Ви, хто починає служіння
Сила нести тягарі може бути збільшена в достатній пропорції, щоб компенсувати додаткові обов’язки, які можуть на нас покласти у служінні.
Любі мої брати, сьогодні я хотів би підбадьорити носіїв священства, які часом буквально готові здатися під тиском своїх обов’язків. Я вже торкався цієї проблематики. Повертаюся до питання, бо воно часто повертається до мене в житті близьких і тих, кому я служу.
Більшість із вас уже побачили, що обов’язки у священстві вимагатимуть від вас такої віддачі, що виникає сумнів, чи вистачить сил. Так могло бути, коли вас запрошували виступити на конференції колу перед сотнями слухачів. Новонавернені могли це відчути, коли їх просили помолитися публічно чи вперше провести урок. Комусь було важко вивчати іноземну мову в Центрі підготовки місіонерів. Якщо з цим не було проблем, вони явно з’явилися на вулицях незнайомого міста, коли президент вашої місії зобов’язав вас звертатися до кожного перехожого і свідчити про Спасителя і відновлення євангелії.
Можливо, ви тоді думали: “Як тільки закінчиться місія, буде набагато легше бути вірним носієм священства”. Але за кілька років виявилося, що ви недосипаєте вночі, намагаючись допомогти дружині і доглядаючи немовлятко, проявляючи доброту і любов, намагаючись здобути освіту, допомагаючи членам вашого кворуму старійшин, можливо навіть, тягаючи їхні меблі, і намагаючись знайти час, щоб служити своїм предкам у храмі. Мабуть, посміхнувшись, ви казали собі: “Коли я стану старшим, то від мене не вимагатиметься стільки всього, щоби бути вірним носієм священства. Тоді буде легше”.
Ті з вас, хто вже пройшов цим шляхом, посміхаються, бо вам дещо відомо стосовно служіння у священстві. Суть ось у чому: чим відданіше ви служите, тим більшого Господь від вас просить. У вас радісна усмішка, адже ви знаєте, що Він зміцнює нас, щоб ми могли нести важчий тягар.
Проте є одне “але”: щоб Він міг дати вам більше сил, ви мусите у своєму служінні й вірі дійти до самої межи.
Це все одно, що тренувати м’яз. Ви мусите мучити свої м’язи, щоби зміцнити їх. Ви доводите їх до точки виснаження. Після цього вони відновлюються і стають міцнішими. Зміцнення духовної сили є даром від Бога, і Він може дати його тільки якщо ми служимо Йому до самої межі наших можливостей. Завдяки силі Спокути Ісуса Христа наше єство може змінюватися. Тоді сила нести тягарі може бути збільшена в достатній пропорції, щоб компенсувати додаткові обов’язки, які можуть на нас покласти у служінні.
Це допомагає мені розуміти людей, які, як здається, з легкістю виконують служіння в священстві. Я знаю, що вони або вже пройшли тяжкі випробування, або ті ще чекають на них. Тож я не заздрю їм, а стою готовий допомогти, коли випробування стануть тяжчими, а вони таки стануть!
Випробування нашої віддачі в служінні у священстві є необхідним пунктом у плані Бога, щоби підготувати Його дітей до вічного життя з Ним. Небесний Батько любить Своїх дітей. Він запропонував нам вічне життя—життя з Ним у сім’ях і славі навіки. Щоб ми були гідними отримати цей дар, Він дав нам смертне тіло, можливість бути спокушеними до гріха і шлях очиститися від цього гріха й піднятися у першому воскресінні. Він дав нам Свого Улюбленого Сина, Єгову, щоб бути нашим Спасителем і уможливити все це. Спаситель народився у цьому житті. Його спокушали, але Він не згрішив, а тоді у Гефсиманії і на Голгофі заплатив ціну за наші гріхи, щоб ми могли очиститися. Очищення доступне лише тим, хто має достатньо віри в Ісуса Христа, щоби покаятися у гріху, очиститися через обряд хрищення, укласти завіти виконувати всі Його заповіді і дотримуватися цих завітів. А ще мав бути затятий ворог наших душ, Люцифер, який зі своїми легіонами невсипущо намагався би полонити кожне дитя Боже, щоб не дати йому знайти радість вічного життя.
