Cтарійшина Ніл Л. Андерсен: людина віри
Йшов лютий 1968 р., коли одного вечора Ніл Андерсен опинився у центрі уваги. Йому, учню 11-го класу середньої школи, доручили представляти штат Айдахо на молодіжному конгресі, делегатами якого були учні з 37 країн світу та кожного з 50 штатів США. Вони збиралися у Вільямсбурзі, шт. Віргінія, для обговорення викликів, що постали перед демократією.
Вперше у своєму житті 16-річний Ніл, чиє дитинство пройшло на маленькій фермі в Покателло, шт. Айдахо, сів на літак, здійснив таку далеку подорож і опинився в оточенні багатьох розумних і талановитих молодих людей.
Коли на вечірніх дискусіях обговорювали події в усьому світі, стало очевидним, що Ніл належить до Церкви. Окремі делегати почали піддавати сумніву його вірування. Юному Нілові ще ніколи раніше не ставили таких гострих запитань стосовно його релігії.
Він пригадує: “Пам’ятаю, як подумки я молився, щоб сказати саме ті слова, які необхідно було сказати. Подальші події стали для мене маленьким дивом. Я сказав їм більше, ніж знав. Я відчував силу Господа, Який скеровував мене, коли я давав важливі пояснення і ділився своїми глибокими переконаннями. Промовляючи, я відчував Дух Господа. Наприкінці обговорення вони висловили вдячність і спокійно визнали, що поважають мої вірування.
Я дізнався, що ця священна робота має силу і вплив, які перевищують наші можливості, і що її варто відстоювати. Я зрозумів, що якщо ми вірні й віддані, “завжди готові [дати] … відповідь кожному, хто в [н]ас запитає рахунку про надію, що в [н]ас” (1 Петра 3:15), то Господь благословить нас понад наші власні здібності”.
Саме так жив старійшина Ніл А. Андерсен, діючи за вірою.
Основа віри
Ніл Лінден Андерсен народився 9 серпня 1951 р., і був третім з п’ятьох дітей Ліла та Кетрін Андерсен. Батько Ніла навчався на аграрному факультеті Державного університету штату Юта. Коли Нілу виповнилося три роки, сім’я переїхала до Колорадо.
Батьки Ніла навчали своїх дітей на прикладі власної віри і жертв. Вони жили на відстані 145 кілометрів від дому зборів. Щонеділі вони незмінно вирушали в подорож на церковні збори. “Ми хотіли показати дітям, наскільки важливою є Церква”,—пояснює його мати, Кетрін.
Коли Нілу було п’ять, сім’я переїхала на молочну ферму в Покателло, шт. Айдахо. Ніл вирощував кроликів, катався на конях і грався у полі з братами і сестрами. Коли Нілу було майже сім, один кролик, якого він дуже любив, втік із клітки. Він розповідає:
“Я оглянув всю нашу маленьку ферму, але ніде не міг знайти його. Пам’ятаю, як я пішов за старий корівник і молився, щоби знайти кролика.
Одразу ж після молитви у своїй уяві я побачив схованку під дошками. Відчувши впевненість, я пішов до того місця і знайшов там кролика. Ця і багато інших подібних подій навчили мене, що Господь відповідає на короткі й прості молитви кожного з нас”.
Життя на батьківській фермі навчило Ніла принципу старанної праці. “Я доїв багато корів і часто пересував іригаційні труби,—каже він. —Пригадую, як різдвяного ранку, перш ніж відкрити свої подарунки, ми мали подоїти корів. Озираючись у минуле, я розумію, наскільки важливо було пізнати, що старанна праця є невід’ємною частиною життя”.
У юнацькі роки Ніл також багато займався спортом. У школі він мав хороші результати з кросу. Однак головну увагу і сили він зосереджував на досягненні інших цілей. Його мати пригадує: “Навчаючись у Хайлендській середній школі, він відвідував Молодіжний громадський парламент у Бойсі, шт. Айдахо, і всі делегати одноголосно обрали його губернатором. Він також був президентом Айдахської асоціації шкільних рад, до якої входили представники учнівських шкільних організацій зі всього штату Айдахо”.
