“Все втрачено”, розділ 5, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)
Розділ 5: “Все втрачено”
РОЗДІЛ 5
Все втрачено
Після того як Джозеф приніс золоті пластини додому, шукачі скарбів тижнями намагалися їх украсти. Щоб зберегти літописи, йому треба було переносити їх з місця на місце, ховаючи пластини під каміном, під підлогою магазину свого батька і в купах зерна. Він ніколи не міг розслабитися.
Допитливі сусіди приходили до будинку і благали його показати їм літописи. Джозеф завжди відмовляв, навіть коли йому за це пропонували гроші. Він був рішуче налаштований піклуватися про пластини, довіряючи обіцянню Господа, що якщо він робитиме все можливе, вони будуть захищені1.
Ці втручання часто не давали йому роздивитися пластини і більше дізнатися про Урім і Туммім. Він знав, що тлумачі мали допомогти йому перекласти пластини, але він ніколи не використовував камені провидця, щоб читати давньою мовою. Йому кортіло розпочати роботу, але він не розумів, як її виконувати2.
Коли Джозеф вивчав пластини, поважний у Пальмірі землевласник, якого звали Мартін Гарріс, зацікавився його роботою. За віком Мартін міг бути батьком Джозефу й іноді наймав Джозефа допомагати йому на його землі. Мартін чув про золоті пластини, але не дуже багато думав про них, аж поки матір Джозефа не запросила його відвідати її сина3.
Джозеф десь працював, коли Мартін завітав до них, тому він розпитав про пластини Емму та інших членів сім’ї. Коли Джозеф прийшов додому, Мартін схопив його за руку і попросив розповісти йому про все детальніше. Джозеф розказав йому про золоті пластини і настанови Моронія перекласти й опублікувати написане на них.
“Якщо це робота диявола,---сказав Мартін,---я не буду мати з цим справу”. Але якщо це робота Господа, то він хотів допомогти Джозефу проголошувати її світу.
Джозеф дозволив Мартіну зважити в руках скриньку, в якій лежали пластини. Мартін міг сказати, що там лежало щось важке, але він не був переконаний, що то були золоті пластини. “Не звинувачуй мене за те, що не вірю твоєму слову”,---сказав він Джозефу.
Мартін дістався додому вже запівніч і, прокравшись до своєї спальні, помолився, обіцяючи Богу віддати все, що мав, аби тільки дізнатися, що Джозеф виконував божественну роботу.
Після молитви Мартін відчув спокійний, тихий голос, який промовляв до його душі. Тоді він дізнався, що пластини були від Бога---і знав, що мав допомогти Джозефу ділитися посланням, яке вони містили4.
У другій половині 1827 року Емма дізналася, що вагітна, і написала своїм батькам. Пройшов майже рік з тих пір, як вони з Джозефом побралися, а її батько і мати були й досі незадоволені цим. Та все ж Гейлзи погодилися, аби молода пара повернулася до Гармоні, щоб Емма могла народити біля своєї сім’ї.
Хоча це й відокремило б його від його батьків та братів і сестер, та все ж Джозеф дуже хотів поїхати. Люди в Нью-Йорку й досі намагалися вкрасти пластини, і переїзд на нове місце міг забезпечити спокій та усамітнення, потрібні йому для виконання Господньої роботи. На жаль, він мав борги і в нього не було грошей сплатити за переїзд5.
Сподіваючись владнати свої фінансові справи, Джозеф поїхав до міста, щоб повернути деякі свої борги. У той час як він був у магазині і платив, до нього підійшов Мартін Гарріс. “Ось, пане Сміте, п’ятдесят доларів,---сказав він.---Я даю їх вам для виконання Господньої роботи”.
Джозефу було ніяково приймати гроші, і він пообіцяв їх повернути, але Мартін сказав йому не перейматися цим. Гроші були дарунком, і він закликав усіх у приміщенні засвідчити, що він їх подарував6.
Невдовзі Джозеф повернув свої борги і завантажив свій екіпаж. Потім вони з Еммою рушили до Гармоні із золотими пластинами, захованими у бочці з квасолею7.
Десь через тиждень пара прибула до просторого будинку Гейлзів8. Не пройшло багато часу, як батько Емми почав вимагати, щоб йому дали подивитися на золоті пластини, але Джозеф сказав, що він міг показати лише скриньку, в якій він їх тримав. Невдоволений Ісаак підняв скриньку, зважив її в руках, але залишався скептично налаштованим. Він сказав, що Джозеф не зможе тримати їх у будинку, якщо не покаже, що лежить всередині9.
