“Сподіваюся ти знаєш, як нам було важко”
Ми знаємо з Писань, що деякі випробування йдуть нам на благо і спрямовані на наш особистий розвиток.
Минулої зими моя донька неабияк перехвилювалась, потрапивши на машині у жахливу снігову бурю. Вона нагадала мені про подібну ситуацію багато років тому, коли я був з двома синами. Моєму молодшому сину Джо було три роки, а Ларрі—шість. Ми їхали машиною із Сан-Франциско до Юти. Був червень. Погода була чудовою.
Коли ми почали підйом на перевал Доннер-Пас у горах Сьєрра-Невада, на нас несподівано і без усіляких видимих ознак налетіла страшна снігова буря. Ніхто з водіїв не був готовий до такого повороту. Вантажівку, що їхала перед нами, розвернуло так, що вона перекрила собою дві смуги. Пікапи та легковики вилітали з шосе. Вільною була тільки одна смуга, і безліч машин, включаючи нас, відчайдушно намагалися утриматися на дорозі й уникнути зіткнень. Рух просто зупинився.
Ми не були готові до завірюхи в червні. У нас не було теплого одягу і, крім того, було мало пального. Ми з хлопцями притиснулися одне до одного, щоби зігрітися. Пройшли години, перш ніж з’явилися машини безпеки руху, снігоприбиральники й евакуатори і стали розчищати затор.
Зрештою один евакуатор відтягнув нас до станції техобслуговування. Я зателефонував дружині, знаючи, що вона хвилюється, адже вона чекала на дзвінок ще вчора ввечері. Вона попросила поговорити з хлопцями. Коли черга дійшла до 3-річного, він сказав тремтячим голосом: “Сподіваюся ти знаєш, як нам було важко!”
Я бачив, що коли мій 3-річний син говорив зі своєю мамою і сказав, “як було важко”, вона втішила його і підбадьорила. Так і з нашими молитвами, коли ми звертаємося до Батька на небесах. Ми знаємо, що Він дбає про нас, коли нам важко.
У кожного в житті трапляються випробування і труднощі
Випадок, який я щойно переказав, хоч і був неприємністю в дорозі, але був коротким і не мав тяжких наслідків. Проте багато випробувань і труднощів, якими нас засмучує життя, є суворими і мають тривалі наслідки. Кожному з нас доведеться скуштувати мінливості життя. Багато учасників цієї конференції навіть зараз знаходяться в надзвичайно тяжких обставинах.
Ми вторимо пророку Джозефу, якого за облудними звинуваченнями місяці тримали за ґратами в’язниці в Ліберті: “О Боже, де Ти? І де те шатро, що покриває Твоє сховище?”
Господь відповів, втішаючи:
“Мій сину, мир душі твоїй, твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час;
І тоді, якщо ти витерпиш це достойно, Бог піднесе тебе на висоту”1.
Одне з основоположних учень, яке особливо висвітило відновлення, полягає в тому, що праведність не може бути без протилежності в усьому2. Це життя не завжди легке, воно і не мало бути таким! Це час випробування і перевірки. Як ми читаємо в Авраамі: “І в цьому ми випробуємо їх, щоб подивитися, чи робитимуть вони все, що Господь Бог їхній накаже їм”3. Старійшина Гарольд Б. Лі учив: “Іноді те, що є для нас найкращим і що приносить вічну винагороду, здається нам в якийсь момент найнеприємнішим, а те, що заборонено, часто здається нам бажаним”4.
Повість про два міста починається словами, які часто цитують: “То були найкращі часи, то були найгірші часи”5. Писання пояснюють, що в кожному поколінні були свої варіанти найкращих і найгірших часів. Усі ми втягнуті в боротьбу між добром і злом6, у протистояння світла й темряви, надії та відчаю. Як казав старійшина Ніл А. Максвелл: “Гостре паралельне протиставлення радості й нещастя обов’язково має супроводжувати нас до самого кінця цього короткого земного життя”7. З нашого вчення нам відомо, що добро переможе зло8, а ті, хто покаються і будуть освячені, отримають вічне життя9.
Приблизно в той час, коли Діккенс писав свою повість, мужні святі заселяли міжгір’я заходу.
Навіть маючи спільну віру, святі пережили багато труднощів і до втечі з Наву ставилися дуже по-різному. Дехто дивився вперед з оптимізмом, інші—із сумнівами. Прекрасними прикладами є Гелен Мар Уітні та Бетшеба Сміт. Обидві вели ретельні записи своїх переживань.
