Навчати і вчитися в Церкві

Старійшина Джеффрі Р. Холланд

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Головний пріоритет

Ми дякуємо президенту Пекеру і старійшині Перрі. Вони з натхненням заклали основу сьогоднішньої теми, і ми з нетерпінням очікуємо почути послання президента Монсона наприкінці зборів, яке стане її вінцевим каменем.

Тема “Навчати і вчитися” є дуже пріоритетною для головуючих Братів, і саме тому ми присвячуємо їй усю цьогорічну трансляцію всесвітніх зборів навчання провідництва. Підстави для цього є очевидними. Усі ми розуміємо, що успіх євангельського послання залежить від того, як йому навчають, а потім, як його розуміють і чи живуть за ним так, щоб обіцяння щастя і спасіння, які воно несе, змогли здійснитися.

Саме тому останньою великою настановою Ісуса до Його учнів перед вознесінням на небеса було:

“Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина і Святого Духа,

Навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!” (Матвій 28:19–20; курсив додано).

У цьому уривку Спаситель наголошує, що життя за євангелією вимагає багатьох зусиль, і нам дійсно слід багато чого робити, щоб жити за нею, однак ми не зможемо здійснити все це, доки не будемо навчені цим істинам і не пізнаємо шлях євангелії. Протягом багатьох років Президент Хінклі радив нам допомагати нашим людям бути ближчими до Церкви, особливо молоді та новонаверненим. Він сказав, що кожному з нас потрібні друг, обов’язок і насичення “добрим словом Бога” (Мороній 6:4; див. також Гордон Б. Хінклі, in Conference Report, Apr. 1997, 66; or Ensign, May 1997, 47).

Натхненне навчання в домі та в Церкві допомагає забезпечити цей вкрай важливий елемент—насичення добрим словом Бога. А нагода звеличувати це покликання існує для всіх—батьків, матерів, братів і сестер, друзів, місіонерів, провідників і вчителів священства і допоміжних організацій, порадників і наших чудових учителів семінарії та інституту, які приєдналися до нас сьогодні. Цей перелік можна продовжувати і продовжувати. В дійсності, у цій Церкві майже неможливо знайти когось, хто не був би вчителем.

Президент Пекер пояснив це під час спілкування зі старійшиною Перрі. Він сказав: “Кожен є вчителем”—провідник, послідовник, кожен з батьків, радник. Мене не дивує, що апостол Павло говорив у своїх посланнях: “А інших поставив Бог у Церкві по-перше—апостолами, по-друге—пророками, по-третє—учителями”. Після чого надходили рясні благословення у вигляді чудес, духовних дарів і небесних проявів (див. 1 Коринтянам 12:28).

Підкреслюючи божественну природу тих, кого було покликано служити вчителями, молодий апостол на ім’я Девід О. Маккей сказав під час генеральної конференції в 1916 році: “Не існує жодного величнішого обов’язку, який тільки може бути покладений на будь-якого чоловіка [чи жінку], ніж бути учителем дітей Бога” (in Conference Report, Oct. 1916, 57). Ці слова і досі є істинними. Саме цю цитату ми взяли за основу назви чудового помічника вчителя—церковного посібника “Навчати—немає покликання величнішого”. Діти співають дуже благоговійний гімн Початкового товариства “Я Божеє дитя”, закликаючи батьків і вчителів:

За батьками йтиму прямо

на правдивий шлях.

Ви всьому мене навчіть,

щоб жити в небесах.

(Гімни і дитячі пісні, с. 58).

Це наше спільне завдання у цій Церкві. Це наш спільний обов’язок. Усі ми—діти Бога, і ми повинні навчати одне одного, ми повинні допомогти одне одному “йти … на правдивий шлях”. І цим ми спробуємо зайнятися сьогодні.

Підготовка до навчання

Дивлячись на матеріали, що розкладені на моєму столі, ви можете бачити, що я намагаюся підготувати урок. Знайома картина, чи не так? Я готую сьогоднішній урок—урок для всіх вас. Підготовка до будь-якого уроку є важкою роботою, вона вимагає часу. Тому я пропоную вам завчасно обдумати будь-який урок і спланувати його.

Наприклад, якщо мені слід проводити урок у неділю, я почну читати матеріали і молитися про цей урок вже з попередньої неділі. Завдяки цьому в мене буде цілий тиждень, щоб молитися, шукати натхнення, думати, читати і міркувати, як застосувати урок до реального життя. Все це допоможе викласти урок цікаво. Ви не станете завершувати підготовку до уроку передчасно і будете здивовані тим, як багато ідей з’явиться у вас протягом тижня, як багато Бог дасть вам того, що ви захочете використати по закінченні підготовки.

Обговорюючи підготовку, я також хотів би заохотити вас уникати спокуси, що постає майже перед кожним учителем у Церкві; принаймні так часто було зі мною. Це спокуса охопити якомога більше матеріалу, спокуса викласти більше за одну годину, чи дати студентам більше, ніж вони можуть утримати! З цього приводу пам’ятайте два принципи: перш за все—ми навчаємо людей, а не викладаємо предмет сам по собі; і по-друге, кожний з уроків в посібниках, що я будь-коли бачив, неодмінно містить більше інформації, ніж ми можемо викласти протягом виділеного на це часу.

Тож не турбуйтеся щодо цього. Краще вибрати кілька гарних ідей і провести глибоке обговорення—і глибоке вивчення—ніж у шаленому темпі намагатися навчати кожного слова з посібника. З цих матеріалів, що лежать переді мною, я вже три чи чотири рази опрацював зміст того, про що, можливо, скажу і поділюся з вами сьогодні протягом відведеного на урок часу. Тож мені, як і вам, доводиться обирати і вибирати; частину матеріалу я відкладаю до наступного разу.

Спокійна атмосфера абсолютно необхідна для того, щоб Дух Господа був присутнім у вашому класі. Будь ласка, ніколи не забувайте про це. Багато-хто з нас поспішає. Ми пробігаємо повз Духа Господа, намагаючись обігнати годинник у якихось зовсім непотрібних перегонах.

Показ навчання

Отже, давайте зараз повернемося до чудової бесіди між президентом Пекером і старійшиною Перрі, щоб знайти кілька ключових принципів успішності у цьому великому завданні —навчати і вчитися. Задля цього ми увійдемо до класної кімнати тут, у Головному управлінні Церкви, і будемо спілкуватися саме так, як, сподіваємося, ви спілкуватиметесь у своїх класних кімнатах, в якій би частині світу вони не були. Це буде неочікувано і природно, саме так, як у вас на уроках. Учитель готувався і молився якнайкраще—запевняю вас, я робив це—і те саме робили студенти. Отже, відкривши урок молитвою, ми покладатимемося на Дух Господа, щоб Він вів нас у процесі навчання.

