2009
Здіймаймо голос застереження
Ciyень 2009 р. poкy


Послання Першого Президентства

Здіймаймо голос застереження!

Зображення
President Henry B. Eyring

Оскільки Господь є добрим, Він покликає служителів, щоб застерігати людей про небезпеку. Покликання застерігати стає важчим, більш важливим і особливо цінним, коли треба попередити про таку небезпеку, яку люди навіть не вважають реальною. Пригадаймо Йону. Спочатку він утік, ухилившись від Господнього покликання застерегти жителів Ніневії, гріхи яких так засліпили їм очі, що вони не бачили небезпеки. Йона знав, що упродовж віків злочестиві люди не визнавали пророків, а іноді й убивали їх. Однак, коли Йона пішов звіщати з вірою, Господь благословив його безпекою й успіхом.

Ми як батьки і діти також можемо навчатися з власного досвіду. Ті з нас, хто є батьками, вже відчували тривогу при наближенні небезпеки, яку наші діти ще не могли помітити. Чи не найпалкішими є молитви, у яких батьки хочуть дізнатися, як вплинути на дитину і відвернути її від небезпеки. Більшість з нас мали благословення, коли слухали і зважали на застереження батьків.

Я й досі пам’ятаю, як моя мама дуже лагідно розмовляла зі мною одного суботнього вечора, коли ще маленьким хлопчиком я питав у неї дозволу зробити те, що здавалося мені абсолютно доцільним, і що, як вона знала, було небезпечним. Я і досі дивуюся силі, яку, я впевнений у цьому, вона отримала від Господа, щоб відвернути мене усього кількома словами. Наскільки я пам’ятаю, вони були такими: “О, я думаю, ти міг би це зробити. Але вибір за тобою”. Єдиним застереженням був наголос на словах міг би і вибір. І цього було досить для мене.

Її сила застерігати усього декількома словами походила з трьох речей, які я знав про неї. По-перше, я знав, що вона любить мене. По-друге, я знав, що вона була в подібних ситуаціях і мала благословення зробити правильний вибір. І, по-третє, вона висловила мені своє непохитне свідчення, що вибір, який я маю зробити, є настільки важливим, що Господь скаже мені, що робити, якщо я у Нього запитаю. Любов, приклад і свідчення. Вони були ключовими у той час і завжди, коли я мав благословення слухати і приймати до уваги попередження Господнього служителя.

Наша спроможність зворушити інших своїм голосом застереження стосується всіх, хто уклав завіт стати учнем Ісуса Христа. Такою є відповідальність, яку надано кожному члену Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів: “Ось, Я послав вас свідчити і попереджати людей, і належить кожній людині, яку було попереджено, попередити свого ближнього” (УЗ 88:81).

Наш обов’язок попереджати

Обов’язок попереджати ближнього мають усі, хто прийняв завіт хрищення. Ми повинні говорити про євангелію друзям і родичам, які не є членами Церкви. Наша мета—запросити їх навчатися у місіонерів повного дня, яких з цією метою було покликано і рукопокладено. Якщо людина вирішила прийняти наше запрошення навчатися, тобто, коли є “рекомендована особа” для отримання великого обіцяння, тоді існує більша ймовірність, що така людина увійде у води хрищення, а потім залишиться вірною.

Як член Церкви ви можете сподіватися, що місіонери повного дня чи місіонери приходу захочуть допомогти вам скласти список людей, з якими ви можете ділитися євангелією. Місіонери запропонують вам подумати про родичів, сусідів чи знайомих. Вони можуть попросити вас визначити дату, після якої обрані вами особа чи сім’я будуть готові навчатися у місіонерів. Я мав такий досвід. Завдяки тому, що ми в нашій родині прийняли запрошення місіонерів, я мав благословення христити вдову, якій було за вісімдесят. Її навчали сестри-місіонерки.

Коли я поклав руки їй на голову, щоб конфірмувати членом Церкви, то відчув необхідність сказати, що рішення христитися благословить багато поколінь її сім’ї після неї і до неї. Уже після того як вона померла, я був у храмі з її сином, який запечатався до неї.

