Кожному по одному відру
12 липня 2004 року я прокинувся десь о 5:20 ранку і, як завжди, визирнув у вікно. Охоронцю біля наших воріт було зовсім не до сну. Якась жінка погрожувала йому пальцем перед самим обличчям, а інші 25 жінок стояли біля паркану, тримаючи в руках по одному або й більше відер чи тазів. Я швидко одягнувся і вийшов.
Напередодні у Темі (місті зі 100-тисячним населенням) і на багато миль навколо відключили воду. Води не було вже майже протягом доби і назрівала паніка. Ми не помічали проблеми, бо в Ганському центрі підготовки місіонерів, де я служив президентом ЦПМ, був великий бак із запасом води, і ми качали воду з того баку кожного разу, коли виникала потреба. І хоча свіжа вода не поступала, ми жили за рахунок нашого запасу.
Не можу пояснити чому, але з крана, що знаходився зовні нашого дому зборів, який був розташований біля тієї будівлі, що знаходилася під охороною, текла вода і хтось підняв усіх людей на ноги, повідомивши, що у мормонів є вода. Люди приходили звідусіль, несучи з собою відра. Сторож прийшов до будинку зборів раніше за мене і не пропускав туди нікого. Він був впевнений, що невдовзі ми також залишимося без води.
Я покликав охоронця і сторожа. Я запитав охоронця, що зробив би Спаситель. Я попросив його подумати, до яких наслідків приведе таке наше рішення—до хороших чи до поганих. Я сказав йому, що і в нашому крані закінчиться вода, але нехай вона закінчиться тоді, коли остання її крапля витече у відро нашого ближнього. Він погодився і відчинив ворота, намагаючись встановити порядок у все зростаючому натовпі людей, які намагалися забігти у двір. Ми просили їх встановити ліміт, даючи “кожному по одному відру” води. Годинник показував 6:15. Черга була довгою, вода, хоч і повільно, але текла з крана.
Ми були впевнені, що вода закінчиться. Ніде в місті не можна було дістати води. Ми попросили всіх разом з нами звернутися в молитві до Небесного Батька і просити Його, щоб з цього єдиного крана текла вода для цих людей, що потерпали від спраги. Вода не кінчалася. А люди були дуже вдячні.
У цей час сталася ще одна чудова подія. Ми перевірили бак із запасом води в ЦПМ і побачили, що він наповнений лише на половину. Ми не хотіли розголошувати, що маємо цю воду, тому що мали намір зберегти її на той час, коли виникне крайня потреба, якщо води не буде протягом кількох днів. Але тоді до будівлі під’їхала вантажівка з кількома великими порожніми бочками. Машина приїхала з центральної лікарні в Темі. Лікарня також мала великий бак для зберігання води на непередбачені випадки, але він був уже порожній, а в лікарні від спраги потерпали пацієнти. Отже, ми направили вантажівку до бака з водою в ЦПМ і наповнили їхні бочки з наших запасів. Ми сказали, що вони можуть приїхати ще, якщо виникне потреба. Ми будемо ділитися, поки наш запас не вичерпається. Вони були вдячні.
Близько 15:00 постачання води в місті було відновлено, і люди, які стояли в черзі, взяли свої порожні відра й побігли додому. Але хороші почуття залишилися.