За милістю Своєю та з великою довірою Небесний Батько і Спаситель дозволили кільком обраним Його синам на землі мати священство. У нас є влада і сила діяти в ім’я Бога для проповідування істинної євангелії Ісуса Христа і виконання її обрядів для стількох дітей Бога, для скількох зможемо. Відчуйте масштаб довіри Бога до нас. І ви зможете відчути велетенську значущість [священства] і силу протистояння нам.
Немає нічого дивного в тому, що час від часу ми опиняємося на межі. Якщо з’являється думка: “Не думаю, що мені це під силу”, значить ви без прикрас розумієте, що означає мати священство Боже. Правда в тому, що вам самому це дійсно не під силу. Вага обов’язку є надто великою і надто важливою, щоб покладатися на наші з вами мирські сили. Усвідомлення цього—основа великого служіння у священстві.
Коли нас охоплюють такі почуття неадекватності, час пригадати Спасителя. Він запевняє, що ми не самі в цій роботі. Є вірші з Писань, які варто почепити на дзеркало і вивчити на час, коли ви будете сумніватися у своїх силах.
Наприклад, півроку тому, коли Президент Томас С. Монсон благословляв мене, щоб я безстрашно стояв у своєму покликанні, що здавалося занадто важким, він пригадав обіцяння Спасителя. Ці слова, сказані Господом крихітній групі носіїв священства у цьому розподілі, спали на думку пророку, коли він поклав свої руки на мою голову: “І кожний, хто приймає вас, там і Я буду також, бо Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас”1.
Обіцяння, яке тоді згадав і процитував Президент Монсон, збулось. Впевненість витіснила сумніви, пролився Дух, медичні працівники були натхнені і змогли зберегти моє життя, мене було підтримано. Завдяки тому благословенню Президента Монсона мені завжди буде легко пам’ятати Спасителя і покладатися на Його обіцяння, що Він завжди буде й попереду і поруч з нами у Його служінні.
Я знаю про істинність обіцяння, що ангели нестимуть нас. Ви можете пригадати, як Єлисей підбадьорював свого переляканого слугу. Воно стосується і нас, коли ми ось-ось звалимося під тягарем нашого служіння. Перед Єлисеєм була реальна і жахлива загроза.
“А слуга Божого чоловіка встав рано і вийшов, аж ось військо оточує місто, і коні, і колісниці! І сказав його слуга до нього: ”Ох, пане мій, що будемо робити?“
А той відказав: “Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними”.
І молився Єлисей і говорив: “Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить!” І відкрив Господь очі того слуги, і він побачив, аж ось гора, повна коней та огняних колісниць навколо Єлисея”2.
Як і в історії з Єлисеєм, тих, що з вами, більше, ніж тих, що проти вас. Дехто з тих, що з вами, невидимі для земного ока. Господь нестиме вас на руках і часом робитиме це, покликаючи інших стати поруч з вами. Ось чому в нас є кворуми. Ось чому провідники кворумів дивляться в обличчя і в очі на зборах кворуму. Ось чому єпископ не просто очолює кворум священиків. Він дивиться в обличчя священиків. У вас буде такий єпископ або такий президент кворуму старійшин, або такий президент місії. І він прийде вам на допомогу і покличе інших стати поруч з вами. Можливо, це буде покликання саме того напарника, який служитиме з вами у час вашої потреби.
Відповідно, від нас вимагається принаймні дві речі. Перше, впізнавати тих, кого Господь посилає нам на допомогу, і бути вдячними їм. Друге, бачити в кожному дорученні можливість когось зміцнити. Один президент місії якось розповідав мені про місіонера, якого призначав напарником до 12 чи 13 старійшин. Він сказав: “Кожен з цих старійшин або збирався передчасно повернутися додому, або ми хотіли вислати його. Та ми не втратили жодного”.
Коли я згодом розповів про цей дивовижний факт тому напарникові, що врятував багатьох на межі зриву, його реакція дуже здивувала мене. Він сказав: “Навряд чи ця історія правдива. У мене не було жодного напарника-невдахи”.
Я зрозумів, що президент місії був натхнений посилати цього потрібного ангела раз за разом. Ми можемо очікувати, що і в нашому служінні в потрібний час нам буде надана допомога, що зміцнить нашу силу і піднесе нас. І ми також можемо сподіватися стати посланцем Господа, щоби підбадьорити іншого.
