2009
Впевненість у присутності Бога
Ciyень 2009 р. poкy


Послання з книги Учення і Завіти

Впевненість у присутності Бога

Зміцнення віри й більш відповідальне ставлення до обов’язків наближають нас до Небесного Батька.

Зображення
Elder Michael John U. Teh

Історія про те, як пророк Джозеф Сміт прагнув дізнатися, до якої ж церкви приєднатися серед “протистоянн[я] партій релігійників” (Джозеф Сміт—Історія 1:11)—це історія натхнення і надії для всіх чесних шукачів істини. Яке полегшення мав відчути Джозеф, неосвічений 14-річний хлопчик, який мав просте запитання і щире бажання, прочитавши такі рядки у Біблії: “А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,—і буде вона йому дана” (Яків 1:5).

Цей уривок дає глибоке розуміння того, які стосунки з Небесним Батьком повинен мати кожен з нас. Дійсно, цей вірш показує лагідні милості й почуття люблячого Батька до сина, який звертається до Нього із запитанням. Зазвичай Батько не відповідає на молитви видіннями, як Він зробив це у Священному гаю, однак Він дійсно дає відповіді, що приносять велику втіху і спокій. Таким є Його обіцяння для нас—давати просто і не докоряти, тобто не дорікати.

Ще хлопчиком я неодноразово мав нагоду пересвідчитися у правдивості цього обіцяння. Я свідчу, що воно є певним. Чи то я губив іграшку або монету, або якусь іншу цінну для себе річ, яка могла здаватися незначною для дорослих, Небесний Батько відповідав на мої молитви і заспокоював мій розум. Я чітко пам’ятаю, як був упевнений у тому, що отримаю відповідь. Такою є віра маленького хлопчика. Такою була віра юного Джозефа Сміта.

Така віра узгоджується з умовами, за яких на молитви надходить відповідь. І про це йдеться в наступному уривку: “Але нехай просить із вірою, без жодного сумніву” (Яків 1:6).

З роками я зрозумів, що виявляти непохитну віру стає все важче і важче. Світ сіє насіння сумнівів і упередженості у нашому розумі й серці. Ось чому настанова Спасителя “ста[ти], як ті діти” (Матвій 18:3) стала для мене завданням на все життя. Я зрозумів, що іноді в мене була віра величиною із “зерно гірчичне” (Матвій 17:20), а іноді вона була для мене недосяжною.

Як ми можемо постійно виявляти таку віру? Наступна порада дає розуміння, як досягати цього праведного устремління: “Те, що від Бога, є світлом; і той, хто сприймає світло і залишається в Богові, сприймає більше світла; і те світло яскравішає і яскравішає аж до дня досконалого” (УЗ 50:24).

Саме таким був шлях Джозефа Сміта. Як і інші до нього, він довів свою гідність, постійно виявляючи віру й завжди праведно застосовуючи свободу волі. Він залишався вірним Богові, отримував більше світла, і те світло ставало яскравішим і яскравішим, аж до дня досконалого.

Один випадок з життя пророка справив на мене в юності глибоке враження:

“Пізно ввечері Джозеф лежав у ліжку і міцно спав, зморений втомою. …За кілька хвилин розлючені погромники увірвалися у двері і,… стягнувши його, потягли на вулицю. Емма кричала від жаху. …

Погромники … порадилися. …Після наради ватажки проголосили, що вони не вбиватимуть Джозефа, але роздягнуть його і бичуватимуть до крові. … Вони вилили в обличчя Джозефу смердючий дьоготь і намагалися залити його у горло. …

Коли нападники залишили Джозефа, він спробував встати, але знову впав від болю і виснаження. Однак йому вдалося стерти дьоготь з обличчя, щоб мати змогу дихати. …

Прикривши хоч якось наготу, пророку вдалося долізти додому й усю ніч йому допомагали відмивати тіло й змазувати рани. …

Наступного ранку, а то був недільний день, люди зібралися у звичний час на богослужіння. Серед них були й погромники. …

Джозеф, весь у синцях і подряпинах, прийшов на збори і став перед зібранням, спокійно і велично дивлячись в обличчя нападникам. Він виголосив могутню проповідь і в той же день охристив трьох людей, які повірили в Церкву”.1

Я навіть не можу уявити, який біль і муку мав знести пророк Джозеф. У нього була достатня причина, щоб не проповідувати наступного ранку, але цей і багато інших подібних або й гірших випадків не змусили його ухилитися від свого обов’язку. То як же ми можемо виправдовувати себе, коли ухиляємося від свого обов’язку через незначний дискомфорт або якість маленькі незручності?

Зміцнення віри й більш відповідальне ставлення до обов’язків наближають нас до Небесного Батька

“Тоді кликати будеш—і Господь відповість, будеш кликати—і Він скаже: Ось Я!” (Ісая 58:9).

“Тоді зміцніє твоя впевненість у присутності Бога; і вчення священства зрошатиме тобі душу, як роса з неба.

І само по собі проливатиметься на тебе віковічно” (УЗ 121:45–46).

Я вважаю своїм привілеєм свідчити, що Джозеф Сміт—пророк Божий. Оскільки він шукав мудрості у Священному гаю і після того виявляв старанність, ми зараз маємо повноту євангелії Ісуса Христа. Наступні слова Президента Джона Тейлора (1808–1887), написані, коли він був членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, красномовно описують, що зробив пророк Джозеф Сміт для всіх нас: “Джозеф Сміт, Пророк і Провидець Господа, зробив більше для спасіння людей у цьому світі, ніж будь-яка інша людина, що будь-коли жила на світі, окрім Самого Ісуса. …Він жив велично і загинув велично в очах Бога і свого народу; і як більшість з Господніх помазаників у давнину, запечатав свою місію і свої діяння своєю власною кров’ю” (УЗ 135:3).

Тож, подібно до пророка Джозефа Сміта, незмінно застосовуймо свою свободу волі з мудрістю, виявляючи непохитну віру за будь-яких обставин, щоби наша “впевненість у присутності Бога” була міцною.

Посилання

  1. George Q. Cannon, Life of Joseph Smith the Prophet (1986), 133–135; див. також History of the Church, 1:261–264

Настанова Спасителя “ста[ти], як ті діти” стала для мене завданням на все життя.

Оскільки Джозеф Сміт шукав мудрості у Священному гаю і після того виявляв старанність, ми зараз маємо повноту євангелії Ісуса Христа.

Вгорі зліва: Джозеф Сміт пише, художник Дейл Кілборн; справа: Діти світла, художник Енн Марі Оборн, з люб’язного дозволу Музею церковної історії та мистецтва; обрамлення © 2007 Кері Генрі

Я побачив світло, художник Джон Мак-Нотон