Ласкаво просимо на урок. Це буде більш-менш звичайний за обсягом клас, más o menos. У когось з вас в класі більше учнів, у когось менше, але принципи навчання залишатимуться, по суті, тими ж самими незалежно від кількості учнів. У нашій аудиторії знаходиться 15 цілком досвідчених і чудових людей, а 16-м, завдяки всесвітній аудиторії, є ви.

Прислухайтеся до нових ідей, до того, що можете отримати лише ви. Можливо, це зовсім не буде пов’язано з тим, про що ми говоримо. Але саме так працює Дух. Будьте відкритими до спонукань, які підкажуть, як ви можете навчати. І пам’ятайте—ви можете навчати! Ви можете робити це!

Кожен може навчати

Старійшина Перрі поставив президенту Пекеру запитання десь у середині їхньої розмови: “Що б ви сказали новому вчителю?” Якщо когось було щойно покликано, що б ви порадили йому чи їй робити? Щоб ви сказали, аби допомогти цьому вчителю сповнитися мужності і прийняти покликання, виконувати його і мати радість від нього?

Брат Чарльз В. Далквіст ІІ: Ти можеш це зробити.

Старійшина Холланд: Ти можеш це зробити. Усі можуть це зробити. Кожен може навчати. І саме так сказав президент Пекер, відповідаючи на це запитання брата Перрі.

Він звернувся до Писань, де міститься обіцяння для вас, що ви можете це робити. Писання завжди надають додаткове підтвердження. Чи не спадають вам на думку якісь вірші з Писань?

Старійшина Джей Е. Дженсен: Мороній 10:17.

Старійшина Холланд: Мороній 10:17—останній розділ з Книги Мормона, великі підсумкові слова стосовно дарів. Чи бажаєте ви прочитати його, брате Дженсен?

Старійшина Дженсен: “І всі ці дари приходять через Духа Христа; і вони приходять до кожної людини нарізно”.

Старійшина Холланд: Це чудово.

Старійшина Дженсен: Ніхто не є винятком.

Старійшина Холланд: Ніхто не залишається без них. Інколи для нас це означає: “Кожен, але не я, кожен може навчати, але не я, або кожен може керувати, але не я”. Тож це не так. Ці дари призначені кожному. Помітьте невеличке застереження щодо цього, поки ми розглядаємо цю тему. Брате Дженсен, прочитайте перші два рядки з восьмого вірша.

Старійшина Дженсен: “І ще, я закликаю вас, браття мої, щоб ви не заперечували дарів Бога, бо їх багато; і вони походять від Того Самого Бога” (Мороній 10:8).

Старійшина Холланд: Добре, давайте зупинимося. Здається, для нас існує невеличка спокуса— заперечувати. Нам властиво побоюватись. Коли надходить покликання або настає час навчати в класі— і це досить страхаючий досвід для будь-кого з нас—здається, щось всередині нас говорить: “Я не можу робити цього, я буду заперечувати. Я заперечуватиму, що можу отримати цей дар; я буду заперечувати, що це мій дар. Я буду заперечувати, у певному розумінні, дійсність мого покликання”. Тобто це, на мою думку, є саме тим, про що ми говоримо. Але Мороній застерігає тут не заперечувати: “Не запереч[уйте] дарів Бога, бо їх багато”.

“Просіть і ви отримаєте”

Мені на думку спадають слова Самого Спасителя до Його учнів у Новому Завіті, і, наскільки я знаю, це обіцяння і проголошення з Писань повторювалося частіше, ніж будь-яке інше обіцяння в усіх Писаннях. Хтось сказав, що у тому чи іншому вигляді воно з’являється сто разів у Писаннях. Тож, здається, якщо б воно з’являлось лише однократно чи двократно, ми могли би приділити йому увагу один чи два рази, але те, що повторюється 20, 40, 60 чи 80 разів безперечно має велику значущість для Господа.

Чи здогадується хто-небудь, що це за обіцяння?

Сестра Вікі Ф. Мацуморі: Мені здається, що це уривок з Писання, який звучить так: просіть, стукайте, і отримаєте.

Старійшина Холланд: Правильно. Сестро Мацуморі, оскільки ви дали вірну відповідь, прочитайте, будь ласка, Матвій 7:7. Це з Проповіді на Горі, і це одне з багатьох місць, де міститься це обіцяння.

Сестра Мацуморі: “Просіть—і буде вам дано, шукайте—і знайдете, стукайте—і відчинять вам”.

Старійшина Холланд: Дякую. Мені подобається виразний, ясний, закликаючий дух цього обіцяння. Якщо ми просимо, ми отримаємо, якщо будемо стукати, нам відчинять. Ми можемо це робити.

Тепер ми починаємо записувати ідеї. Я попрошу сестру Кеті Х’юз, з генерального президентства Товариства допомоги, бути нашим писарем. У нас є тема, яку ми розкриваємо, її дав нам президент Пекер під час розмови зі старійшиною Перрі. Заголовок буде таким—“Дар навчати”. Будь ласка, запишіть це на дошці як заголовок, сестро Х’юз.

Ми складемо перелік того, що ми хочемо запам’ятати про те, як здобути дар навчати. Ідея, яку сестра Мацуморі щойно дала нам, це буде номер 1: “Просіть, шукайте і духовно стукайте”. Можливо, це найфундаментальніша вимога для вчителя —прагнути того дару, який Бог обіцяв нам.

Старійшина В. Рольф Керр: Мені здається, буде дуже важливим додати сюди заключну частину вірша і навіть, можливо, поставити її на передній план. Внаслідок прохання ми отримуємо. Внаслідок пошуку—ми знаходимо. Ми стукаємо—і нам відкривають.

Старійшина Холланд: Давайте запишемо це на дошці, сестро Х’юз, що ми отримуємо. У цьому є обіцяння.

Брат Орін Хоуелл: Окрім цього, мені подобається Лука 12:12, де говориться: “Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати”.

Старійшина Холланд: Це розширює наше бачення, оскільки ми завжди говоримо про це місіонерам. Ми постійно кажемо їм: “Відкрийте свої вуста”, маючи на увазі, що якщо вони підготовлені і роблять все якнайкраще, Бог дасть їм що сказати у необхідний момент. Це чудова, велична, суцільно нова ідея щодо того, як просити і отримувати у слушний час. Це дуже хороший вірш, Оріне.

Сестра Таму Сміт: Іноді, коли я приголомшена тим, що, будучи новонаверненою у Церкві, отримую завдання навчати клас, де учні є нащадками піонерів, Дух спонукає мене сказати щось, чого я й не збиралася говорити. У книзі Вихід 4:12 говориться: “А тепер іди, а Я буду з устами твоїми, і буду навчати тебе, що ти маєш говорити”. Я думаю, що коли ми воліємо дозволити Духові надихнути нас сказати щось, навіть якщо не відчуваємо, що маємо усі відповіді, ми дозволяємо Небесному Батькові виконувати Його роботу і стаємо Його вустами.

