, стягуючи з голови ковдру.— Ми ж наче спимо!”

“Та я сплю. Сплю!”—у відповідь прошепотів його брат. Обоє хлопчиків знову захихикали, потім натягли до підборіддя свої ковдри, сильно замружили очі і, чекаючи, лежали тихо-тихо.

У сусідній кімнаті їхня сестра також чекала, вдаючи, що спить. Внизу, в холі, їхній брат чекав, вдаючи, що спить. Навіть їхня мама, як вони знали, закрутившись у ковдру, лежала у своїй темній спальні, вдаючи, що спить.

Скрипнула підлога у темному коридорі. Тато був десь тут, неподалік. Тепер у будь-яку мить вони могли почути сигнал. Джейсон уважно прислухався, затамувавши подих і намагаючись здогадатися, де в той момент може стояти тато. Він, однозначно, підходить ближче й ближче. Ще секунда й …

“У-у-у-у-у!”— різко залунав пронизливий звук по дому. Джейсон миттю зліз з ліжка на підлогу й поповз до дверей.

“Давай, давай, давай!— кричав його брат, підштовхуючи Джейсона в бік.— Нам треба вибратися звідси!”

“Пожежа!— заволав Джейсон, виповзаючи в коридор.— Всі виходьте!”

“Всі виходьте!— кричала мама.— Збирайтеся внизу!”

Тато приєднався до них, і вони разом поповзли по коридору в кухню, а потім через чорний хід—надвір. Опинившись надворі, вони знялися на ноги й побігли до клена.

“Ми всі цілі?— запитав тато.— Усі тут?”

“Так, всі тут”,—сказала мама, перераховуючи всіх.

Тато глянув на свій секундомір. “Ми показали найкращий час,—сказав він.— А тепер—всі в ліжко—бо час спати”.

Наступного ранку, коли сім’я зібралась за сніданком, Джейсон думав про навчання з пожежної тривоги. “Я радий, що у нас є план евакуації,—сказав він.— Я відчуваю себе безпечніше з сиреною пожежної тривоги в нашому домі”.

“Я також,—погодилась з цим мама. Сирена пожежної тривоги допомагає нам бути в безпеці—при умові, що ми швидко реагуємо на цей сигнал і вибігаємо на вулицю”.

Джейсон закінчив снідати. “Мені можна піти зараз до Бретта додому?”— спитав він. Бретт був його одним з найкращих друзів і жив поряд.

“Так,—сказала мама.— Будьте обережними і гарно пограйтеся”.

Біля сусідського двору хлопчики гралися з Бреттовим собакою, бігали поміж розбризкувачами, будували кріпості з паличок та грязі. Потім Бретт запропонував зайти в дім. “Мені жарко,—сказав він.— Давай пограємо у відеоігри”.

“Згода,—погодився Джейсон.— Може цього разу я виграю в тебе”.

“Ми спробуємо нову гру,—сказав Бретт, коли вони зайшли до його дому.— Ти коли-небудь грав у таку?” Він показав футляр диска з грою, Джейсону ця гра була незнайома.

“Думаю, ні. А яка вона?”

“Побачиш,—сказав Бретт, вставляючи диск у консоль…

Бретт передав Джейсону пульт і сів перед телевізором. Джейсон сів поряд. Коли гра запустилась, у свідомості Джейсона наче прозвучала пронизлива сирена пожежної тривоги. Герої цієї гри були схожі на реальних людей, і одяг, який був на них—особливо одяг на жінках—мало прикривав їхнє тіло. Джейсон зніяковів. Він знав, що йому треба тікати.

“Давай візьмемо іншу гру, а як ні, то я піду додому,—сказав Джейсон.— Ці люди так одягнені, що мені просто незручно”. Джейсон знав, що його друг може подумати про нього, що він дивак, раз каже таке, але він також знав, що йому потрібно брати до уваги свої власні почуття.

“Запросто,—сказав Бретт.— Ми можемо пограти в іншу гру”. Бретт дістав гру з автоперегонами. Сирена в розумі Джейсона втихла, коли він почув гудіння моторів, що лунали в грі. Ніщо не могло для Джейсона звучати краще. ●

Ілюстрація Брендона Дормена

Вогонь!