Важливіше за відмінну оцінку
Який герой залишив би поза увагою милу семирічну дівчинку?
Слова плуталися в моїй голові, хоча я з усіх сил намагалася зосередитися на Дантівському Пеклі. Я подивилася на годинник у вітальні. Була вже десята година вечора. Вранці на мене чекало опитування з восьми розділів Пекла, які я ще не прочитала, мені потрібно було написати конспект на урок англійської мови, а о шостій ранку прийти на збори, що відбувалися в семінарії. Невдовзі мені потрібно було лягати спати. Я читала:
Здалека почало мені вчуватись
Квиління жалібне, страшне ридання
І плач, аж серце почало стискатись.
Стояв я там, де вічнеє смеркання…1
Нарешті я змогла достатньо зосередитися, щоб пережити цей важкий вечір.
…Де гомін, мов шум моря у негоду,
Мов вітрів супротивних бушування.
Пекельний вихор не спиняв ходу,
Жене раптово духів далі й далі…
“Привіт, Шен”,—сказала моя семирічна сестра Шаллен.
Я щось буркнула у відповідь, сподіваючись, що вона піде геть. Так, де я зупинилася? Хм… далі … й далі … Aга!
…І крутить їх,
мов каламутну воду. …
Я не могла зосередитися. Я відчувала, як гарненьке личко Шеллен слідкує за кожним моїм рухом. Я відчувала себе в’язнем під пильним поглядом надокучливої молодшої сестри. У її іскристих оксамитових очах відблискувала радість, як тільки вона помічала, що я на неї дивлюся.
“Сьогодні у школі вчителька сказала, що всі другокласники будуть брати участь у “Дні героя”, і всі ми маємо одягнутися так, як наш герой, і розповісти про нього. Це буде цікаво. Ми будемо носити костюм свого героя увесь день, навіть під час перерви, і ми …”
Я знала, якщо моя балакуча сестра не перестане говорити, я ніколи не закінчу розділ, не напишу конспект, а відмінна оцінка ніколи не стане для мене реальністю.
Треба було щось робити. Було так важливо, щоб вона пішла. Може, якщо я не зважатиму, їй набридне, й вона почне розповідати свою історію про “День героя” комусь іншому в сім’ї.
Мій вказівний палець повернув мене до тексту Пекла:
…Отам-то чутно
скарги, крики, жалі …
“І ми намалюємо свого героя і …”
Ну чому вона не може зрозуміти, що мені доведеться всю ніч учити уроки? У мені закипав гнів, я от-от була готова вибухнути, як вона раптом перестала говорити. Я здивувалася, але продовжувала дивитися у книжку, сподіваючись, що вона зрозуміє, як мало це мене цікавить.
“Шен”,—прошепотіла вона своїм невинним ніжним голосом.
Я не відривала очей від поеми Данте. На якусь мить сестра затихла. Я кинула погляд і побачила, що своєю неувагою довела її до відчаю, і вона опустила голову. У мене виникло почуття провини, але я ще уважніше вдивлялася в пошарпані сторінки книги.
“Шен, я хочу, щоб ти була моїм героєм. Можна я одягну твою форму рятувальника на “День героя”?
Відірвавши очі від книги, я поглянула на золотаве волосся, яке закривало обличчя моєї молодшої сестри. Я ніколи не думала, що була героєм для Шаллен—героєм, у якого навіть не було часу для милої семирічної дівчинки. Коли я зрозуміла, наскільки егоїстично поводилася, моє серце розривалося від сорому.
Я відклала ручку й книгу, взяла свою маленьку прихильницю за руку і повела у свою кімнату. Я одягнула на неї свою вигорілу на сонці футболку, на голові закріпила козирок, а на шию почепила свисток, над яким добре попрацювала вода, бо напис “Шенда” було ледь видно. Сестра поглянула на мене, випромінюючи таку щасливу посмішку, яку я раніше у неї не помічала. Її любов переконала, що моя маленька сестричка набагато важливіша за всі оцінки, які я отримаю.
Ілюстровано Дагом Феккелом
Якщо моя балакуча сестра не перестане говорити, я ніколи не закінчу розділ, не напишу конспект, а відмінна оцінка ніколи не стане для мене реальністю. Треба було щось робити. Було так важливо, щоб вона пішла.