Старійшина Холланд: Це чудовий вірш. У жодному з обговорень на цю тему я ще не чув, щоб хтось використовував саме цей вірш, тож дякую вам, сестро Сміт. Тут йдеться, звичайно, про приголомшуюче завдання, яке отримав Мойсей— допомогти дітям Ізраїля знайти вирішення своїх життєвих проблем. Вони постають перед кожним з нас. Це чудовий вірш, де говориться: “Не хвилюйся, ти матимеш, що сказати”. Дякую за це посилання.

Добре, не забувайте про ці цитати, якщо будете навчати цієї теми. Ви можете скористатися цими, або багатьма-багатьма іншими.

Навчайте з Писань

Старійшина Стівен Е. Сноу: Коли багатьох з нас покликають навчати, нас приголомшує велич покликання і ми відчуваємо себе недостатньо гідними і непідготовленими. Але, знаєте, якщо ми якнайкраще вивчаємо надані нам матеріали і занурюємося у Писання, а потім покладаємося на Дух, то будемо мати допомогу протягом усього процесу. Думаю, що інколи ми відчуваємо збентеження лише тому, що не маємо достатньо знань.

Старійшина Холланд: Так і є. Ми всі почуваємося так; кожен учитель, який коли-небудь проводив урок, відчував те саме. Я думаю, буде справедливим зазначити, що всі ми, хто присутні тут, відображаємо колективне зусилля Церкви надати людям якісні матеріали. У нас є дуже хороші навчальні матеріали. У нас є чудові посібники з уроками. Вони не навчають самі по собі, проте ми маємо велике запевнення, що в процесі навчання нас не полишено на самоті, і нам не треба з цього приводу вигадувати колесо. Ми маємо чудові джерела і будемо говорити про них сьогодні. Це допоможе нам не відчувати такого збентеження.

Коли президент Пекер говорив зі старійшиною Перрі, він сказав: “Я завжди покладався на [ ]”, коли був за кафедрою чи стояв перед класом. Він сказав, що ніколи нікуди не їздив без них. Що він мав на увазі?

Сестра Джулі Б. Бек: Писання.

Старійшина Холланд: Точно так, Писання. Будь ласка, запишіть номер 2, сестро Х’юз: “Навчайте з Писань”.

Не думаю, що ми можемо перебільшити чи переоцінити роль Писань, коли навчаємо в Церкві. Безперечно, сама суть євангелії— самі Писання—є тим, чого нас було покликано навчати—чи то у Початковому товаристві, чи у будь-якому класі для дорослих або підлітків, вдома чи в Церкві. Я пригадую одне могутнє висловлювання в 31-му розділі книги Алми—улюблений вірш, у якому про це говориться так само, як і в будь-якому іншому відомому мені вірші з Писань.

Алма вирушив на дуже серйозну місію, вкрай складну місію—місію до зорамійців, а перед цим у нього сталася розмова з Коригором. Він виявляє, що спрацьовує для нього, і що не спрацьовує при виконанні цього завдання—навчати і свідчити.

Брате Вада, прочитайте, будь ласка, Алма 31:5.

Брат Такаші Вада: “І ось, оскільки проповідування Слова мало велику силу вести людей робити те, що було справедливим—так, це мало сильніший вплив на свідомість людей, ніж меч або щось інше, що траплялося з ними—тому Алма подумав, що було б доцільно, аби вони випробували силу слова Бога”.

Старійшина Холланд: Дуже дякую. Якось із плином років цей вірш став улюбленим для мене. У кожного з нас є вірші, до яких ми звертаємося знову і знову, і я повертався знову і знову до цього вірша. “Проповідування Слова”—сила Слова—“мало велику силу вести людей робити те, що було справедливим”, воно мало “сильніший вплив на свідомість людей, ніж меч”,—а в цій книзі і в житті вони неодноразово стикались з мечем, “або щось інше”—усі інші битви, конфлікти і випробування. “Тому Алма подумав, що було б доцільно, аби вони випробували силу слова Бога”.

Тож Алма говорить, що нам слід спробувати силу Слова Бога, оскільки вона має такий могутній вплив.

Брат Вада: На мою думку, кожен приходить до Церкви, щоб щось пізнати і прагне підживлення. Одна фраза у Книзі Якова, Книга Якова 2:8: “І мені здається, що вони прийшли сюди, аби почути приємне слово Бога, так, слово [Бога], яке зцілює поранену душу”. Я відчуваю задоволення, коли після проведеного уроку хтось каже: “Саме це я хотів почути. Саме в цьому я мав потребу”.

Старійшина Холланд: Це глибока думка—дякую вам, брате Вада, оскільки люди приходять до Церкви за духовним досвідом. Вони приходять саме заради цього. Ми приходимо до Церкви і збираємося, щоб почути Слово Бога, почути проголошення, Дух, свідчення і переконаність. Коли настають скрутні часи, коли ми потребуємо зцілення, тоді того, що пропонує нам світ, буде недостатньо. Ми приходимо, щоб зцілитися Словом Бога.

Сестра Мацуморі: Для більшості вчителів Початкового товариства навчати Слову Бога дітей—це складне завдання. Вони не читають, у них немає власних примірників Писань, і вони не ознайомлені з Писаннями, якщо члени їхніх сімей не навчили їх. Це складне завдання.

Старійшина Холланд: Слушна думка. Зараз досвідчений учитель Початкового товариства звертає нашу увагу, що ми навчаємо дітей протягом усіх етапів розвитку і що ми маємо постійно допомагати їм, оскільки діти потребують нашого проводу. Добре нагадування, сестро Мацуморі.

Брат Далквіст: Те саме стосується молодих чоловіків і молодих жінок. Якщо вони хочуть навчитися розуміти Писання, то, як сказав Нефій, вони мають застосовувати їх. Вони мають знаходити зв’язок між ними й собою.

Старійшина Холланд: Їм треба застосовувати Писання до себе (див. 1 Нефій 19:23).

Брат Далквіст: Для них необхідно, щоб Писання “оживали”.

Старійшина Холланд: Так, ми говоримо про значний духовний досвід тут, певний досвід вдома, в семінарії та інституті. Ми говоримо про дещо, що має зростати з часом в наших молодих чоловіках і молодих жінках. Нам не слід бути нетерпеливими, якщо для розвитку цього буде необхідно багато часу.

Старійшина Дженсен: До цього часу наша розмова зосереджувалася на чотирьох Головних трудах. Але ми маємо й інші Писання.

Старійшина Холланд: Слушно. Ви бажаєте сказати кілька слів про сучасних пророків?

Старійшина Дженсен: У нас є хороші посібники, і ми маємо журнали й історії. Хіба вони не є могутнім джерелом?

Старійшина Холланд: У нас є багато матеріалів, не кажучи вже про безмежну кількість виступів сучасних пророків і трансляцій піврічних генеральних конференцій, а також церковні публікації. Скарби Слова Бога доступні нам, і ми маємо користуватися ними.