Поблизу від батька Емми було нелегко перекладати, та Джозеф робив усе можливе. З допомогою Емми він скопіював багато дивних знаків з пластин на папір10. Потім протягом кількох тижнів він намагався перекладати їх за допомогою Уріма і Тумміма. Цей процес вимагав від нього чогось більшого, ніж просто дивитися у тлумачі. Від нього вимагалося бути смиренним і виявляти віру під час вивчення знаків11.
Через кілька місяців Мартін приїхав до Гармоні. Він сказав, що відчув поклик Господа поїхати аж до Нью-Йорка, щоб проконсультуватися з експертами з давніх мов. Він сподівався, що вони зможуть перекласти знаки12.
Джозеф скопіював ще кілька знаків з пластин, записав свій переклад і передав аркуш Мартіну. Потім вони з Еммою дивилися, як їхній друг поїхав у східному напрямку, щоб проконсультуватися з видатними вченими13.
Прибувши до Нью-Йорка, Мартін пішов зустрітися з Чарльзом Ентоном, професором латини та грецької з Колумбійського коледжу. Професор Ентон був молодим чоловіком, десь на п’ятнадцять років молодшим за Мартіна, і був найбільше відомий як автор популярної енциклопедії з грецької та римської культури. Він також почав збирати історії про американських індіанців14.
Ентон був непривітним ученим, який не любив, коли його турбували, але він прийняв Мартіна і дослідив знаки та здійснений Джозефом переклад15. Хоча професор не знав єгипетської мови, він читав деякі дослідження стосовно цієї мови і знав, як вона виглядала. Дивлячись на знаки, він побачив певні подібності з єгипетською і сказав Мартіну, що переклад був правильний.
Мартін показав йому більше знаків, і Ентон також їх розглянув. Він сказав, що там були знаки з багатьох давніх мов, і дав Мартіну довідку, яка засвідчувала їхню справжність. Він також порадив, щоб Мартін показав знаки іншому вченому, якого звали Семʼюел Мітчелл і який викладав у Колумбійському коледжі16.
“Він дуже добре розуміється на цих давніх мовах,---сказав Ентон,---і я не сумніваюся, що він вам допоможе”17.
Мартін поклав довідку собі в кишеню, але коли він вже виходив, Ентон покликав його назад. Він хотів дізнатися, як Джозеф знайшов золоті пластини.
“Ангел Бога,---сказав Мартін,---відкрив їх йому”. Він свідчив, що переклад пластин змінить світ і врятує його від знищення. І тепер, коли у нього є доказ їхньої справжності, він мав намір продати свою ферму і пожертвувати свої гроші на видання перекладу.
“А покажіть-но мені ту довідку”,---сказав Ентон.
Мартін витяг її зі своєї кишені і віддав йому. Ентон розірвав її на шматки і сказав, що не існує ніяких ангелів-посланців. Якби Джозеф хотів, аби пластини були перекладені, він міг би привезти їх до Колумбійського коледжу, щоб їх переклав хтось учений.
Мартін пояснив, що частина пластин була запечатана і що Джозефу не було дозволено їх будь-кому показувати.
“Я не можу прочитати запечатану книгу”,---сказав Ентон. Він застеріг Мартіна, що Джозеф, мабуть, його обманював. “Остерігайтеся шахраїв”,---сказав він18.
Мартін вийшов від професора Ентона і пішов до Семʼюела Мітчелла. Той чемно прийняв Мартіна, вислухав його історію і подивився на знаки та переклад. Він не міг зрозуміти, що вони означали, але сказав, що вони нагадували йому єгипетські ієрогліфи і були писаннями зниклого народу19.
Мартін невдовзі поїхав з того міста і повернувся до Гармоні, переконаний більш ніж будь-коли раніше в тому, що Джозеф мав давні золоті пластини і силу їх перекласти. Він розповів Джозефу про свої бесіди з професорами й зробив висновок: якщо найосвіченіші чоловіки в Америці не могли перекласти книгу, це мав зробити Джозеф.
“Я не можу,---відповів Джозеф, приголомшений цим завданням,---бо я неосвічений”. Але він знав, що Господь підготував тлумачі, щоб він міг перекласти пластини20.