Вступивши до Університету Бригама Янга в 1969 р., Ніл Андерсен зарекомендував себе старанним студентом. Проте, зазначає його сестра Шері, “захоплюючись здобуттям освіти, він завжди планував поїхати на місію. Єдине його питання полягало в тому, чи був він достатньо підготовлений до служіння. Мене дуже вразило, що віра була для нього найпершим пріоритетом”.
Старійшина Андерсен також пам’ятає, як звернувся із цим запитанням до Господа. Під час нещодавньої генеральної конференції він пригадував, як тоді прийшло відчуття: “Ти не знаєш усього, але знаєш достатньо!”1. Отримавши це запевнення, Ніл Андерсен прийняв покликання служити на місії і віддано служив у Франції.
По завершенні місії Ніл продовжив успішно навчатися в УБЯ. Він став номінантом стипендії імені Едвіна С. Хінклі і був обраний віце-президентом Студентського товариства.
Саме в УБЯ він познайомився з людиною, яка справила найбільший вплив на його життя: Кеті Сью Уільямс. Він одружився з Кеті в Солт-Лейкському храмі 20 березня 1975 р., незадовго до отримання диплому. Наступним кроком стало здобуття освіти у Гарвардському університеті, де за два роки він отримав ступінь магістра з управління бізнесом у 1977 р.
Найбільша увага—сім’ї
Перша дитина в сім’ї Ніла і Кеті народилася, коли він навчався у Гарварді, наприкінці першого року шлюбу. Згодом народилося ще троє дітей.
З народженням малюків, Кеті відклала подальше набуття освіти, але завжди прагнула завершити її і отримати диплом. Старійшина Андерсен висловлює своє захоплення: “Коли ми були в Бразилії [де старійшина Андерсен служив у президентстві території], а діти вже жили окремо від нас, вона відкрила підручники, вивчила португальську і набула 18 кредит-годин, необхідних для отримання диплому. Ось яка вона наполеглива”.
По завершенні навчання Андерсени переїхали до Тампи, шт. Флорида, де планували оселитися назавжди, оскільки саме тут виросла Кеті і мешкали члени її сім’ї. Ніл взяв участь у кількох успішних бізнес-проектах, пов’язаних з нерухомістю, охороною здоров’я та рекламою. Але щодо нього у Господа були інші плани.
У 1989 р., служачи у президентстві колу, Ніл отримав покликання служити президентом місії в Бордо, Франція. Не пройшло й місяця після його повернення до Флориди у 1992 р., як він був покликаний президентом Тампійського Флоридського колу. Пройшов рік, і на нього очікувало нове покликання: цього разу до Першого кворуму сімдесятників. У 2005 р. він був покликаний до президентства сімдесятників. Потім, у квітні 2009 року, його покликали до Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
Незважаючи на напружений ритм роботи і служіння у церковних покликаннях протягом багатьох років, його відданість сім’ї завжди була непохитною.
Старша дочка Андерсенів, Кемі Хедлок, каже: “Татусь [саме так з любов’ю його називають сини і дочки] завжди приділяв час для дітей. Наприклад, раз на місяць він запрошував кожного з нас окремо поснідати з ним. Він дозволяв нам обрати місце, де ми будемо снідати, і теми для обговорення. Ми з нетерпінням чекали на цю нагоду, коли він приділить кожному з нас всю свою увагу”.
Дерек Андерсен пригадує, як тато знаходив час і для гри: “Підростаючи, ми любили грати в баскетбол усією сім’єю. Він повертався з роботи, ми утворювали команду, щоб грати проти мого старшого брата, і разом грали у баскетбол”.
Дочка, Крістен Еберт, пригадує, що навіть якщо тато був надзвичайно заклопотаний справами, “він завжди знаходив час, щоб вислухати і дати слушну пораду”.