Зі свого досвіду можу розповісти вам, як допомагати, якщо посланцем є саме ви. Невдовзі після мого покликання до Кворуму дванадцятьох мені зателефонував президент Фауст, радник у Першому Президентстві. Він попросив зайти до нього. Я пішов, гадаючи, чого це він витрачатиме час на спілкування зі мною.
Після кількох жартівливих зауважень, він глянув на мене і сказав: “Вже пройшло?” Побачивши мою розгубленість, він продовжив: “Я слідкував за вами на зборах. Мені здалося, ніби ви відчували, що це покликання вище за вас, що ви не готові”.
Я сказав, що сумніви нахлинули на мене, неначе я вперся у стіну. Я гадав, що він почне підбадьорювати мене. Я висловив вдячність з того приводу, що він знає мої сумніви, і попросив допомоги. Але його добра і водночас тверда відповідь здивувала мене. Він сказав: “Не мене просіть. Зверніться до Нього”. Тоді він вказав пальцем угору. Пройшли роки, і зараз я займаю той самий кабінет. Коли я входжу до нього і дивлюсь угору, то згадую про свого попередника й те, як він прикладом учив мене допомагати людям, приголомшеним обов’язками у служінні Господу. Знайдіть спосіб відправити їх до Нього за вірою. Якщо вони приймуть вашу пораду, то побачать, що знайдуть необхідну силу, і навіть більше.
Багато разів протягом вашого життя Господь робив так, щоб ви могли укріпити силу, мужність і рішучість. Він знав, скільки саме їх потрібно, щоб служити Йому. Можливо, ви, як і я, відчували це, коли разом з іншими носіями священства підводилися і вголос промовляли ці слова: “Отже, о ви, хто починає служіння Богу, дивіться, щоб ви служили Йому всім своїм серцем, могутністю, розумом і силою, щоб могли ви стояти безвинними перед Богом в останній день”3.
Коли ви прийняли цей високий стандарт і дотримувалися його, Господь зміцнював упевненість і силу в вас так, щоб вони були з вами в момент потреби і коли б вас не було покликано служити у справі, вищій за власний інтерес. Я відчував це сонячного весняного дня на трав’яному плацу. Мені доручали захист моєї країни. Тоді ми не були втягнутими у війну, але я вирушив на невідому службу, що вимагатиме всього—можливо, навіть мого життя. Разом з іншими я підняв свою праву руку і дав клятву боронити мою країну “з вірою і відданістю”, “беручи це зобов’язання на себе за своєю волею, не будучи обмеженим у здоровому глузді і не маючи намірів утекти; і що я буду з гідністю і відданістю виконувати обов’язки чину, який буде мені присвоєно, тож нехай Бог допоможе мені”4.
Я не сумніваюся, що сила виконати це обіцяння (і я виконав його) була закладена з часів, коли я був ще дияконом. В юні роки, коли я отримав священство, то неодноразово був на зборах, які тоді називалися “прощання з місіонером”. Зараз стільки юнаків готові прийняти покликання, що ми лише дозволяємо їм стисло виступити на причасних зборах перед від’їздом. Але тоді цілі збори присвячувалися одному місіонерові, який починав служіння. Готувалися особливі музичні номери. Я й досі пам’ятаю свої відчуття, коли квартет колишніх місіонерів співав: “Мій Боже, зроблю все, що Ти сказав”, а далі ідуть слова клятви: “Казатиму все, що в уста мої вклав”, і нарешті: “Прийму, що пошлеш Ти мені”5.
Тоді, як і зараз, в серці було переконання, що це обіцяння стосується всього нашого служіння у священстві. Ми знайдемо радість, якщо підемо туди, куди нас відправить служити Господь. Нам буде дано одкровення, аби говорити Його словами і запросити дітей Небесного Батька змінитися через Спокуту і підготуватися, щоб прийти додому і жити з Ним. Тоді, як і зараз, я відчував, що наше віддане служіння дозволить Йому змінити наші серця, щоб ми могли бути гідними Його напарництва і служили Йому вічно.
Я свідчу вам, що якщо ми віддамо себе повністю у служінні священства, Господь дасть нам необхідну мужність і впевненість, що Він поруч і що ангели дійсно нестимуть нас.
Я свідчу, що ми покликані Богом. Це Його істинна Церква, і у вас є Його безкінечне священство. Я свідок того, що Президент Томас С. Монсон тримає всі ключі священства в сучасному світі і використовує їх. В ім’я Ісуса Христа, амінь.