Віра нашого Батька
Істинна релігія не повинна походити з того, що приємно людям або з традицій предків, але з того, що приємно Богу, нашому Вічному Батькові.
Яке це для нас благословення —прекрасна музика Хору Скинії!
Мої дорогі брати, і сестри, і друзі, я радий бути разом з вами сьогодні, маючи великий привілей—називати себе членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і бути одним з вас.
Я згадую свою першу реакцію, отримавши від Господа це священне покликання—служити як новий член Першого Президентства цієї Церкви—я відчув, що радість переповнює мене. Тоді я пізнав новий вимір таких слів, як смирення, вдячність і віра.
Я можу вас запевнити, що ніхто більше не здивувався моєму покликанню, ніж мої діти і внуки.
У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів ми не шукаємо і не відкидаємо покликань, що приходять від Бога через натхненні канали священства. Я молюся, щоби Бог дав мені силу і розуміюче серце, щоби я звеличував це священне покликання у відповідності до Його волі й задуму.
Нам усім не вистачає Президента Гордона Б. Хінклі. Його вплив на цю велику роботу благословлятиме нас і надалі.
Близько співпрацювати з Президентом Монсоном—це такий великий привілей! Я знаю його вже багато років. Він людина дивовижних дарів і талантів. Він є пророком Божим. Його віра і любляче серце простягається до кожної нації, язика і народу.
Я вдячний за те, що служу разом з президентом Айрінгом, якого я люблю і поважаю як великого провідника і вчителя в царстві Божому.
Коли Кворум дванадцятьох мав збори в верхній кімнаті Солт-Лейкського храму, щоби підтримати Президента Монсона як 16-го Президента Церкви, я дивувався надзвичайним здібностям, мудрості й духовності тих людей, що були поруч зі мною. Це дало мені ясніше усвідомлення моєї власної невідповідності. Я люблю цих прекрасних людей великої віри. Я вдячний за можливість підняти руку, щоби підтримати їх і присягнути, що буду підтримувати їх. Я люблю й підтримую старійшину Крістофферсона, нового члена Кворуму дванадцятьох.
Коли Господь покликав Фредеріка Г. Уільямса бути радником Пророка Джозефа Сміта, Він наказав йому: “Будь вірним; стій у чині, який Я призначив тобі; допомагай слабким, піднімай руки, що опустилися, і зміцнюй ослаблі коліна”1. Я думаю, що ця порада стосується всіх, хто приймають покликання служити в царстві Божому, і, безумовно, і мене—в цю пору мого життя.
Пророк Божий і наш Президент
Я хочу сказати пару слів про Президента Томаса С. Монсона. Кілька років тому Президент Монсон приїхав на регіональну конференцію в Гамбург, Німеччина, і я мав честь супроводжувати його. Президент Монсон має дивовижну пам’ять, і ми згадували багатьох святих у Німеччині—я був здивований тим, що він пам’ятає стількох людей.
Президент Монсон спитав про брата Міхаеля Панітша, колишнього президента колу і патріарха, який був одним з найдоблесніших піонерів Церкви в Німеччині. Я сказав йому, що брат Панітш дуже хворіє, що він прикутий до ліжка і не може бути присутнім на наших зборах.
Президент Монсон спитав, чи можемо ми завітати до нього.
Я знав, що незадовго до цієї подорожі до Гамбургу Президент Монсон мав операцію на ступні і ходіння викликає в нього біль. Я пояснив, що брат Панітш живе на п’ятому поверсі й ліфтів там немає. Щоби побачити його, доведеться йти пішки вгору.
Але Президент Монсон наполягав. І ми пішли.
Я пам’ятаю, як важко давався Президенту Монсону цей шлях сходами. Він міг здолати лише кілька сходинок, а тоді мав зупинятися і перепочивати. Він не вимовив жодного слова невдоволення і не повернув назад. Стелі в тому будинку високі, і сходи здавалися безкінечними, але Президент Монсон завзято й наполегливо йшов, доки не дійшов до квартири брата Панітша на п’ятому поверсі.
У нас була чудова зустріч. Президент Монсон подякував йому за життя, проведене у відданому служінні і з посмішкою підбадьорював його. Перш ніж ми пішли, він дав йому прекрасне благословення священства.
Ніхто, крім брата Панітша, його близьких родичів і мене, не бачили цього вчинку сміливості й співчуття.