Андерсени настільки віддано вивчали Писання всією сім’єю і співали гімн кожного вечора, що діти робили це самостійно, якщо батьки поверталися додому пізно.
На домашніх сімейних вечорах Андерсени часто вивчали виступи на генеральній конференції, надруковані в Ліягоні. “Було зрозуміло—коли пророк каже, ми маємо дослухатися”,—говорить Дерек.
Сестра Андерсен каже: “Ніл—це людина глибокої віри. Він дуже любить Спасителя. Доброта і любов, які він завжди виявляв до мене і наших дітей, надзвичайно зміцнили нашу сім’ю і сповнили наше життя щастям і спокоєм”.
Дивлячись на те, як чоловік ставиться до неї, можна побачити, що Кеті є серцем їхнього дому. Вона пояснює: “Ніл помічає і висловлює мені глибоку вдячність за, здавалось би, прості повсякденні речі, на які багато людей навіть не звертають уваги чи вважають їх незначними, такі як прибирання у домі, приготування вечері чи прання одягу”.
Крістен каже: “Я завжди була вдячна за те, що батько ставився до мами з добротою і повагою. Він відкриває для неї двері, допомагає сісти, добровільно миє посуд тощо”.
Старійшина Андерсен каже: “Кеті цілковито і безкомпромісно віддана Господу, мені і сім’ї. Вона докладає значних зусиль, щоб приділяти найпершу увагу мені та дітям. Хіба можна не любити її всім серцем і не прагнути щось зробити для неї.
Коли я одружився з нею,—додає він,—норми мого життя стали значно вищими і увійшли у повну гармонію з молитвою, вивченням Писань і ретельним виконанням заповідей. Її вплив на мене і наших дітей просто феноменальний. Вона є уособленням чистої і дисциплінованої віри”.
Старійшина Андерсен вдячний своїй дружині за те, що вона була надійною опорою для дітей за будь-яких складних обставин. Якщо врахувати роки служіння на місії, вони провели 10 з останніх 20 років поза межами Сполучених Штатів і 8 разів змінювали місце проживання. “Можете уявити, які складнощі поставали перед нашими дітьми, коли їм доводилося переїжджати на нове місце майже кожного року: вони мали знаходити нових друзів і, в більшості випадків, жити у новій країні. Кеті була тією силою, яка тримала їх разом і допомагала зрозуміти, що цей досвід піде їм на користь”.
Діти також не журилися. “Ми вдячні за жертви, на які йшли наші діти протягом тих років. Господь щедро благословив їх прекрасними подружжями і чудовими дітьми”,—каже старійшина Андерсен.
Довіряти Господу
Коли Президент Монсон, тоді радник у Першому Президентстві, покликав Ніла Андерсена служити президентом місії, прийняття покликання вимагало фінансових жертв. Ніл був власником рекламного агентства, що процвітало і розширювало свою діяльність. “Це не той бізнес, який легко залишати іншим,—пояснює старійшина Андерсен. —Ми прийняли покликання, не знаючи, як зможемо передати агентство в інші руки”.
Сестра Андерсен додає: “Я завжди була переконана в його вірі. Він постійно запевняв нас: “Якщо Господь буде нашим головним пріоритетом, Він відкриє шлях і стануться дива”.
Не пройшло й кількох тижнів, як несподівано надійшла пропозиція придбати наше агентство. “Було очевидно, що це рука Господа, Який діє у дивовижний спосіб”,—каже старійшина Андерсен.
У Франції він постійно навчав місіонерів принципу—чудеса є невід’ємною складовою роботи Господа. Курт Крістенсен, який служив місіонером під проводом президента Андерсена, пояснює: “Він завжди розширював наше бачення благословень, які Господь бажає явити для Франції. Він навчав чистій вірі та достеменній послушності, і Господь рясно благословляв нас Своїми чудесами”.