Сестра Кетлін Х. Х’юз: Це викликає в мене питання. Як зазначив старійшина Оукс в одному зі своїх виступів, ми нерідко бачимо, що люди майже не знають, що посібник навіть існує, і тоді ми навчаємо на свій розсуд. Чому ж ми це робимо? Як ми можемо допомогти нашим братам і сестрам зрозуміти, що підручники та посібники призначені, щоб напучувати нас?

Старійшина Холланд: Так, слушна думка. Вона співпадає з коментарем старійшини Дженсена. Завдяки вашим чудовим коментарям та ідеям, я глибше бачу силу слова та зцілення, допомогу і світло, які воно несе. Я пригадую історію, яку президент Пекер розповів Кворуму дванадцятьох кілька років тому. Він говорив про сувору зиму в Юті, коли випало багато снігу і через це гурти оленів були змушені спуститися дуже низько в долини. Огорожі та незвичні обставини стали пасткою для них, оскільки вони були змушені піти з місць свого природного проживання. Тож, керуючись добрими намірами, дуже відповідальні і компетентні агентства намагалися відреагувати на це, годуючи оленів, щоб допомогти їм вижити в ту критичну зиму. Вони привезли сіно і розкладали його усюди так добре, як тільки можна було за тих обставин. Пізніше велику кількість тих оленів знайшли мертвими. Люди, які пізніше робили розтин тих тварин, казали, що їхні шлунки були повні сіна, але вони померли від голоду. Їх було нагодовано, але їх не було підживлено.

Кожному вчителеві слід пам’ятати, що ми маємо “насичувати добрим словом Бога”. Нас також може бути насичено, і в цьому є своя радість, але важливість навчання полягає в насиченні, що ґрунтується на Слові Бога.

Навчайте через Духа

Сестро Х’юз, будь ласка, напишіть номер 3: “Навчайте з допомогою Духа і вчіть з Духом”.

Дух Господа є нашим справжнім учителем, і саме тому я сказав раніше: “Прислухайтеся. Прислухайтеся своїм серцем. Прислухайтеся своєю душею, і у вас можуть виникнути почуття або спонукання, які не пов’язані ні з чим з того, про що ми говоримо”. Це може бути щось дуже особисте, це може стосуватися чогось у домі, це може стосуватися чогось у шлюбі або дитини, але це Дух, і Він—справжній учитель.

В Ученні і Завітах 43:16 є рядок, де говориться, що вас буде навчено з висоти. Ми—знаряддя, ми—інструменти і це наші язики і губи, але справжній учитель—вгорі.

Отже, для навчання буде добре, якщо учні в класі знатимуть одне одного і трохи краще познайомляться, тож ми поговоримо про це з Оріном Хоуеллом.

Оріне, коли ви приєдналися до Церкви?

Брат Хоуелл: Я приєднався до Церкви у червні 1996-го.

Старійшина Холланд: Де саме ви приєдналися до Церкви, брате Хоуелл?

Брат Хоуелл: У Боснії.

Старійшина Холланд: А що ви робили у Боснії, брате Хоуелл?

Брат Хоуелл: У той час я перебував на військовій службі.

Старійшина Холланд: Де саме і в чому вас було охрищено в Боснії?

Брат Хоуелл: Мене було охрищено в Тузлі, у російському барі, перетвореному на каплицю. У нас був старий чохол від танку, який перевернули догори ногами, занесли до каплиці і використали як купіль.

Старійшина Холланд: Це чудовий молодий чоловік, військовослужбовець, на якого справило враження життя інших військовослужбовців-святих останніх днів, і він отримує свідчення про євангелію і хоче охриститися. Тож, у переобладнаній каплиці, за військових умов чохол танку перевернули догори ногами і вийшла подоба купелі, яку було можна наповнити водою, і Орін наповнив купіль. Його було хрищено. “Оріне, хто конфірмував тебе у члени Церкви за таких обставин?”

Брат Хоуелл: Ви, старійшино Холланд.

Старійшина Холланд: У мене був чудовий привілей влітку 1996-го конфірмувати Оріна Хоуелла членом Церкви в Тузлі, Боснія, в умовах війни, де ми боролися за власне життя. Цей чудовий молодий чоловік тепер первосвященик, який віддано служить Церкві тут, у долині Солоного озера. Він є прекрасним членом нашого класу сьогодні. Дякую, Оріне, за цей епізод з біографії. Це дозволить учням трохи краще познайомитися одне з одним.

Я прохатиму брата Хоуелла розглянути разом з нами тему “Навчання з допомогою Духа”. Відкрийте розділ 50, ланцюжок з кількох віршів, які ми регулярно й обов’язково розглядаємо з місіонерами. Але нам слід так само розглядати їх з кожним. Брате Хоуелл, прочитайте, будь ласка, Учення і Завіти 50:13.

Брат Хоуелл: “Отже, Я, Господь, ставлю вам таке запитання—на що саме вас було висвячено?”

Старійшина Холланд: Щоб трохи змінити наголос для застосування цього вірша в більш широкому значенні, давайте замінимо слово висвячено на покликано. Висвячено—це буде мовою священства, а ми збираємося говорити про загальне покликання навчати. Тож, “Отже, Я, Господь, ставлю вам таке запитання—на що саме вас було [покликано]?”

Зараз, брате Хоуелл, прочитайте відповідь Господа у вірші 14.

Брат Хоуелл: “Проповідувати Мою євангелію Духом, саме Втішителем, Якого було послано, щоб навчати істині”.

Старійшина Холланд: Це підтвердження з Писань підкреслює те, що ми намагаємося обговорити, а саме, що справжній учитель—це Дух. Я не вчитель, і ви не вчителі. Всім нам слід бути сприйнятливими до Святого Духа, до настанов з небес, оскільки Він є учителем. Ми маємо “проповідувати… євангелію Духом, саме Втішителем, Якого було послано, щоб навчати істині”.

Тепер застереження: Що буде, якщо ми спробуємо робити це у будь-який інший спосіб? Якщо ми спробуємо навчати без Духа, чи не звертаючи на Нього уваги, чи без сприйнятливості до Духа? Яким буде вердикт Господа для такого роду навчання?

Сестро Маккі, прочитайте, будь ласка, вірш 18.

Сестра Маріца Маккі: “І якщо це відбувається якимось іншим шляхом, це не від Бога”.

Старійшина Холланд: Повторіть, будь ласка, ще раз. Це дуже сильні слова.

Сестра Маккі: “І якщо це відбувається якимось іншим шляхом, це не від Бога”.

Сестра Бек: Чи означає це, що я маю сидіти і вивчати книжки та посібники, писати конспект і складати план, і все ж таки не можу за допомогою цього навчати? Я підготувалася, але чи буду я готовою все це відкласти і керуватися Духом, спираючись на підготовку?

Старійшина Холланд: Чи може хто-небудь прокоментувати це запитання перед тим, як я дам власну відповідь? Це слушне запитання.

Брат Далквіст: Нашіптування Духа чутно не лише тоді, коли ви стоїте, не використовуючи своїх нотаток. На мою думку, Дух може нашіптувати під час підготовки і під час складання плану уроку. Це майже як на генеральній конференції. Генеральна конференція у дивовижний спосіб впливає на наше життя, але вона вимагає значної підготовки.