Президент Монсон міг вирішити перепочити між нашими тривалими й частими зборами. Він міг попросити показати йому мальовничі місця в Гамбурзі. Я часто думав про те, як це чудово, що серед усього, що можна було побачити в місті, більш за все він хотів побачити слабкого й хворого члена Церкви, який вірно й смиренно служив Господу.
Президент Монсон приїхав до Гамбургу, щоби навчати й благословляти людей цієї країни, і саме це він і зробив. Але, у той самий час, він звертав свою увагу на людину, на кожну—окремо. Його бачення є широким і далекосяжним, і він осягає усі складні питання світової Церкви, але він також настільки ж співчутливий, щоби зосередити всю свою увагу на одній-однісінькій людині.
Коли апостол Петро говорив про Ісуса, Який був його другом і вчителем, він описав це просто: “І ходив Він, добро чинячи”2.
Я відчуваю, що те саме можна сказати і про людину, яку сьогодні ми підтримуємо як пророка Божого.
Віра наших батьків
Я дивуюся, яким різним є походження членів Церкви. Ви прийшли з усіх рівнів життя, усіх культур, мов, політичних систем і релігійних традицій.
Ця багатогранність життєвого досвіду спонукає мене згадати послання одного з наших гімнів “Віра батьків”. У приспіві повторюються ці слова: “Віра батьків іще жива, їй будем вірними щодня!”3
Віра наших батьків—я люблю цю фразу.
Для багатьох членів Церкви ці слова—це нагадування про піонерів, які залишили комфорт своїх домівок і мандрували в фургонах або пішки, доки не досягли долини Великого Солоного озера. Я люблю і шаную віру й сміливість тих перших піонерів Церкви. Мої власні предки тоді жили за океаном. Ніхто з них не жив у Наву або Уінтер-Квортерз, і ніхто не пройшов тими рівнинами. Але як член Церкви, я приймаю з вдячністю і гордістю цей піонерський спадок, як мій власний.
З тією самою радістю я приймаю спадок сучасних піонерів Церкви, які живуть у кожній країні і чиї власні історії наполегливості, віри й жертвування додають нові славетні вірші до великого хору сучасного гімну царства Божого.
Коли моя власна сім’я замислюється над фразою “віра наших батьків”, часто згадується лютеранська віра. Протягом поколінь наші предки належали до цієї деномінації. Більш того, мій син нещодавно відкрив, що одна з ліній нашого родоводу йде до самого Мартіна Лютера.
Ми шануємо і поважаємо щирі душі з усіх релігій, де б і коли б вони не жили, які любили Бога, навіть не маючи повноти євангелії. Ми підносимо свій голос у вдячності за їхню самовідданість і сміливість. Ми сприймаємо їх як братів і сестер, дітей нашого Небесного Батька.
Ми віримо, що це фундаментальне право людини—поклонятися “Всемогутньому Богові так, як нам каже власна совість, і визнаємо за всіма людьми те саме право: нехай вони вклоняються як, де і чому вони хочуть”4.
Є багато віросповідань і традицій наших батьків
Зараз, коли відновлена Церква Ісуса Христа процвітає по всій планеті,—маючи тепер більше 13 мільйонів членів,—фраза “віра наших батьків” має ширше значення. Для когось це стосується спадку власної сім’ї в одній з сотень християнських конфесій; для інших—це близькосхідні, азійські або африканські віросповідання і традиції.
Я провів більшу частину свого життя в тих краях, де члени нашої Церкви складали явну меншість. За цей час я бачив, що часто, коли люди дізнаються про відновлену євангелію, вона вражає їх—багато хто навіть бажає приєднатися до Церкви. Але вони не хочуть розчаровувати своїх предків; вони відчувають, що мають залишатися відданими вірі своїх батьків.
Я пам’ятаю, як однієї неділі (я тоді був молодим чоловіком) до нашого дому зборів прийшла нова сім’я—молода мати з двома дочками. Невдовзі всі троє були охрищені і стали членами Церкви.
Я детально знаю історію їхнього навернення, тому що старшу дочку звали Гарріет, і пізніше вона стала моєю дружиною.
Мати Гарріет, Кармен, незадовго до цього втратила чоловіка і в той період самоаналізу, вона зацікавилася Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Дослідивши вчення, Кармен та її дочки пізнали, що Церква істинна і збиралися охриститися.
