Дванадцять
Аби Церква була Його Церквою, необхідно, щоб у ній був Кворум дванадцятьох, який тримає ці ключі.
Невдовзі після смерті Президента Гордона Б. Хінклі 14 чоловіків, апостолів, які мають ключі царства, зібралися разом у верхній кімнаті храму, щоб реорганізувати Перше Президентство Церкви. Не виникало питання стосовно того, що треба робити, не було ніяких вагань. Ми знали, що старший апостол був Президентом Церкви. І на цьому священному зібранні Кворум Дванадцятьох Апостолів підтримав Томаса Спенсера Монсона як Президента Церкви. Він запропонував і назвав своїх радників. Їх теж було підтримано, кожного з них було висвячено і кожному було дано повноваження. Президенту Монсону було надано владу використовувати всі ключі священства цього повноваження. І тепер, відповідно до Писань, він є єдиною людиною на землі, яка має право використовувати всі ці ключі. Але всі ми тримаємо їх як апостоли. Один з-поміж нас був покликаний і висвячений, і він стає Президентом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Він уже ним став і був підтриманий на роки як пророк, провидець і одкровитель.
Оскільки президента Ухтдорфа було покликано у Перше Президентство, у Кворумі дванадцятьох звільнилося міце, тому вчора ми підтримали нового члена Кворуму дванадцятьох, старійшину Д. Тодда Крістофферсона. Тепер він приєднується до священного братерства у священному колі, і це коло тепер стає заповненим. Покликання йде аж до Самого Господа Ісуса Христа.
Ми також підтримали велику кількість сімдесятників. Вони зайняли вже свої місця. У Писаннях сказано, що обов’язок Кворуму дванадцятьох—керувати всіма справами Церкви, і коли їм потрібна допомога, вони “звертаються до сімдесятників, а не до будь-кого іншого”1. І тепер по всьому світу ми маємо вісім кворумів сімдесятників, більш як 300 сімдесятників, у всіх їх є необхідна влада виконувати все, що Дванадцятеро вказують їм робити.
Сам Господь увів у дію цю модель управління:
“Він вийшов на гору молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога.
А коли настав день, покликав Він учнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьох, яких і апостолами Він назвав”2.
Андрій, почувши, що казав Іван, побіг до свого брата Симона та й сказав: “Знайшли ми Месію…
… І привів він його до Ісуса. На нього ж споглянувши, промовив Ісус: “Ти—Симон, син Йонин; будеш званий ти Кифа, що визначає: скеля”3.
Симон та його брат Андрій невода в море закидали; Яків та Іван, сини Зеведеєві, лагодили свого невода; Пилип і Варфоломій; митник Матвій, Хома, Яків, син Алфеїв, Симон, званий Зилотом, Юда, брат Якова, та Юда Іскаріотський—з них склався Кворум дванадцятьох4.
Він сказав усім їм: “Ідіть за Мною”5.
Він сказав Петру: “І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі”6.
І сказав Він Дванадцятьом: “Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить, бо Я йду до Отця”7.
Він дав апостолам “силу та владу над усіма демонами, і вздоровляти недуги. І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих…всюди”8.
І Він сказав, що Дванадцять “тримають ключі, щоб відкрити повноваження Мого царства на чотирьох кінцях землі, а після цього розіслати Моє слово кожному створінню”9.
Ісус якось запитав Своїх учнів: “За кого народ уважає Мене, Сина Людського?..
А Симон Петро відповів і сказав: “Ти—Христос, Син Бога Живого”10.
Коли Ісус навчав у синагозі, багато хто з Його учнів казали: “Жорстока це мова! Хто слухати може її?..
Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним.
І сказав Ісус Дванадцятьом: “Чи не хочете й ви відійти?”
Відповів Йому Симон Петро: “До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного”11.
Ісуса розіп’яли, але апостоли пам’ятали, що Він наказав їм залишатися у Єрусалимі12. Потім настав день П’ятдесятниці, та велика подія, коли вони отримали Святого Духа13. Вони отримали “слово пророче певніше”14 і “звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим”15. Отже, вони були готові до роботи.
Нам мало відомо про їхні подорожі, і ми знаємо лише про кількох: як і де вони померли. Якова вбили в Єрусалимі у часи Ірода. Петро і Павло завершили життя в Римі. Традиційно вважається, що Пилип пішов на схід. Оце все, що відомо.
Вони розійшлися повсюди; вони навчали і свідчили, встановлювали Церкву. І вони віддали життя за свої переконання, і з їхньою смертю наступили темні століття відступництва.
