Причасні збори і причастя
Причасні збори є найбільш священними та найбільш важливими зборами в Церкві саме завдяки обряду причастя.
Ми живемо в небезпечні часи, про які пророкував апостол Павло (див. 2 Тимофію 3:1). Ті, хто намагаються просуватися тісною й вузькою стежкою, бачать спокусливі обходи з усіх боків. Ми можемо відволіктися, впасти в розпач, втратити завзяття або поринути в депресію. Що ж нам робити, щоби Дух Господа перебував з нами, скеровував наш вибір і утримував нас на цій стежці?
У сучасному одкровенні Господь дав відповідь у цій заповіді:
“І щоб ти міг повніше утримувати себе незаплямованим від світу, ходи в дім молитви і піднось свої священнодійства в Мій святий день;
Бо істинно це є день, призначений тобі, щоб відпочивати від своїх трудів і виявляти свою відданість Всевишньому” (УЗ 59:9–10).
Це заповідь з обіцянням. Щотижнево і належним чином беручи участь в обряді причастя, ми отримуємо право на здійснення обіцяння про те, що “Його Дух завжди [буде з нами]” (УЗ 20:77). Той Дух є основою нашого свідчення. Він свідчить про Батька і Сина, нагадує нам про все і веде нас до істини. Він є компасом, що веде нас цією стежкою. Цей дар Святого Духа, як навчав Президент Уілфорд Вудрафф, “є найвеличнішим даром, який тільки можна дарувати людині” (Deseret Weekly, Apr. 6, 1889, 451).
I.
Причасні збори є найбільш священними та найбільш важливими зборами в Церкві саме завдяки обряду причастя. Це єдині збори Дня суботнього, які вся сім’я може відвідувати разом. Обряд причастя та інше, що відбувається під час цих зборів, завжди мають бути сплановано та представлено таким чином, щоби зосереджувати нашу увагу на Спокуті та вченні Господа Ісуса Христа.
Мої перші спогади щодо причасних зборів пов’язані з маленьким містечком в Юті, де мене було висвячено на диякона і де я брав участь у розношенні причастя. Якщо порівнювати ті спогади з тими причасними зборами, які я відвідую тепер в багатьох приходах, то вони стали набагато кращими. Зазвичай члени Церкви благословляють, розносять і приймають причастя в атмосфері тихого благоговіння. Ведення зборів, включаючи необхідні об’яви, є лаконічним і шанобливим, а промови є духовними як за змістом, так і манерою їх виголошення. Музика є відповідною і так само молитви. Це норма, і вона відображає великий прогрес, порівняно з тим, як все було в мої юні роки.
Іноді є і винятки. Я відчуваю, що дехто з підростаючого покоління і навіть деякі дорослі ще не сягнули розуміння значущості цих зборів і важливості особистого благоговіння та поклоніння на них. Те, чого я, за натхненням, хочу зараз навчати, адресовано тим, хто ще не розуміє, і не дотримується цих важливих принципів, і ще не насолоджується обіцяним духовним благословенням—можливістю завжди мати з нами супровід Його Духа.
II.
Я почну з того, як членам Церкви слід готуватися до участі в обряді причастя. П’ять років тому, на Всесвітніх зборах навчання провідництва, старійшина Расселл М. Нельсон з Кворуму Дванадцятьох Апостолів навчав провідників священства нашої Церкви, як планувати й проводити причасні збори. “Ми згадуємо про Його Спокуту дуже особливим шляхом,—казав старійшина Нельсон.—Ми приходимо на причасні збори із скрушеним серцем і упокореним духом. Це і є найважливішим у дотриманні Суботнього дня” (“Поклоніння під час причасних зборів,” Ліягона, серп. 2004, с. 12).
Ми розсаджуємося задовго до початку зборів. “Під час цього [спокійного] проміжку часу має [тихо] лунати музика прелюдії. Цей час не можна використовувати для розмов чи передачі повідомлень, але це час для молитовних розмірковувань, коли провідники й члени Церкви духовно готуються до причастя” (Ліягона, серп. 2004, с. 13).
Коли Спаситель явився Нефійцям після Свого воскресіння, Він навчав їх, що вони мають припинити практику принесення жертв з пролиттям крові. Натомість, “ви принесете в жертву Мені скрушене серце і упокорений дух” (3 Нефій 9:20). Ця заповідь, повторена в сучасному одкровенні, закликає нас причащатися кожного тижня і вказує, як нам слід готуватися. Як навчав старійшина Нельсон, “кожен член Церкви відповідальний за духовне збагачення, що може отримати на причасних зборах” (Ліягона, серп. 2004, с. 14).