Старійшина Холланд: Добре, чи є інші коментарі щодо цього? Що має робити вчитель і що робитиме Дух?

Сестра Бек: Я підготувалася, я попрацювала над цим. Але потім, якщо в когось у моєму класі виникла проблема на цьому тижні, це змінює хід уроку. Допоможіть мені зрозуміти, як я можу дізнатися, коли настане це поєднання відчуття підготовленості та супроводу і спонукання [Духу], щоб висловити відчуття свого серця у той момент, або ж застосувати інший вірш з Писань.

Старійшина Холланд: Чудове запитання, кожному вчителю доведеться стикатися з цим.

Старійшина Керр: На мою думку, ключ полягає у тому, що після підготовки і добору матеріалу не слід залишатися лише у межах плану уроку, нехай він буде у вас за основу, а ви будьте відкриті до спонукань.

Старійшина Холланд: Буде несправедливим увійти в клас і промовити: “Я не підготувався, але Дух скерує нас”. З іншого боку, замикатися в межах підготовленого матеріалу настільки, щоб не прислухатися до будь-яких спонукань,—це інша крайністю.

Здається, завдяки сестрі Бек усі ми відчули, що слід поєднувати обидві частини. Ми маємо бути підготовленими, але відкритими до спонукань Духа, і у нас є свобода рухатися туди, куди ми маємо йти протягом даної години, у певний момент уроку.

Старійшина Сноу: Ми маємо розуміти, що кожен член цього класу може піти додому з дещо різними спонуканнями Духа, і тому дуже важливо, щоб Дух був присутнім. Однак багато кому з нас доводилося бути в класі, коли йде чудове обговорення і учитель каже: “Це дуже добре обговорення, але я повинен завершити урок”.

Старійшина Холланд: Так, усім нам доводилося відчувати це.

Старійшина Сноу: І роблячи так, ми втрачаємо певні можливості.

Старійшина Холланд: Так, дійсно. І це реальність, якою нам слід навчитися користуватися і бути чутливими до тих спонукань, щоб вчинити вірно і скористатися даною можливістю.

Сестра Х’юз: Знаєте, це завжди було справді цікавим і дещо загадковим питанням для мене. Як нам дізнатися і як учителям дізнатися, що йде навчання Духом? Я не знаю. Я не певна, що, йдучи навчати, завжди переконана в цьому.

Старійшина Холланд: Чи є в когось відповідь на це? Як вчителю пересвідчитися, що він навчає Духом? Що для вас буде ознакою цього, чи ви просто робитимете це з вірою і сподіванням, що це станеться, навіть якщо ви не будете завжди знати?

Старійшина Дженсен: У мене таке ж запитання, але я вважаю, що відповідь, принаймні для мене, міститься в Ученні і Завітах 50:21–22:

“Отже, чому ж ви не можете зрозуміти і знати, що той, хто сприймає слово Духом істини, сприймає його так, як воно проповідується Духом істини?

Отже, той, хто проповідує, і той, хто сприймає, розуміють один одного, і обидва напучуються і звеселяються разом”.

Старійшина Холланд: Можливо, трохи радості, Кеті, можливо, якщо ваше серце радіє, це, принаймні, є однією з ознак.

Старійшина Дженсен: Ми бачимо вчителя, а не розмовляючу голову, яка тільки говорить і не запрошує до участі. У своєму примірнику Писань я маю невеличку цитату, пов’язану з цим віршем, і мені здається, що протягом нашого обговорення я починаю ще більше цінувати її зміст. Цього навчав старійшина Скотт під час навчальних зборів ЦСО: “Зробіть усе можливе, щоб студенти брали активну участь в уроці, оскільки саме завдяки застосуванню студентом свободи волі Святий Дух може вільно наставляти. Це допомагає студенту запам’ятати ваше послання. Коли студенти вголос промовляють істини, вони знаходять підтвердження у їхніх душах і зміцнюють їхні свідчення”. (Richard G. Scott, To Understand and Live Truth [address to CES religious educators, Feb. 4, 2005], 3).

Старійшина Холланд: Це чудово. Це нагадує мені думку, сказану колись президентом Меріоном Дж. Ромні: “Я завжди знаю, коли я говорив під впливом Духа, оскільки я пізнавав щось, чого не знав”. Він учитель, і несподівано він говорив речі чи думав про речі, над якими ніколи не замислювався раніше або, якщо він і замислювався над ними раніше, вони надходили з новим розумінням, новою силою. Таким чином можна отримати підтвердження ознаки того, що ви навчаєте Духом.

У багатьох випадках ми не будемо знати. Ми будемо робити все, що в змозі робити, і сподіватися, що сотні подій відбуваються чи відбуватимуться у серцях людей завдяки цьому навчанню чи іншому досвіду, здобутому в Церкві, але ми ніколи не можемо про це знати.

Можливо, божественне покликання учителя частково полягає в тому, щоб бути знаряддям і діяти, сподіваючись, що ми зробили все можливе, щоб бути духовними і відданими. Тоді знову і знову ми спостерігаємо диво особистого одкровення. Мені дуже радісно думати про це у зв’язку з навчанням і покликанням бути вчителем.

Відповідальність за навчання

Номер 4: “Допоможіть учню взяти на себе відповідальність за навчання”.

Що ви робите, коли приходите до зовсім нового класу і не бачите ніякого ентузіазму—хтось усім своїм виглядом наче каже: “Я не дам тобі навчати мене. Я згорблюся на стільці, сидітиму з опущеною головою і дивитимусь на свої черевики. І коли я й погляну на тебе, то насуплюсь”. Не завжди буває так погано, але у мене було кілька таких класів. Нам всім, очевидно, доводилося потрапляти у ситуації, коли здавалось, що люди приходили не підготовленими до навчання. Як же нам допомогти людям навчатися?

Сестра Бек: Інколи я працюю над формулюванням своїх запитань. Але, мабуть, суть нашої відповіді буде такою: чим більше запитань ми отримаємо від учнів, тим більше вони беруть участь у процесі навчання.

Мені спав на думку приклад Джозефа Сміта, коли він прочитав вірш з Писання, з Послання Якова, і через це в його душі з’явилися запитання, і він сказав: “Як мені дізнатися? Чи знатиму я коли-небудь? І якщо я не зумію, мені ніколи не дізнатися”. Запитуючи Бога, він мав ставлення учня. Але для мене, як учителя, є важливими не стільки ті запитання, що я ставлю, скільки те, що відбувається, і те, як це допомагає іншим людям ставити запитання так, щоб Святий Дух міг навчати їх.