Можливо, ви вже запрошували людей навчатися [євангелії], тоді вам відомо, що це одні з найпрекрасніших моментів у житті. Слова Господа істинні для місіонерів і для всіх нас: “І ось, якщо ваша радість буде великою з однією душею, яку ви привели до Мене в царство Мого Батька, якою великою буде ваша радість, якщо ви приведете багато душ до Мене!” (УЗ 18:16).

Місіонери допоможуть нам і підбадьорять, але чи будуть такі моменти біля христильної купелі та у храмі наставати частіше, залежатиме великою мірою від того, як ми ставимося до свого обов’язку і що ми прагнемо для цього робити. Господь ніколи б не використав слово попереджати, якби не було небезпеки. Як ми знаємо, небагато людей розуміють це. Вони навчилися не помічати зростаючу очевидність того, що суспільство стає більш нестабільним, що в житті і в сім’ях немає спокою, який колись здавався їм досяжним. Це бажання не помічати ознаки біди може примусити вас думати: “Чому я повинен говорити про євангелію з людьми, яких, як здається, все влаштовує? Яка небезпека загрожує їм чи мені, якщо я нічого не зроблю і не скажу?”

Так от, цю небезпеку, можливо, важко побачити, але вона існує як для них, так і для нас. Наприклад, колись у тому світі, що прийде, кожен, кого ви зустрічали у цьому житті, знатиме, що ви знаєте зараз. Вони знатимуть, що єдиний спосіб жити вічно з нашими родинами і перебувати в присутності Небесного Батька і Його Сина Ісуса Христа—це прийняти рішення увійти воротами хрищення, і цей обряд має виконуватися людьми, які мають повноваження від Бога. Вони знатимуть, що єдиний спосіб для сім’ї залишатися навіки разом—це укласти священні завіти у храмах Бога на цій землі й дотримуватися їх. Вони знатимуть те, що знали ви. І вони пам’ятатимуть, чи ви пропонували їм те, що хтось запропонував вам.

Легко сказати: “Ще не час”. Але зволікати—небезпечно. Багато років тому я працював у одного чоловіка в Каліфорнії. Він найняв мене, гарно ставився до мене і, здавалося, високо цінував. Можливо, я був єдиними святим останніх днів, якого він будь-коли добре знав. Я не знаю усіх причин, які я знайшов для того, щоб чекати більш слушного моменту, аби поговорити з ним про євангелію. Я тільки пам’ятаю відчуття жалю, коли дізнався, після того як він пішов на пенсію, а я вже жив далеко, що він і його дружина загинули в автокатастрофі, пізно ввечері повертаючись до себе додому в Кармел, шт. Каліфорнія. Він любив свою дружину. Він любив своїх дітей Він любив своїх батьків. Він любив своїх онуків і любитиме їхніх дітей і захоче бути з ними навіки разом.

Зараз я не знаю, як буде керовано той світ, що прийде. Але я сподіваюся, що зустріну того чоловіка, він погляне мені у вічі, і я побачу в них запитання: “Геле, ти знав. Чому ти не сказав мені?”

Коли я думаю про нього та про вдову, яку я охристив, і її сім’ю, члени якої будуть запечатані до неї і одне до одного, я хочу робити більше. Я хочу, щоб зростала моя сила запрошувати людей до вивчення [євангелії]. З цим бажанням і з вірою у те, що Бог допоможе нам, ми будемо досягати кращих успіхів.

Спочатку приходить любов

Любов завжди приходить першою. Єдиного вияву доброти навряд чи буде достатньо. Яку саме любов ми повинні відчувати, і що саме ті люди, яких ми запрошуємо, повинні побачити в нас, Господь описав такими словами: “Любов довготерпить” і “усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить” (1 Коринтянам 13:4, 7).

Я бачив, що означає “довготерпить” і “усе терпить”. Одна сім’я переїхала у будинок, що був поруч із нашим. Будинок був новим, тож я був серед святих останніх днів, які декілька вечорів підряд упорядковували двір. Я пам’ятаю останній вечір, коли ми закінчували працювати. Я стояв поряд з батьком цієї сім’ї. Він оглянув нашу роботу і сказав, стоячи тут же: “Це третє подвір’я, яке ви, мормони, впорядковуєте для нас, і я думаю, що воно найкраще”. А потім він спокійно, але впевнено розповів мені про велике задоволення, яке отримував від членства у своїй церкві. Ми часто говорили про це упродовж усіх років, які він жив там.