Однак, коли Кармен сказала своїй матері про своє рішення, та була шокована. “Як ти можеш отак залишити віру своїх батьків?”—запитувала вона.
Проти хрищення Кармен була не тільки її мати. Сестра Кармен, Ліза, жінка з сильною волею, була так само занепокоєна цією новиною. Мабуть, занепокоєна—це занадто м’яке слово. Вона була дуже розгнівана.
Ліза сказала, що знайде тих молодих місіонерів і скаже їм, як сильно вони помиляються. Вона рішуче пішла до церкви, знайшла місіонерів, і, як ви можете здогадатися, також була охрищена.
Багато років пізніше, мати Кармен також отримала свідчення про те, що євангелію Ісуса Христа було відновлено на землі. Одного дня вона сказала своїм дочкам і внукам та внучкам: “Я хочу бути разом з вами на тих самих небесах”. Їй було за 70, коли вона також ввійшла у води хрищення і стала членом Церкви.
Віра нашого Батька
Якою ж тоді є віра наших батьків? Чи це релігія наших батьків, дідусів і бабусь, прадідусів і прабабусь?
А що можна сказати про віру людей давнини, що жили ще до них? Що можна сказати про Авраама, Ісака та Якова? Хіба вони не наші батьки? Хіба ми не з дому Ізраїлевого? А що сказати про Ноя, Еноха і про наших перших батьків, Адама і Єву?
А що сказати про Спасителя і тих учнів, що ходили з Ним?
Віра нашого Небесного Батька залишається незмінною від початку часів, навіть від часу ще до заснування цього світу. Іван Богослов описував велику війну на небесах5. Причиною війни була свобода волі, як і сьогодні. Усі люди, які будь-коли жили на цій землі, були серед тих, хто боровся проти Сатани і стояв поруч з Сином і Батьком. Отже, хіба ми не маємо бути вірними Богу, нашому Небесному Батькові?
Як члени Церкви Ісуса Христа, “ми віримо в Бога, Вічного Батька, і в Його Сина Ісуса Христа, і в Святого Духа”6. І “ми віримо, що завдяки Спокуті Христа все людство може бути спасенним через послушність законам і обрядам євангелії”7. Ми віримо у великий план щастя, план викуплення, план спасіння, згідно з яким Божі діти можуть набути досвіду смертного життя і повернутися в присутність Батька—і цей милостивий план було встановлено ще до заснування цієї землі.
Це план і віра нашого Батька!
Я свідчу, що вчення відновленої євангелії Ісуса Христа є вірою нашого Небесного Батька. Це Його істина, яку відкривали Його слугам, пророкам, від днів Адама і донині. Батько і Син явилися Джозефу Сміту, щоби відновити на цій землі віру нашого Батька, яку вже ніколи більше не буде забрано. Бог бажає, щоб усі Його діти прийняли її, якими б не були їхнє походження, культура або традиція. Істинна релігія не повинна походити з того, що приємно людям або з традицій предків, але з того, що приємно Богу, нашому Вічному Батькові.
Постійне одкровення—це фундаментальна відзнака цієї віри. Перша молитва Джозефа Сміта є могутнім свідченням про це. Одкровення—це постійно працюючий компас, який дає нам змогу завжди залишатися вірними волі й вірі нашого Небесного Батька.
Наш Небесний Батько любить Своїх дітей. Він чує молитви смиренних і щирих в кожній нації, язикові й народові. Він дає світло тим, хто шукає й шанує Його і прагне коритися Його заповідям. Ми з радістю проголошуємо, що віра нашого Батька—на землі сьогодні.
Ми запрошуємо кожну людину на цій прекрасній планеті скуштувати від Його вчення і перевірити, чи не є воно прекрасним, добрим і дорогоцінним. Ми просимо тих, хто має щире серце, познайомитися з цим ученням і спитати свого Небесного Батька, чи воно не є істинним. Роблячи це, усі зможуть відкрити, прийняти істинну віру свого Батька і ходити в цій вірі, і ця віра зцілить їх8.
Це наше послання світові.
Я складаю урочисте свідчення про реальність Бога Батька; Його Сина Ісуса Христа; Святого Духа; живих пророків, які мають ключі, які переходили у нерозривній спадковості від Джозефа Сміта до Томаса С. Монсона сьогодні. В ім’я Ісуса Христа, амінь.