Старійшина Холланд: Одна з моїх улюблених церковних книг, що написана моїм давнім другом, професором УБЯ Деннісом Расмуссеном, називається “Господнє запитання”. Вона є прикладом того, як Господь завжди навчає за допомогою запитань. Ще Адамові Господь сказав: “Де ти?” (Буття 3:9). Він достеменно знає, де знаходиться Адам. Він хоче знати, чи знає сам Адам, де він є. Тому Він і запитує: “Адаме, де ти?” І далі: “Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?” (Лука 2:49). Під час земного життя Спаситель навчав, ставлячи запитання. Багато з одкровень—не знаю скільки, я не рахував, але багато, дуже багато одкровень з Учення і Завітів надійшли у відповідь на запитання, з яким пророк чи брати звертались до Господа.

Сестра Мацуморі: Ця тема, коли вона стосується дітей, є трохи складною для мене навіть тоді, коли президент Пекер сказав, що він хотів навчатися. Але, чесно кажучи, мені здається це—сучасне уявлення: вважати, що учень збирається взяти на себе відповідальність за навчання, особливо маленькі діти. Як же учителю Початкового товариства бути з цим?

Старійшина Холланд: Слушна думка. Що ж вам робити, якщо склалася така ситуація, але ж ви все ще вчитель? Вам все ще слід навчати. До речі, це пункт 4, оскільки ми визнаємо, що це трохи більш удосконалена і трохи більш передова концепція. Але така, про яку ми, ймовірно, не говоримо достатньо, тому давайте поговоримо про запитання сестри Мацуморі. Дитина, студент семінарії, 14-річний учитель або дівчина з Товариства молодих жінок—інколи вони не дуже зацікавлені, або ж вони, як мінімум, не діють так, як мають. Вони, можливо, більше зацікавлені, ніж хочуть це вам показати, але вони не діють так, немов вони зацікавлені. Як нам бути з цим? Як їм допомогти?

Брат Вада: Навчання не завжди відбувається безпосередньо у класній кімнаті. Інколи воно йде поза класом. Коли я ще знайомився з Церквою, місіонери навчали мене про щось, а через тиждень я подумав про це і сказав: “Так ось воно що”. Тож не слід уявляти, що навчання має безпосередньо відбуватися у той самий момент.

Старійшина Холланд: Слушна думка. Я переконаний, що то був Дух Господа, який працював з вами протягом тижня або так довго як вимагалося.

Це класичний випадок, що відбувається із зацікавленими Церквою. Ми хочемо, щоб Дух працював з ними протягом годин і днів після того, як місіонери підуть і перед тим, як вони повернуться, щоб провести наступний урок.

Сестра Наомі Вада: Інколи у дітей є дуже, дуже багато запитань. Я, зазвичай, готую дуже багато прикладів або історій, або наочні ілюстрації, але не можу скористатися всіма ними. Інколи тільки те й роблю, що відповідаю на запитання. Чи це правильно? Я намагалася спростити урок, і якщо я можу зосередитися хоча б на одній темі й викласти її дітям, то вони, щонайменше, почувають себе комфортно.

Старійшина Холланд: Добре. Ви сказали це краще, ніж я сказав на початку. Не намагайтеся робити забагато. З дитиною віку Початкового товариства, та й навіть з будь-якою дитиною, а може, й із будь-ким з нас. Якщо ми маємо одну ідею, один принцип, щось істинне і важливе, щось, що залищатиметься з братом Вадою протягом тижня, давайте чітко викладемо цю одну думку, і це, ймовірно, буде вартим будь-якого чудового уроку. Тож, будьте певні. Не вагаючись, спрощуйте урок.

Старійшина Керр: Завдяки її словам у мене відкрилися очі. Чим більш радісною буде атмосфера в класі, тим вільніше учні—діти чи дорослі—ставлять запитання.

Старійшина Холланд: Хтось починає брати участь в уроці.

Старійшина Керр: Вони думають.

Старійшина Холланд: А як бути в ситуації, коли учень все одно не бере участі, і навантаження протягом довгого часу лежить на вас?

Брат Брюс Міллер: Чи маємо ми стрімко продовжувати урок, або ж повинні зупинитися і зробити дещо з того, що запрошує Дух, навіть якщо вже були вступний гімн, молитва і духовна думка? Якщо Дух не відчувається, чи повинні ми замість того, щоб продовжувати урок, зупинитися і сказати: “Як же ми можемо запросити Дух”?

Старійшина Холланд: Чи бажає хтось відповісти?

Старійшина Сноу: Мені здається, це довготривалий процес. Це не відбувається під час першого ж уроку. Інколи вам слід докласти найбільших зусиль, а потім настане момент, коли це дійсно працюватиме, коли Дух присутній і кожен робить свій внесок в урок. І тоді ви зупиняєтеся і говорите: “Чи бачите ви, що відбувається зараз? Чи помітили ви різницю?”

Старійшина Холланд: Раніше сестра Х’юз сказала: “Як же нам знати, що ми мали Духа?” Можливо, брат Міллер бажає отримати для себе відповідь на запитання. Якщо переді мною такий пасивний клас, як мені дізнатись, чи вірно я все роблю? Що саме відчувають вони і що відчуваєте ви під час уроку? Чи відчуваєте ви, що Господь з вами, що Він любить вас, що ви зробили все якнайкраще, що Він любить їх? Якщо ми маємо такі почуття до євангелії, якщо ми любимо одне одного, як на мене, з цього можна починати. І якщо ці діти пасивні, можливо, ви поки що ще не можете навчати їх, але можете любити їх. І якщо ви любите їх сьогодні, то, мабуть, зможете навчати їх завтра.

На мій погляд, це повністю залежить від нас. Нічого з цього не залежить від них. Ми можемо любити їх від початку до кінця, і відбуватимуться чудеса, ті самі чудеса, про які ви говорили.

Якщо я, учитель, хочу отримати запитання від вас, учня, я можу трохи заохотити вас до цього, саме так, як ми намагались робити це тут сьогодні. Я можу спробувати поставити запитання, яке викличе всебічне обговорення, і мені потрібно буде лише спрямовувати це обговорення, щоб долучити учнів до участі в ньому.

Зараз я хочу зробити паузу і звернутися зі своїм коментарем ведучого. Учителю може бути відомо, що саме говорив брат Меррілл на цю тему під час конференції, і він може сказати: “Добре, я звернуся до бібліотеки приходу і візьму той відеофільм. Я можу показати цей фільм, і я можу показати класу старійшину Меррілла”.

Якщо ви зробите так, це чудово. Нам слід робити це час від часу. Для того й існують аудіовізуальні засоби. Але вони лише засоби. Вони не підмінюють урок. Використовуйте їх так, як ви використовували б спеції під час приготування їжі—щоб надати аромату, поглибити, зосередити, збагатити. Карта, малюнок, відеофільм чи ключові ідеї, записані на дошці, нерідко є тим, що відрізняє хороший урок від величного уроку. Але ж ніхто не бажає їсти самі лише спеції. Тому дуже прошу усіх вас—будь ласка, не захоплюйтеся надмірно візуальними засобами. Вони не повинні підміняти вчителя, навчальний матеріал та Дух Господа. Застосовуйте їх за потребою.