Увесь той час і він, і його родина невпинно відчували на собі прояви доброти, бо сусіди по-справжньому полюбили їх. Одного вечора я повернувся додому й побачив біля їхнього дому вантажівку. Мені сказали, що вони переїздять до іншого штату. Я підійшов, щоб дізнатися, чи можу чимось допомогти. Я не впізнав чоловіка, який завантажував речі у вантажівку. Коли я підійшов ближче, він спокійно сказав: “Привіт, брате Айрінг”. Я не впізнав його, бо він був сином, який став дорослим, одружився і тепер переїздив. А завдяки тому, що багато людей ставилися до нього з любов’ю, він охристився і став членом Церкви. Я не знаю кінця цієї історії, бо вона ніколи не матиме кінця. Але я знаю, що вона почалася з любові.

По-друге, ми повинні бути кращим прикладом у тому, до чого запрошуємо інших. У світі, який занурюється у темряву, ця заповідь Спасителя стане ще більш важливою: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Матвій 5:16).

Більшість із нас скромно вважають, що наші маленькі світильники прикладу надто тьмяні і їх не помічають. Але за вами і вашою родиною спостерігають уважніше, ніж ви думаєте. Кілька років тому я мав нагоду виступати на зборах перед майже 300 священнослужителями і провідниками інших церков. Я мав нагоду приватно поговорити з багатьма з них. Я запитував, чому вони так уважно слухали мій виступ, у якому йшлося про походження Церкви, Перше видіння юного Джозефа Сміта і про сучасних пророків. Кожного разу відповідь була майже однаковою. Вони розповідали про людину або сім’ю—про членів Церкви, яких знали. Часто я чув: “Це була найкраща сім’я, яку я колись знав”. Часто вони говорили про якийсь захід громади чи про те, як члени Церкви чудово допомагали під час ліквідації наслідків стихійного лиха.

Люди, з якими я зустрічався на тих зборах, ще не могли розпізнати істину в наших ученнях, але вони вже могли бачити плоди у житті членів Церкви і, таким чином, були готові слухати. Вони були готові слухати істину про Відновлення–-про те, що сім’ї можуть бути запечатані на вічність і що євангелія може змінити всю нашу сутність. Вони були готові завдяки вашому прикладу.

А третя річ, яку ми повинні робити краще—запрошувати зі свідченням. Любов і приклад відкриють шлях, але нам потрібно відкрити вуста і свідчити. Нам допомагає простий факт: істина і вибір нероздільно пов’язані. Усі діти Небесного Батька мають прийняти певні рішення, щоб бути гідними свідчення про духовні істини. І як тільки ми пізнаємо духовну істину, нам необхідно вирішити, чи готові ми підпорядкувати їй своє життя. Коли ми свідчимо про істину нашим близьким або друзям, нам необхідно повідомити їм про вибір, який їм слід буде зробити після того, як вони осягнуть істину. Є два важливі приклади: запросити когось читати Книгу Мормона і запросити когось на бесіду з місіонерами.

Щоб дізнатися, чи Книга Мормона є істинною, треба прочитати її і зробити вибір, про який ідеться в книзі Моронія: помолитися, щоб дізнатися, чи є вона істинною (див. Мороній 10:3–5). Коли ми так зробимо, то можемо свідчити нашим друзям з власного досвіду, що й вони можуть зробити цей вибір і знати ту саму істину. Коли вони дізнаються, що Книга Мормона—це слово Бога, перед ними постане інший вибір: чи прийняти ваше запрошення на бесіду з місіонерами. Щоб зробити це запрошення і додати до нього свідчення, вам необхідно знати, що місіонери є покликаними служителями Бога.