Сестра Уітні написала, чого очікувала від виходу з Наву: “Я запакую всі свої стрічки, комірці та кружева і т. і., адже там, куди ми йдемо, їх неможливо купити. Ми уходимо від світу, щоб жити у Скелястих горах, піти куди більше ніхто не захотів. … Серед нас не буде ані багатих, ані бідних, там усі будуть чесними і цілісними”10. Слова сестри Уітні уособлюють ідеалістичний оптимізм.
Сестра Бетшеба Сміт також записала слова, в яких видно її віру, та, крім віри, певну тривогу. Вона бачила, як погромники утискували святих у Міссурі, і була присутньою при смерті апостола Девіда У. Петтена.
Пригадуючи евакуацію Наву, вона писала: “Останнє, що я зробила в цьому близькому серцю місці, я прибралася в кімнатах, підмела підлогу і поставила мітлу на своє місце за дверима. Зі схвильованим серцем я тихенько зачинила двері і вирушила в невідоме майбутнє… вирушила з вірою в Бога та не меншою переконаністю в неодмінному встановленні євангелії на заході та в її істинних, вічних принципах, ніж тоді, коли переживала все те лихо в Міссурі”11.
Обидві жінки-піонерки залишалися непохитними в євангелії все своє життя і чудово служили на благо розбудови Сіону, але зіштовхувалися з багатьма різними випробуваннями і труднощами, які героїчно подолали12. Попри оптимізм сестри Уітні перші троє її дітей померли при народженні або невдовзі після цього—двоє з них під час переходу з Наву до Солоного озера13. Сестра Уітні благословила нас своїми роботами на захист нашої віри і була матір’ю апостола Орсона Ф. Уітні.
Сестра Сміт описувала бідність, хвороби і нестатки святих під час переходу на захід14. У березні 1847 року померла її мати, а наступного місяця народився її другий син Джон. Її запис про це був коротким: “Він був моєю останньою дитиною, і він прожив лише чотири години”15. Пізніше вона служила матроною Солт-Лейкського храму і четвер- тим генеральним президентом Товариства допомоги.
Нас до сліз зворушують те, які труднощі долали перші святі. Бригам Янг у лютому 1856 року сказав про це трохи з гумором: “Можу сказати дещо стосовно тяжких часів. Ви пам’ятаєте, я казав, що якщо хтось боїться померти з голоду, нехай іде собі туди, де всього вдосталь. Я не думаю, що нам загрожує голодна смерть, бо поки ми не з’їмо останнього віслюка від кінчика вуха до кисточки хвоста, я не боятимуся померти від голоду”.
Далі він сказав: “Багато людей не можуть знайти собі зараз роботу, але йде весна, і ми не страждатимемо більше, ніж нам це буде на благо”16.
Випробування у наш час певною мірою подібні до випробувань минулого. Нещодавня економічна криза викликала суттєве занепокоєння в цілому світі. Поширені безробіття та матеріальні труднощі. У багатьох людей є фізичні та психологічні проблеми. В інших негаразди у стосунках з подружжям або дітьми. Хтось втратив близьку людину. Згубні звички та недоречні чи шкідливі схильності розбивають серця. Що б не було джерелом випробувань, вони завдають болю і страждання людям та їх близьким.
Ми знаємо з Писань, що деякі випробування йдуть нам на благо і спрямовані на наш особистий розвиток17. Ми також знаємо, що дощ іде на праведних і неправедних18. Також правду кажуть, що не з кожної хмарки йде дощ. Якими б не були наші випробування, труднощі і проблеми, заспокійливе вчення про Спокуту Ісуса Христа включає принцип, про який говорив Алма, що Спаситель візьме на Себе наші недуги і допоможе “Своєму народові в його недугах”19.
Писання і сучасні пророки пояснюють, що будуть роки голодні і будуть роки достатку20. Господь очікує, що ми будемо готові до багатьох прийдешніх випробувань. Він сказав: “Якщо ви будете готові, ви не злякаєтеся”21. Почасти той сніжний буревій на перевалі гряди Сьєрра багато років тому був для мене такий страшний тому, що я не був готовий до неочікуваних умов. Одне з великих благословень Писань у тому, що вони попереджають нас про несподівані випробування, які, втім, таки часто настають. Корисно було б готуватися до них. Одна з форм такої підготовки—це виконання заповідей.
У багатьох місцях у Книзі Мормона людям обіцялося, що вони процвітатимуть на землі, якщо будуть виконувати заповіді22. Це обіцяння часто супроводжується застереженням, що якщо вони не будуть виконувати заповіді Божі, то будуть відсічені від Його присутності23. Звісно, благословення Духа, служіння Святого Духа є невід’ємною складовою істинного процвітання на землі та підготовки.