У своєму труді стосовно учень спасіння Президент Джозеф Філдінг Сміт навчає, що коли ми причащаємось—це є нашою частиною вшанування смерті й страждань Спасителя заради викуплення світу. Цей обряд було введено, щоб ми могли поновлювати свій завіт служити Йому, слухатися Його і завжди пам’ятати Його. Президент Сміт додає: “Ми не можемо утримати Духа Господнього, якщо повсякчасно не виконуємо цієї заповіді” (Doctrines of Salvation, comp. Bruce R. McConkie, 3 vols. [1954–1956], 2:341).
III.
Одяг, який ми вдягаємо, є важливим індикатором нашого ставлення й підготовки до будь-яких заходів, у яких братимемо участь. Якщо ми збираємося плавати або йти в похід, або грати на пляжі, наш одяг і взуття будуть свідчити про це. Цей принцип стосується й того, у що ми вдягаємося, збираючись причаститися. Участь в обряді причастя подібна до відвідання храму. Наша манера вдягатися вказує на те, до якої міри ми розуміємо й шануємо обряд, у якому братимемо участь.
На причасних зборах—а особливо під час проведення обряду причастя—ми маємо зосереджуватися на поклонінні та утримуватися від участі в усіх інших справах, особливо від такої поведінки, яка може заважати поклонятися іншим людям. Навіть людина, яка починає тихо дрімати, не заважає іншим. Причасні збори не призначені для того, щоб читати книжки або журнали. Молоді люди, це не час для того, щоби пошепки розмовляти по мобільному телефону або відсилати текстові повідомлення. Коли ми причащаємося, то укладаємо священний завіт, що завжди пам’ятатимемо Спасителя. Як прикро бачити тих осіб, які відкрито порушують цей завіт на тих самих зборах, де його укладають.
Музика на причасних зборах є важливою частиною нашого богослужіння. Писання навчають нас, що пісня праведних є молитвою для Господа (див. УЗ 25:12). Перше Президентство проголосило, що “деякі з найвеличніших проповідей виголошуються саме через спів гімнів” (Гімни, с. ix). Як це чудово—коли кожна особа, що відвідує збори, приєднується співом до цього поклоніння—особливо співаючи той гімн, що готує нас до причащання. Усі музичні номери на причасних зборах необхідно дбайливо планувати, завжди пам’ятаючи, що ця музика має сприяти поклонінню, а не звеличенню майстерності виконавця.
Президент Джозеф Філдінг Сміт навчав: “Це нагода, коли має бути явлена євангелія, коли нас необхідно закликати виявляти віру, і замислюватися над місією нашого Викупителя, і проводити час у думках про спасительні принципи євангелії, а не про щось інше. Розваги, сміх, легковажність—усьому цьому не місце на причасних зборах святих останніх днів. Ми маємо збиратися в дусі молитви, лагідності, з відданістю в серцях” (Doctrines of Salvation, 2:342).
Коли ми робимо це,—коли ми об’єднуємося в урочистості, що має завжди супроводжувати обряд причастя і поклоніння на цих зборах,—ми отримуємо право на супровід Духа та Його одкровення. Саме у такий спосіб ми отримуємо скерування і мир у нашому житті.
IV.
Воскреслий Господь наголосив на важливості причастя, коли Він відвідав Американський континент і ввів цей обряд серед вірних Нефійців. Він благословив символи причастя і дав їх Своїм учням та людям, які зібралися (див. 3 Нефій 18:1–10), наказавши їм:
“І це ви будете завжди робити для тих, хто кається і христиться в Моє ім’я; і ви будете робити це в пам’ять Моєї крові, яку Я пролив за вас, щоб ви могли свідчити Батькові, що ви завжди пам’ятаєте Мене. І якщо ви будете завжди пам’ятати Мене, Мій Дух буде завжди з вами.
… І якщо ви завжди робитимете це, благословенні ви, бо ви збудовані на Моєму камені.
А той серед вас, хто буде робити більше або менше, ті не збудовані на Моєму камені, але збудовані на піщаній основі; і коли дощ падатиме, і ріки розіллються, і вітри подують, і вдарять по них, вони впадуть” (3 Нефій 18:11–13).