Куди би не приїздили Андерсени для виконання завдання—до Західної Європи, Бразилії, Мексики чи будь-якого іншого куточку світу—вони любили відданих членів Церкви і старанно намагалися опанувати мову цих країн. Одного разу, коли Кеті натякнула Нілові, що той проводить безкінечні години за вивченням мов, він відповів, що отримав духовний дар, і Господь очікує від нього старанної праці задля розвитку цього дару. Зараз старійшина Андерсен розмовляє французькою, португальською та іспанською мовами.
Наслідувати Братів
“Упродовж 16-ти років члени Першого Президентства і Дванадцятеро завжди були для мене взірцем і вчителями”,—пояснив старійшина Андерсен у своєму виступі на генеральній конференції після покликання до Кворуму дванадцятьох. “Я відчув на собі їхню любов і впевнене свідчення про Небесного Батька і Його Сина. Я спостерігав, як невтомно вони перш за все прагнуть будувати царство Боже. Я бачив, що сила Бога перебуває на них, звеличує і підтримує їх. Я бачив виповнення їхніх пророцтв”2.
Коли старійшина Андерсен служив виконавчим директором аудіовізуального відділу Церкви, він майже щотижня зустрічався з президентом Джеймсом Е. Фаустом (1920–2007 рр.). “Одного разу я пішов до президента Фауста запитати поради щодо нагальної проблеми, яку не знав як вирішити,—пригадує старійшина Андерсен. —Він запитав мене: “Ніле, чи молився ти про це? Чи молився ти про це всю ніч, як Енош?” Потім він сів у крісло і промовив: “Багато разів було так, що я молився протягом усієї ночі, щоб отримати відповідь на складні виклики. Саме так і ти отримаєш свою відповідь”. Він був правий”.
У той час старійшина Андерсен очолював створення фільму Свідчення однієї отари і одного пастиря, введення в дію місіонерського веб-сайту Церкви Mormon.org та встановлення аудіовізуальних систем у Конференц-центрі в Солт-Лейк-Сіті.
Завдяки цим подіям старійшина Андерсен усвідомив як керують Перше Президентство і Дванадцятеро. “Брати навчають вас про духовну силу. Вони не лише підносять вам факти, вони вчать розуміти і прислухатися до Господа. Ви навчаєтеся бути слугою Господа”.
Служити конкретним людям
Старійшина Андерсен визнає: “Президент Монсон був чудовим учителем для мене і багатьох інших, коли навчав нас піклуватися про людей так, як це робив би Спаситель. Він постійно наголошував, що немає більшої радості, ніж знати, що ви були знаряддям у руках Господа, щоб дати відповідь на чиюсь щиру молитву”.
Ці принципи глибоко вкоренилися в душі старійшини Андерсена.
Мати одного юнака, з яким старійшина Андерсен колись мав нетривалу зустріч, пригадує як одного дня її син “був на межі емоційної і фізичної катастрофи”. Тоді він побачив старійшину і сестру Андерсен, що сиділи за столиком у кафетерії. “Пізніше син сказав нам: “Я б ніколи не підійшов до жодної іншої людини, але, побачивши старійшину Андерсена, я відчув, що він любить мене, і одразу ж підвівся зі стільця і підійшов до нього”.
Незважаючи на жахливу зміну у зовнішності юнака, спричинену його кризою, старійшина Андерсен упізнав його і назвав на ім’я. Старійшина і сестра Андерсен забрали юнака з собою додому, нагодували і довго розмовляли з ним. Потім, вже опівночі, старійшина Андерсен провів кілька годин за кермом, відвозячи юнака до його дому.
“Але на цьому турбота старійшини Андерсена не закінчилась,—пояснює мати. —Зараз, коли пройшли вже роки, він продовжує зустрічатися з нашим сином, щиро цікавиться його життям. Він врятував нашого сина”.
Одного разу, коли старійшина Андерсен відвідував лікарню, він познайомився з 26-річною пацієнткою Лорою Мак-Ферсон, яка одужувала після операції з видалення злоякісної пухлини. Її мати, Ненсі, розповідає:
“[Старійшина Андерсен] дав їй благословення священства, надіслав журнал з виступами на нещодавній генеральній конференції, а пізніше попросив Лору поділитися думками про те, за що вона вдячна. Він розповів про її враження у своєму виступі в УБЯ-Гаваї.