Найціннішим з усього втраченого під час відступництва було повноваження, яке мали Дванадцятеро— ключі священства. Аби Церква була Його Церквою, необхідно, щоб у ній був Кворум дванадцятьох, який тримає ці ключі і надає їх іншим.
Настав час Першого Видіння і відновлення Мелхиседекового священства через Петра, Якова та Івана16.
Першому Президентству і Кворуму дванадцятьох пізніше було сказано:
“Бо істинно Я кажу вам, ключі розподілу, які ви отримали, перейшли від батьків і наприкінці всього були послані вам з небес.
… дивіться, яким великим є ваше покликання. Очистіть свої серця і свій одяг, щоб за кров цього покоління не спитали з ваших рук”17.
Відновлена Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів була ще молодою, коли організувалося Перше Президентство, а потім Кворум Дванадцятьох Апостолів, який складався із звичайних чоловіків, а пізніше було організовано кворуми сімдесятників. Середній вік того першого Кворуму дванадцятьох був 28 років.
Немає розриву у лінії повноваження. Ключі священства, дані апостолам, завжди тримають члени Першого Президентства і Кворуму дванадцятьох.
Вчора старійшина Д. Тодд Крістофферсон став 96-м апостолом, щоб служити в Кворумі дванадцятьох у цьому розподілі. Його буде висвячено на апостола і йому буде дано всі ключі священства, які мають інші 14 пророків, провидців і одкровителів—апостоли Господа Ісуса Христа.
У 1976 році проводилася загальна територіальна конференція в Копенгагені, Данія. Після останньої сесії Президент Спенсер В. Кімбол виявив бажання піти у церкву Фор-Фруе, де знаходяться статуї Христус і Дванадцять апостолів, роботи скульптора Торвальдсена. Кілька років тому він вже був там і хотів, щоб ми всі сходили туди, щоб побачили ці статуї.
У передній частині церкви, за вівтарем, знаходиться відома статуя Христус, на якій Він стоїть, широко простягаючи Свої руки, показуючи сліди від цвяхів, а на Його боці дуже чітко видно рану. По обидві сторони стоять статуї апостолів: Петро попереду справа, інші— як їм належить.
Більшість групи знаходилася у церкві біля входу разом зі сторожем. Я підійшов з Президентом Кімболом до статуї Петра; з нами були старійшина Рекс Д. Пінегар і Йохан Хельге Бентін, президент Копенгагенського колу.
У мармуровій руці Петра була в’язка важких ключів. Президент Кімбол, вказуючи на ті ключі, пояснив, що вони символізували. Потім—мені ніколи не забути, як він це зробив,—він повернувся до президента Бентіна і з незвичною для нього твердістю, вказуючи на нього своїм пальцем, промовив: “Я хочу, щоб ви сказали кожному в Данії, що я тримаю ці ключі! Ми тримаємо справжні ключі, і ми використовуємо їх щодня”.
Я ніколи не забуду тієї заяви, того свідчення від пророка. Вплив був духовно могутнім, а враження—фізично відчутним.
Ми пішли до виходу, де стояла решта групи. Показуючи на статуї, президент Кімбол сказав добродушному сторожу: “Це мертві апостоли”. Показавши на мене, він сказав: “Ось ми маємо живих апостолів. Старійшина Пекер—апостол. Старійшина Томас С. Монсон і старійшина Л. Том Перрі—апостоли. І я апостол. Ми живі апостоли.
Ви читали в Новому Завіті про сімдесятників, так ось тут є двоє живих сімдесятників: старійшина Рекс Д. Пінегар і старійшина Роберт Д. Хейлз”.
Сторож, який до цього не виявляв жодних емоцій, несподівано заплакав.
Я відчував, що відбувається щось надзвичайно важливе.
“Ми віримо в той самий устрій, що був у первинній Церкві, а саме: в апостолів, пророків, пасторів, учителів, євангелістів і так далі”18.
Коли висвячують сімдесятників, їх не висвячують на апостолів і вони не тримають ключів, але їм надаються повноваження, і Дванадцятеро мають “звертатися до сімдесятників, а не до будь-кого іншого, коли вони потребують допомоги, щоб виконувати різні покликання у проповідуванні та врядуванні євангелії”19.
Сьогодні 308 сімдесятників входять у 8 кворумів. Вони представляють 44 країни і говорять 30 мовами.
Ми не чуємо, щоб ключі священства використовувалися в інших християнських церквах. І тому видається дивним, що дехто описує нас як нехристиян, хоч ми єдині, хто має повноваження від Христа і організацію, Ним установлену.