Причастя—це обряд, який замінив жертви з пролиттям крові та всеспалення за законом Мойсея. Встановлюючи його, Спаситель пообіцяв: “І той, хто прийде до Мене із скрушеним серцем і упокореним духом, того Я хрищу вогнем і Святим Духом” (3 Нефій 9:20).
V.
А зараз я окремо звертаюся до носіїв священства, які виконують обряд причастя. Цей обряд завжди слід виконувати з благоговінням і гідністю. Священики, які підносять молитви від імені присутніх на зборах, мають вимовляти слова повільно і виразно, щоби були зрозумілі умови завітів і обіцяні благословення. Це дуже священне дійство.
Учителі, які готують, і диякони, які розносять символи причастя, також виконують дуже священне дійство. Я люблю розповідь Президента Томаса С. Монсона про те, як його, тоді 12-літнього хлопчика, єпископ попросив понести причастя одному брату, прикутому до ліжка хворобою, який прагнув цього благословення. “Його вдячність переповнила мене,—сказав Президент Монсон.—Дух Господа зійшов на мене. Я стояв на священній землі” (Inspiring Experiences That Build Faith, Deseret Book Co., 1994, p. 188). Усі, хто виконує цей священний обряд, стоять “на священній землі”.
Молоді чоловіки, які виконують обряд причастя, мають бути гідними. Господь сказав: “Будьте чистими, ви, які несете посудини Господа” (УЗ 38:42). Писання містить застереження щодо участі в обряді причастя тих, хто не є достойними (див. 1 Коринтянам 11:29; 3 Нефій 18:29). Безумовно, воно стосується й тих, хто виконує цей обряд. Накладаючи дисциплінарні обмеження на тих членів Церкви, які вчинили серйозні гріхи, єпископ може тимчасово позбавити їх привілею причащатися. Те саме повноваження, безумовно, дає право й позбавляти привілею виконувати цей священний обряд.
Мої слова щодо важливості носіння належного одягу тим, хто причащається, безумовно, ще в більшій мірі стосуються тих молодих чоловіків з Ааронового священства, які виконують будь-яку частину цього священного обряду. Усі вони повинні мати акуратні зачіски і бути скромно вдягненими. У їхньому вигляді та діях не повинно бути нічого, що привертало б до них особливу увагу або відволікало б когось із присутніх від повної зосередженості на поклонінні та укладанні завітів, які є метою цього священного богослужіння.
13 років тому на генеральній конференції старійшина Джеффрі Р. Холланд дав цінну настанову з цього приводу. Оскільки більшість наших нинішніх дияконів ще навіть не народилися, коли ці слова востаннє звучали тут, я повторю їх заради їхнього блага і заради блага їхніх батьків і вчителів: “Я хочу порадити, щоб диякони, учителі та священики, які виконують обряд причастя, коли це можливо, завжди носили білу сорочку. Для священних обрядів у Церкві ми часто використовуємо церемоніальний одяг, і біла сорочка може бути ненав’язливим нагадуванням про біле вбрання, яке було на вас у христильній купелі, а також про білу сорочку, яку ви невдовзі вдягнете, йдучи до храму, і яку будете носити на місії” (Jeffrey R. Holland, “This Do in Remembrance of Me,” Ensign, Nov. 1995, 68).
І останнє—причастя виконується тільки тоді, коли на це дає дозвіл той провідник, який має ключі від цього обряду священства. Саме тому причастя зазвичай не виконується вдома або на зустрічах всієї сім’ї, навіть коли там наявна достатня кількість носіїв священства. Ті, хто благословляють причастя, готують його або розносять присутнім на зборах, мають бути призначені провідником, який має або використовує ключі від цього обряду. Я маю на увазі єпископат або президентства кворумів учителів або дияконів. “Мій дім є домом порядку”,—проголосив Господь (УЗ 132:8).
Що ж нам робити, щоби Дух Господа перебував з нами і скеровував наш вибір так, щоб під час подорожі земним життям ми залишалися “незаплямованими від світу” (УЗ 59:9) і встояли на безпечній стежці? Ми повинні мати право на очищувальну силу Спокути Ісуса Христа. Ми досягаємо цього, дотримуючись Його заповіді—прийти до Нього зі скрушеним серцем і упокореним духом, і причащатися символами причастя на цих чудових щотижневих зборах, і укладати завіти, що дають нам право на дорогоцінне обіцяння про те, що з нами завжди буде Його Дух (див. УЗ 20:77). Я смиренно молюся, щоб ми завжди робили це, і підношу цю молитву в ім’я Того, Чия Спокута уможливлює все це, саме Ісуса Христа, амінь.