Сестра Вада: Є діти, які інколи мають дуже, дуже неврівноважену поведінку в класі Початкового товариства, і тоді я намагаюся уявити таку дитину одягнутою в біле, тобто духом, що прийшов від Господа. Суть ідеї полягає в тому, що всі ми—діти Бога, і цей розум, хоч він і в маленькому тілі, прийшов на цю землю, щоб чогось навчитись, і для нього існує причина, щоби бути тут. Такий спосіб мислення дуже допомагає.

Старійшина Холланд: Дуже дякую вам. Який гарний коментар.

Брат Хоуелл: Тобто ви кажете, що інколи учитель є учнем, а учень учителем.

Старійшина Холланд: Майже завжди учитель отримує більше, ніж клас. Це одна з радощів викладання.

Свідчіть

Давайте завершувати. Номер 5, одне слово: “Свідчіть”.

Давайте ж завершимо наш урок саме так, як кожен учитель має завершувати урок у класі, в Церкві та вдома—в дусі свідчення.

Мені давно подобається історія, яку розповідав президент Пекер; вона про учителя Недільної школи часів дитинства Уільяма Е. Берретта. Датського брата похилого віку було покликано навчати клас хлопців-бешкетників. Здавалося, він не впорається з цим. Він не дуже добре володів англійською; в нього все ще був відчутний датський акцент; він був набагато старшим за них і мав великі фермерські руки. Проте він повинен був навчати цих молодих бешкетливих 15-річних підлітків. Здавалося, він був не дуже підходящою кандидатурою з будь-якої точки зору. Але брат Уільям Е. Берретт говорив, і саме цю частину цитував президент Пекер, що якимось чином цей чоловік навчав їх, що, незважаючи на усі ті переопни, усі ті обмеження—цей чоловік торкнувся сердець тих упертих 15-річних підлітків і змінив їхнє життя. І брат Берретт свідчив: “Ми зігрівали свої долоні полум’ям його віри”.

Кожен учень заслуговує як мінімум на це. Можливо, ми не проведемо супер-урок. Можливо, у нас не буде навичок застосування аудіовізуальних засобів (хоча ми можемо застосовувати ті з них, які вміємо використовувати). Але ми можемо ділитися з усіма студентами полум’ям нашої віри, і вони можуть зігріти ним свої долоні.

Протягом років мене дуже розчаровували чудові уроки, проведені відданими талановитими вчителями, які чомусь завершували урок словами: “От уже і дзвоник. Брате Джоунс, помоліться, будь ласка”. І все. Немає закривання книжок, немає погляду в очі, хоч на хвилину, жодної спроби підвести підсумок того, де ми знаходилися і куди ми йдемо, і що Господь хоче, щоб ми робили. У деяких випадках—зараз я трохи несправедливий і трохи вдаюся до крайнощів, та хочу відзначити—не було й жодного слова про те, що цей урок означає для учня чи для вчителя. Я залишав клас з такими думками: “Дивно, які ж почуття у нього були? Що вона думала про це і що це мало означати для мене?” Витрачено стільки зусиль, щоб розкрити якусь доктрину, якийсь принцип, якусь карту, якийсь відеосюжет для студентів, але жодного натяку на особисте свідчення про цю доктрину чи цей принцип, про те, що він означає для вчителя—для того, хто має вести нас, направляти нас і йти поруч з нами.

Президент Дж. Рубен Кларк мол. якось сказав: “Ніколи не приховуйте своєї віри”. Чи можу я повторити це? “Ніколи не приховуйте своєї віри”. Ніколи не сійте насіння сумнівів. Уникайте егоїстичної акторської гри і марнославства. Не виставляйте себе на перший план. Дайте їм побачити чудове світло євангелії. Не переймайтеся місцезнаходженням десятьох колін чи трьох нефійців. Радше, піклуйтеся більше про місцезнаходження вашого учня, про те, що відбувається в його серці, в його душі, про голод, про інколи дуже нагальні духовні потреби наших людей. Навчайте їх. І, найголовніше, свідчіть їм. Любіть їх. Несіть свідчення з глибин своєї душі. Воно стане найголовнішим з того, що ви скажете їм протягом всього уроку, і, можливо, врятує чиєсь духовне життя.

Кажіть, що ви “говор[ите] силою своєї душі” (Алма 5:43). Мені подобається ця фраза. Я хочу свідчити силою своєї душі. Коли відчуваєте, ви можете запитати свою аудиторію, як Алма запитував у свій час, а саме: “Чи не здається вам, що я знаю про це сам?” Він продовжує: “Я свідчу вам, що я знаю, що те, про що я говорив, істина. … Я кажу вам, що знаю сам, що [це] істин[а]” (Алма 5:45, 48).

Я знаю, що Бог живе і любить нас. Я знаю, що Ісус є Христос—Син живого Бога, Спаситель і Викупитель світу. Я знаю, що це Його Церква, і знаю, що навчання є дуже важливим.

Також я знаю, що небеса допоможуть нам, якщо ми навчатимемо так, як описували тут. І це ще не все; це буде лише початком. Прагніть дару навчати. Коли ми прагнемо цього дару і молимося про нього, якщо ми будемо просити і шукати, і духовно стукати, якщо ми будемо навчати з Писань, якщо ми будемо навчати через Святого Духа і зі Святим Духом, якщо ми допоможемо учню взяти на себе відповідальність за навчання, якщо ми будемо свідчити про істини, яким навчали, Бог підтвердить у наших серцях і серцях наших учнів послання євангелії Ісуса Христа.

Брати і сестри, поруч і вдалині, біля мене і по всьому світі, євангелія Ісуса Христа означає для мене все. Вона є всім для мене. Вона—все моє життя. Вона—моя надія, моя безпека і мій шлях до спасіння. Вона—все, чого я прагну для своїх дітей і онуків.

Я маю ці почуття до євангелії завдяки вам, завдяки людям, що, подібно до вас, навчали людей, подібних до мене. Десь у маленьких класах Початкового товариства і на перших домашніх сімейних вечорах, і в кворумі дияконів, і на місії, і скрізь, де ми є, хтось, подібний до вас, навчав когось, подібного до мене. Я не став ще таким, яким хотів би бути. Я не став таким, яким маю бути, але яким би я не став, я завдячую великим учителям, починаючи з моїх любих батьків і кожної іншої доброї людини, що торкнулася мого серця протягом життя, а також тим величним радам і кворумам, до яких я зараз належу, в яких мене навчають Перше Президентство і Кворум дванадцятьох, інші генеральні авторитети і чудові, подібні до всіх вас, провідники допоміжних організацій.

Я свідчу і засвідчую любов. Я знаю, що Бог любить нас. І я знаю це й тому, що люблю вас; я люблю досвід навчання. Я молюся, щоб ми вдосконалювалися у ньому, в ім’я Ісуса Христа, амінь.

• Виберіть ідеї з презентації старійшини Холланда, які ви можете застосувати як учень або вчитель.

