Наш храмовий шлюб був вартий будь-якої ціни
Після того як моя перша спроба відкрити бізнес була невдалою, друга—була спалена пожежею, я замислився, чи зможу зі своєю нареченою поїхати до храму. Ми чули, що дорога туди вимагала віри, але коли храмовий шлюб став нашою метою, ми не здогадувалися, як сильно буде випробувано нашу віру.
Ми з Бені познайомилися в нашій рідній Панамі після того, як кожен відслужив на місії. У той час ті пари в Панамі, які хотіли укласти храмовий шлюб, спочатку укладали цивільний шлюб, перш ніж вирушити до найближчого храму, що знаходився у столиці Гватемали. Та подорож була складною і вимагала значних коштів, але запечатування було тим благословенням, без якого ми не хотіли жити.
Наступного дня після освідчення моїй нареченій я втратив роботу. Я не злякався і вирішив, що буду заробляти гроші автобусними турами. Першого ж вечора мій автобус зламався. Я трохи занепокоївся, але не втратив рішучості й вирішив, що продаватиму футболки. Того ранку, пішовши на фабрику, щоб взяти футболки, я побачив, що вночі будівля згоріла дотла. Мені здавалося, що разом з димом розвіялися і мої надії.
До наступної наміченої подорожі залишалося лише кілька місяців, однак усе, що я намагався робити до цього моменту, аби заробити гроші, закінчувалося провалом. Я відчував себе порохом на узбіччі дороги і пішов шукати Бені.
“У мене нічого немає,—сказав я їй.— Може, краще не виходь за мене заміж”.
“Якби моя мета була гроші, то я вже давно вийшла б заміж,—сказала вона.— Але я виходжу заміж не за гроші. Я виходжу за тебе, бо кохаю тебе”.
То стало поворотним пунктом. Ми відчули, що пройшли важливу перевірку. Коли ми рушили вперед з вірою, двері почали відчинятися перед нами. Я знайшов роботу на виробництві меблів, але заробітку не вистачало, щоб покрити наші витрати. Тоді добрий єпископ запропонував допомогу в оплаті квитків на автобус. Хоч якою чудовою не була його пропозиція, нам вона здалася неприйнятною. Ми хотіли бути самостійними. Але бачачи, що він дійсно хоче допомогти, ми запитали, чи не може він замість цього дати Бені роботу. Він так і зробив.
Маючи необхідну суму для храмової подорожі, ми уклали цивільний шлюб і, нарешті, були по дорозі до Гватемали разом з 10 членами Церкви. Але на цьому наші випробування не закінчилися.
Широкомасштабний страйк транспортників зупинив нас на кордоні з Коста-Рікою. Прочекавши на кордоні два дні, наш водій вирішив повернути назад. Але ми з Бені й двома іншими братами і ще одним подружжям вирішили не здаватися. Подивившись услід нашому автобусу, ми пішки вирушили до Коста-Ріки. Ми йшли далі, знаходячи для сну притулок уздовж дороги, поки не дісталися до кордону з Нікарагуа. Звідти нам вдалося взяти таксі до столиці країни, де ми взяли квиток до кордону з Гондурасом. Ще два дні і ще два автобусні маршрути—і ми нарешті у храмі. Ми були щасливі, але брудні й стомлені, витративши набагато більше грошей, ніж планували.
Привівши себе до ладу, ми з Бені побачили, що не взяли рекомендації для виконання обрядів для живих. Але ще гіршим було те, що наш єпископ в Панамі того ж дня вирушав у відрядження. Ми занепали духом. Невже ми подолали всі ті труднощі даремно? Ми випрасували весільну сукню Бені й поклали надію на те, що коли вже Господь допоміг нам дістатися так далеко, то Він буде з нами до кінця.
Хоча ми знали, що єпископ мав від’їздити, все ж вирішили зателефонувати йому. На наш подив він не поїхав у відрядження. Він сказав, що мав відчуття, що має залишитися вдома. Ми дуже зраділи! Єпископ пообіцяв нам надіслати факсом необхідні документи відразу ж, як тільки дістанеться до факсу.
Ми чекали й чекали, постійно молячись у храмовій кімнаті для наречених. Була субота, і через дві години храм зачинявся до понеділка. У чому була причина затримки? Нарешті факс надійшов разом із вибаченням від єпископа: як тільки він приготувався надіслати факс, вимкнули електрику.
Нарешті, після всіх випробувань і затримок, нас запечатали навічно як чоловіка і дружину. Наша радість—варта всієї роботи, очікування і переживань—була повною!
Не всі, хто одружується у храмі, матиме такі самі випробування, але для нас з Бені (та інших, хто поїхав у храм разом з нами) ця подорож стала процесом очищення. Трьох із чотирьох братів, хто дістався до храму в ту подорож, пізніше було покликано єпископами. Двоє зараз служать радниками у президентстві колу. Усі ми отримали великі благословення. Це був один з найкращих моментів мого життя.
Якби наша мета одружитися у храмі була тільки заради мирської любові,—ми б не досягнули її. Але оскільки ми віримо в силу запечатування священства, відновленого в наші дні, ми не здаємося, знаючи, що наш храмовий шлюб—на час і на вічність—вартий будь-якої жертви, що вимагається від нас.