Якими б не були наші випробування, при тому достатку, в якому ми живемо сьогодні, ми були б невдячними, якби не цінували свої благословення. Незважаючи на всі ті труднощі, які зносили піонери, Президент Бригам Янг говорив про значущість вдячності. Він заявив: “Не знаю жодного гріха, окрім непростимого гріха, який був би тяжчим за невдячність”24.
Вдячність за Спасителя і Його Спокуту
Найбільше ми маємо бути вдячними Спасителю за Його Спокуту. Ми розуміємо, що багато учасників цієї конференції переживають тяжкі часи і такі випробування, що, звертаючись у молитві до Батька Небесного, вони в серці таять почуття: “Сподіваюся, Ти знаєш, як мені важко”.
Я хочу розповісти вам справжню історію однієї сестри, Еллен Єйтс з Грентсвілла, шт. Юта. На початку жовтня десять років тому вона поцілувала на прощання свого чоловіка Леона, і він поїхав на роботу до Солт-Лейк-Сіті. Тоді вона востаннє бачила його живим. Зіткнення було лобовим. 20-річний юнак запізнювався на свою першу роботу і спробував об’їхати інший автомобіль по зустрічній смузі, через що і сталося лобове зіткнення. Обидва загинули миттєво. Сестра Єйтс сказала, що коли двоє чуйних поліцейських повідомили їй про це, її охопив шок і горе.
Вона пише: “Коли я дивилася в майбутнє свого життя, то бачила там лише темряву і біль”. Виявилося, що ліпший друг її чоловіка був єпископом приходу того юнака. Єпископ зателефонував сестрі Єйтс і сказав, що з нею хоче поговорити мати хлопця, яку звали Джолейн Уілмор. Вона пригадує: “Мене вразило, що я була так зосереджена на своєму лихові й болю, що навіть не подумала про юнака і його рідних. Раптом я усвідомила, що є мати, якій настільки ж боляче, як і мені. Я швидко погодилася … зустрітися”.
Коли брат і сестра Уілмор приїхали, вони виразили своє співчуття з приводу вини сина в загибелі Леона і подарували їй ілюстрацію Спасителя, Який тримає на руках дівчинку. Сестра Єйтс каже: “Коли часом життя нестерпне, я дивлюся на цю ілюстрацію і пригадую, що Христос знає мене особисто. Він знає мою самотність і випробування”. Уривок з Писань, що втішає сестру Єйтс, такий: “Отже, будьте в доброму гуморі і не бійтеся, бо Я, Господь, з вами і стоятиму біля вас”25.
Кожного жовтня сестра Єйтс і сестра Уілмор (обидві вони разом тут, у Конференц-центрі) ходять до храму і дякують за Спокуту Ісуса Христа, за план спасіння, за вічні сім’ї і за завіти, які зв’язують чоловіків і їх дружин та сім’ї по обидва боки завіси. Сестра Єйтс підсумовує: “Завдяки цьому випробуванню я відчула любов мого Батька Небесного і мого Спасителя більше, ніж будь-коли раніше”. Вона свідчить, що “немає такого смутку, такого болю чи такої хвороби, які б Спокута Христа і любов Христа не могли би зцілити”26. Який чудовий приклад любові та прощення подали нам ці сестри! Воно задіяло в їхньому житті Спокуту Ісуса Христа.
Подумайте про Спасителя в Гефсиманському саду в процесі Спокути, коли від болю в Нього текла кров з кожної пори27. Звертаючись до Свого Батька, Він вжив слово “Авва”28. Це можна назвати воланням сина, що страждає, до свого батька: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте,—не як Я хочу, а як Ти”29. Я свідчу, що Спокута Ісуса Христа покриває всі випробування і труднощі, з якими будь-хто з нас зустрічається в цьому житті. Часом, коли нам хочеться сказати: “Сподіваюся, ти знаєш, як мені важко”, ми можемо відчути впевненість, що Він поруч і що ми в безпеці, в Його ніжних руках.
Коли нашого любого пророка Президента Томаса С. Монсона на його день народження минулого серпня спитали, який би найкращий подарунок члени всієї Церкви могли б зробити йому, він одразу відповів: “Знайти когось, кому важко, … і щось зробити для нього”30.
Як і ви, я безмежно вдячний Ісусу Христу, рятівникові людства. Я свідчу, що Він Спаситель і Викупитель світу. В ім’я Ісуса Христа, амінь.