• Обговорення, яке проводив старійшина Холланд у класі, зосереджено на п’яти принципах. Розгляньте їх; потім складіть план—як ви будете навчати ще когось цим принципам.

• Що продемонстрував старійшина Холланд стосовно вивчення і навчання, окрім того, про що він говорив?

“Коли я була членом філії в Колоніа Суіса, Уругвай, моїм першим покликанням було—президент Початкового товариства. На той час мені було 13 років. Я була президентом, а також учителем. Я пам’ятаю, як мене покликали й дали посібник і завдання—навчати дітей урокам і євангелії. Я відкрила посібник і не знала, що робити, як викладати урок. Тож я молилася. Я сказала: “Небесний Батьку, я маю навчати дітей наступної неділі. Чи допоможеш Ти мені?” І я відчула вплив Духа, і я вчилася навчати, бо Дух навчав мене”.

Сестра Делія Рохон

“Я ніколи не забуду один недільний ранок. Ми були в Атхі-Рівер, Кенія, і там був один молодий чоловік, він стояв і виступав на причасних зборах, користуючись тільки Писаннями. Це мене дуже вразило. Йому було років 15, не більше. Я посміхнулася і подумала: “Як шкода, що не всі чули свідчення цього молодого чоловіка, як він говорив і проповідував про Христа”.

Сестра Кетлін Х. Х’юз

“Одного разу я сиділа з шестирічною онучкою, і вона сказала: “Я хочу дізнатися, як вивчати мої Писання”. І я подумала: “О, їй тільки шість років. Чи може вона насправді зрозуміти щось важливе з Писань?” Тому я сказала: “Давай почнемо з 1 Нефія, розділ 1, і, якщо з того, що ти читатимеш щось для тебе буде зрозумілим або матиме для тебе значення, ти можеш підкреслити його. А якщо ти хочеш щось сказати про це, ти можеш це написати”. Тож ми почали з вірша: “Я, Нефій, був народжений від порядних батьків” (1 Нефій 1:1), і вона зупинилася і сказала: “Я маю хороших батьків”. Вона усвідомила це з першого рядка. Вона зробила помітку в Писаннях і сказала: “Я збираюся прочитати Книгу Мормона до мого хрищення”. “Іноді,—казала вона,—я нічого не розумію”. Але для неї було дуже важливо—прочитати цей перший вірш Книги Мормона, вона спробувала зробити це перший раз”.

Сестра Джулі Б. Бек

“Іноді, коли ви навчаєте, ви намагаєтеся працювати з Духом, навчати Духом, використовувати Писання. Але, мені здається і мій досвід показує, що поєднання того, про що ми навчаємо, з потребами студента—це і є Дух. І тому, коли іноді студент підходить до мене і каже: “О, дякую, що ви сказали це”, то я думаю: “Чи я це говорила? Коли?”. Я міркую, чи ця людина дійсно чула голос Господа, а все, що вимагалося від мене—створити атмосферу завдяки Писанням і Духу, щоб учень отримав послання, яке йому було потрібно”.

Сестра Делія Рохон

“Основою нашої впевненості є щира підказка Господа—підказка, що ви знаряддя Господа. Це—Його урок, це—Його Церква, це—Його люди. Потім слід сміливо реагувати на підказку Духа. Одним словом, навчальний план дає нам каркас, наш курс і напрямок протягом місяців року. Але в кожен конкретний момент ми не зможемо досягнути бажаного результату як учителі в Господніх руках, якщо залишаємо без уваги те, що підготували, і не реагуємо на спонукання Господа. Ми маємо сказати: “Ось цей момент. Це і є момент навчання”.

Батьки постійно стикаються з такою ситуацією. Батьки мають розпізнати цей момент для навчання, бо він може не з’явитися знову. Ми маємо готуватися найкращим чином, а потім вірити, що Господь дасть нам несподівані можливості під час уроку. Ми маємо бути готовими прямувати туди, куди Він нас веде”.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд

“Я бачив чудовий приклад, коли пішов на навчання з двома місіонерами. Вони навчали п’ятій бесіді. Один місіонер був німцем, він вільно володів мовою; він служив на місії вже багато місяців. Інший був новачком, для нього це була перша п’ята бесіда, якої він навчав.

І я спостерігав. Перший був впевненим; він був хорошим місіонером. Він впевненно навчав. Інший—мав інколи звертатися до свого плану, але знаєте, коли я сидів і спостерігав за ними, Дух перебував з кожним з них. І так само з учителями, які володіють різним рівнем навчання—Дух може шепотіти, на якому б рівні ми не були, якщо ми зробили нашу частину. Це було чудово”.

Брат Чарльз В. Далквіст ІІ

“Я думаю, відверто слід сказати, що ми не досягли успіху, якщо після 40 хвилин студент іде до дверей і каже: “Так, це було непогано”. Якщо урок закінчується тим, що студент іде до дверей, я думаю ми зазнали невдачі в головному сенсі навчання—неперервному навчанні. Наше навчання має бути настільки ефективним, таким духовно приємним, таким новим і цікавим, щоб студенти сказали собі: “Я маю такі сильні почуття, що буду думати про це після обіду, і завтра, і наступного тижня, і наступного місяця”. У такому разі наш урок набуватиме власного життя і принесе нові думки.

Є реальна загроза проведення уроків у вигляді вистави, яка здається такою самодостатньою або зачоровуючою, що люди розважаються протягом 45 хвилин і кажуть: “Ой, не можу дочекатися наступного тижня, щоб знову сюди прийти і щоб мене розважали”, і протягом тижня чи місяця ні в кого не виникає думки про суть учення, якому їх навчали”.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд

“Будьте терпеливими, і понад усе—не втрачайте Духа. Ні в якому разі ми не повинні ображатися або гніватися, або розчаровуватися через те, що ми так багато працювали на уроці й не відчули, що студенти все засвоїли. Ми маємо залишатися терпеливими і люблячими. У їхніх серцях відбувається більше, ніж ми уявляємо”.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд

“Я відвідувала ранкову семінарію, і я впевнена, що мій вчитель семінарії відчував відповідальність за наше навчання. Він вважав, що ми отримували послання, яке він передавав нам. Були випадки, коли ми приходили на семінарію в піжамах; були випадки, коли дехто з нас приносив подушки і ковдри; були випадки, коли дівчата фарбували свої нігті, слухаючи його урок, але ми були благословенні вчителем семінарії, який вважав, що ми слухали його. Ми не заводили з ним розмов, але не було жодного дня в семінарії, щоб я не звертала уваги і не слухала власними вухами і серцем того, що він казав.

Я думаю, що якщо ми зробили все, що було потрібно, як учителі, і мали Духа, тоді ми можемо вважати, що студенти беруть на себе відповідальність слухати”.

Сестра Таму Сміт

Дар навчання

1. Просіть, шукайте і духовно стукайте.

2. Навчайте з Писань.

3. Навчайте з допомогою Духа і вчіть з Духом.

4. Допоможіть учню взяти на себе відповідальність за навчання.

5. Свідчіть.