Теперішні Дванадцятеро—самі звичайні люди. Вони не є, як і перші Дванадцятеро не були, якимись надзвичайними людьми, але разом як Дванадцятеро вони—сила.
Ми прийшли з різних сфер діяльності. Серед нас є учені, юристи, вчителі.
Старійшина Нельсон був піонером у виконанні операцій на серці. Він зробив їх тисячі. Він сказав мені, що давав гарантію всім своїм пацієнтам, що після його операції їхнє серце працюватиме до смерті.
Серед цих Дванадцятьох є колишні військові—моряк, підводники, пілоти.
Вони мали в Церкві найрізноманітніші покликання: домашніх учителів, учителів, місіонерів, президентів кворумів, єпископів, президентів колів, президентів місій і що найважливіше—чоловіків і батьків.
Всі вони є учиями й учителями євангелії Ісуса Христа. Усіх нас єднає любов до Спасителя і дітей Його Батька, а також наше свідчення, що Він є главою Церкви.
Майже всі з Дванадцятьох розпочинали за скромних обставин, як це було тоді, коли Він був тут. Живі Дванадцять згуртовані разом у священнослужінні, у євангелії Ісуса Христа. Коли приходило це покликання, кожний, так би мовити, залишав свого невода, і йшов за Господом.
Президент Кімбол запам’ятався своїм висловом: “Моє життя схоже на мої черевики—таке ж зношене у служінні”20. Так могли б сказати всі члени Кворуму дванадцятьох. Ми також “зношуємо” себе у служінні Господу, і ми робимо це з готовністю. Це нелегке життя для нас або наших сімей.
Словами не передати, як допомагають, як служать, жертвують дружини провідників священства по всьому світу.
Деякий час тому моїй дружині і сестрі Баллард зробили надзвичайно важкі операціі на хребті. Обидві одужують; ні одна, ні друга не скаржилась. Найбільшою скаргою моєї дружини на операцію були слова: “Задоволення мало!”
“Обов’язком Дванадцятьох також є [під керівництвом Першого Президентства] висвячувати і впорядковувати всі інші чини в Церкві, згідно з одкровенням”21.
Тепер у нас є новітні технічні засоби, завдяки яким ми можемо навчати провідників і членів Церкви та свідчити їм по всьому світу. Але щоб передати ключі повноважень по цій неперервній лінії провідникам священства “через … рукопокладання”22, де б це не відбувалося у світі, щоразу один з нас повинен бути там.
Господь сказав: “І знову, Я кажу вам, що всі належно рекомендовані й уповноважені вами, кого голосом ваших братів, Дванадцятьох, ви посилатимете в ім’я Моє, матимуть силу відкривати двері Мого царства для будь-якого народу, куди б ви не послали їх”23.
У Писаннях Дванадцятьох названо “мандрівними радниками”24.
Я не буду дуже відрізнятися від братів з Дванадцятьох, сімдесятників і Верховного єпископату, з якими я прослужив уже ці 47 років, якщо скажу, що, відповідно до записів, я був у Мексиці та Центральній і Південній Америці 75 разів, у Європі більше 50, у Канаді—25, на Тихоокеанських островах—10, в Азії—10 разів і в Африці 4 рази; також двічі в Китаї; відвідував Ізраїль, Саудівську Аравію, Бахрейн, Домініканську Республіку, Індію, Пакистан, Єгипет, Індонезію і ще був у багатьох-багатьох куточків землі. А інші подорожували ще більше.
Хоч апостоли тримають усі ключі священства, усі провідники і члени Церкви можуть також отримувати особисті одкровення. Дійсно, від них очікується, що вони будуть шукати його через молитву і діяти за ним з вірою.
“Бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця.
Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога,
збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос”25.
Тепер старійшина Крістофферсон може роздумувати, як у свій час це робив я, чому саме його має бути висвячено у святе апостольство.
Є багато якостей, яких мені бракує. Є так багато чого в служінні, що можна зробити краще. І є лише одна проста річ, одна якість, яка дає відповідь. Як Петро і всі, кого висвячували після нього, я маю те свідчення.
Я знаю, що Бог—наш Батько. Він представив Свого Сина Ісуса Христа Джозефу Сміту. Я проголошую: я знаю, що Ісус є Христос. Я знаю, що Він живий. Він був народжений у середину часів. Він навчав Своїй євангелії і був випробуваний. Він страждав, був розіп’ятий і третього дня воскрес. Він, як і Його Батько, має тіло із плоті і кісток. Він здійснив Спокуту. Про Нього я свідчу. Я—Його свідок. Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.