Ви можете здобути це свідчення, якщо приймете рішення запросити місіонерів до себе додому, де вони навчатимуть вашу сім’ю або друзів. Місіонери радо скористаються цією можливістю. Коли ви будете сидіти поруч з ними під час навчання, як це робив я, ви дізнаєтеся, що їх надихає сила, яка не відповідає ні їхнім рокам, ні освіті. Тоді, коли ви запросите інших прийняти рішення слухати місіонерські бесіди, ви зможете свідчити, що місіонери навчають істині і що вони пропонують зробити вибір, який веде до щастя.

Запевнення

Можливо, декому з нас важко повірити в те, що ми маємо достатньо любові, або що наше життя є досить хорошим, або що нашої сили свідчення достатньо, щоб ближні прийняли наше запрошення. Але Господь знав, що ми можемо так думати. Прислухайтеся до Його підбадьорюючих слів, які Він наказав помістити у першому розділі Учення і Завітів, коли поставив перед нами завдання: “І голос попередження буде звучати для всіх людей, вустами Моїх учнів, яких Я вибрав у ці останні дні (УЗ 1:4)”.

А тепер послухайте, як Він описує якості цих учнів, тобто нас: “Немічне світу з’явиться і зламає могутніх і сильних” (УЗ 1:19).

І далі: “Щоб повноту Моєї євангелії могло бути проголошено слабкими й простими до кінців землі” (УЗ 1:23).

І потім знову: “І наскільки вони [є] смиренними, щоб настільки їх могло бути зроблено сильними, і благословлено з висоти” (УЗ 1:28).

Це запевнення було дане першим місіонерам Церкви і місіонерам сьогодення. Але воно було дане також і усім нам. Ми повинні вірити, що маємо достатньо любові і що євангелія увійшла в наше життя настільки глибоко, що наше запрошення зробити вибір буде почуте так, ніби воно йде від Господаря, чиїм запрошенням воно в дійсності є.

Він—досконалий зразок того, що нам слід робити. Ви відчували Його любов і турботу навіть тоді, коли не приймали запрошення. Так само й ті, до кого ви звернетеся із запрошенням прийняти євангелію, можуть не прийняти його. Він багато разів запрошував вас навчатися від Його служителів. Але ви могли не відчувати, що під час зустрічей з домашніми і візитними вчителями або під час телефонної розмови з єпископом Він пропонував вам Свою допомогу й навчання. Та Господь завжди пояснював наслідки, а потім дозволяв нам приймати особисте рішення.

Те, чого Господній служитель Легій навчав своїх синів, завжди є істинним і для всіх нас: “А тепер, сини мої, я хочу, щоб ви дивилися на великого Посередника, і прислухалися до Його великих заповідей; і були вірними Його словам, і вибрали вічне життя, згідно з волею Його Духа Святого” (2 Нефій 2:28).

А потім у словах Якова ми знаходимо запрошення прийняти зобов’язання свідчити, як нам і слід, про те, що рішення слухати бесіди місіонерів є рішенням стати на шлях, що веде до вічного життя, найбільшого з усіх дарів Бога: “Тож звеселіть серця свої, і пам’ятайте, що ви вільні діяти за своїм бажанням—вибрати шлях вічної смерті або шлях вічного життя” (2 Нефій 10:23).

Я свідчу, що лише обравши відновлену євангелію Ісуса Христа і живучи за нею, можна отримати мир, який Господь обіцяв нам у цьому житті, і надію на вічне життя у світі прийдешньому. Я свідчу, що нам було дано привілей і зобов’язання пропонувати дітям нашого Небесного Батька, нашим братам і сестрам, дізнатися про істину і вибір, які ведуть до цих благословень. Ісус є Христос, Він живий, і це Його робота.

Фотоілюстрації Девіда Стокера

Коли ви запросите інших прийняти рішення слухати місіонерські бесіди, ви зможете свідчити, що місіонери навчатимуть істині, і що вони пропонують зробити вибір, який веде до щастя.

Ми повинні вірити, що маємо достатньо любові і що євангелія увійшла в наше життя настільки глибоко, що наше запрошення зробити вибір буде почуте так, ніби воно йде від Господаря, чиїм запрошенням воно в дійсності є.

Фрагмент картини Він воскрес, художник Дел Парсон