Поки Лора одужувала, старійшина Андерсен запросив її поспілкуватися з ним в його офісі і провів екскурсію будівлею Головного управління Церкви.
Минуло кілька місяців і, коли стало очевидно, що час перебування Лори на землі добігає кінця, старійшина Андерсен дав їй чудове благословення, яке принесло їй глибоку втіху в очікуванні переходу із цього життя у прийдешнє. Пізніше він вніс зміни у свій план подорожей, щоби виступити на поховальній службі Лори.
“Ми були дуже вражені здатністю старійшини Андерсена виконувати його глобальні та сімейні обов’язки і водночас приділяти увагу конкретним людям. Він є справжнім прикладом людини, яка наслідує заклик Спасителя розшукувати нужденних і служити їм”.
Слуга Господа
Говорячи про покликання свого батька апостолом, його син Брендт каже: “Це покликання змінює життя, але воно не змінить життя моїх батьків. В особистому житті вони такі ж, як і на людях”. Усі, хто знають старійшину Ніла Л. Андерсена, погодяться з цим.
Я був благословенний можливістю тісно співпрацювати зі старійшиною Андерсеном протягом його служіння генеральним авторитетом. Віра, виявлена ним ще з дитячих років, є його надійною опорою. Він переконливо навчає євангелії, здебільшого завдяки тому, що сам дуже віддано живе за нею в усіх сферах свого життя. Його поради є незмінно мудрими. Я бачив, що він має благословення пророчої проникливості, і переконаний, що вона лише зростатиме відтоді, як на його плечі опустилася мантія нового покликання апостолом Господа Ісуса Христа.
Починаючи це святе служіння, старійшина Андерсен смиренно проголосив: “Мене втішає те, що Господь щедро нагородив мене однією якістю, яка відповідає вимогам святого апостольства і не має ніяких обмежень. Силою Святого Духа я знаю досконало і абсолютно чітко, що Ісус є Христос, Улюблений Син Бога”3.
Фотографії люб’язно надані сім’єю Андерсенів, за винятком зазначених; фотографія фону та крайня зліва Крейга Дімонда
На зворотному боці, зліва направо: Ніл Л. Андерсен сьогодні та як старшокласник у Покателло, шт. Айдахо. Вгорі, зліва направо: Ніл (в центрі) зі своїми батьками, Кетрін і Лілом, сестрами Лорі й Шері та братом Аланом, 1962 р.; Ніл хлопчиком на фермі в Айдахо. Внизу: Ніл на місії у Франції у 1970–1972 рр.
Вгорі: Ніл і Кеті у день укладання шлюбу в Солт-Лейкському храмі, 1975 р. Справа: Ніл, Кеті та їхні діти: Брендт, Дерек, Кемі (Хедлок) на задньому плані та Крістен (Еберт) у Тампі, шт. Флорида, 1988 р. На зворотному боці: Сім’я Андерсенів у Франції, коли старійшина Андерсен служив президентом місії, близько 1990 р.
Зліва: фотографія Village photographers, Тампа, шт. Флорида
Зліва: фотографія Крістіни Сміт; справа: фотографія Quinn Farley Photography, Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта
На протилежній сторінці, зліва: З президентом Джеймсом Е. Фаустом, після виходу фільму Свідчення однієї отари і одного Пастиря у 2000 р.; виступає під час урочистого святкування, присвяченого повторному освяченню Сан-Паульського Бразильського храму в 2004 р.; як президент місії з президентом Бойдом К. Пекером під час створення Бордоського Французького колу в 1992 р.; зі старійшиною Д. Тоддом Крістофферсоном під час квітневої генеральної конференції 2009 р. Справа: старійшина та сестра Андерсен з дітьми та онуками у 2006 р.