Мартін погодився. Він планував повернутися до Пальміри, привести до ладу свої бізнесові справи та якнайшвидше повернутися, аби служити писарем у Джозефа21.
У квітні 1828 року Емма та Джозеф жили в будинку на березі річки Сасквеганна, неподалік від будинку батьків22. У цей час Емма, яка була на пізній стадії вагітності, часто була писарем Джозефа після того, як він почав перекладати літопис. Одного дня під час перекладу Джозеф несподівано зблід. “Еммо, а навколо Єрусалима є стіна?”---запитав він.
“Так”,---сказала вона, згадавши її описання в Біблії.
“А,---з полегшенням сказав Джозеф,---я боявся, що мене обманули”23.
Емма дивувалася тому, як недостатні знання її чоловіка про історію та Писання не заважали перекладу. Джозефу було важко написати навіть звʼязного листа. Та година за годиною вона сиділа біля нього, коли він диктував літопис, без допомоги будь-якої книги чи манускрипта. Вона знала, що лише Бог міг надихнути його перекладати так, як він це робив24.
З часом Мартін повернувся з Пальміри і взяв на себе обов’язки писаря, давши Еммі час на відпочинок перед народженням немовляти25. Але відпочивати було важко. Дружина Мартіна, Люсі, наполягла на тому, щоб поїхати з ним до Гармоні, й обоє з подружжя Гарріс мали впертий характер26. Люсі підозріло ставилася до бажання Мартіна підтримувати Джозефа фінансово і гнівалася через те, що він їздив до Нью-Йорка без неї. Коли він сказав, що збирається до Гармоні, аби допомогти з перекладом, вона напросилася поїхати з ним з твердим наміром побачити пластини.
Люсі втрачала слух, і, коли вона не могла розуміти те, що казали люди, вона іноді думала, що вони її критикують. Також вона мало розуміла, що таке приватність. Після того як Джозеф відмовився показати їй пластини, вона почала обшукувати будинок, нишпорячи в сімейних скринях, шафах та дорожніх скринях. У Джозефа не було іншого вибору, як тільки заховати пластини в лісі27.
Люсі невдовзі залишила будинок й оселилася у сусідки. Емма знову мала приватний доступ до своїх скринь та шаф, але тепер Люсі розказувала сусідам, що метою Джозефа було заволодіти грошима Мартіна. Після того як протягом кількох тижнів Люсі створювала неприємності, вона повернулася додому до Пальміри.
Коли запанував спокій, Джозеф та Мартін перекладали швидко. Джозеф зміцнювався у своїй божественній ролі провидця й одкровителя. Дивлячись у тлумачі або в інший камінь провидця, він мав змогу перекладати незалежно від того, чи були пластини перед ним, чи були вони обмотані в якесь лляне полотно Емми і лежали на столі28.
Протягом квітня, травня та початку червня Емма чула ритмічне диктування Джозефом літопису29. Він промовляв повільно але чітко, часом роблячи паузу, аби почекати, доки Мартін скаже “написано” після того, як допише сказане Джозефом30. У свою чергу, Емма також виконувала роль писаря і дивувалася, як після запланованих та неочікуваних перерв Джозеф без уточнень завжди починав там, де зупинявся31.
Невдовзі настав час, коли у Емми мала народитися дитина. Гора рукописних сторінок тепер ставала все більшою, і Мартін був переконаний, що якби він міг дати своїй дружині почитати переклад, вона побачила б його цінність і припинила заважати їхній роботі32. Він також сподівався, що Люсі буде задоволена тим, на що він витратив свій час і гроші, допомагаючи публікації Божого слова.
Одного дня Мартін попросив, щоб Джозеф дозволив йому взяти на кілька тижнів рукопис до Пальміри33. Пам’ятаючи поведінку Люсі Гарріс, коли та була у них вдома, Джозеф насторожено поставився до цієї ідеї. Але він хотів зробити приємне Мартіну, який повірив йому тоді, коли так багато інших людей сумнівалися в його словах34.
Невпевнений в тому, як вчинити, Джозеф молився про скерування, і Господь сказав йому, що не слід дозволяти Мартіну брати ці сторінки35. Та Мартін був переконаний, що якщо він покаже їх своїй дружині, це все змінить, і тому благав Джозефа запитати знову. Джозеф так і зробив, але відповідь знову була такою самою. Мартін тиснув на нього, щоб він запитав втретє, і цього разу Бог дозволив їм вчинити, як їм подобається.
Джозеф сказав Мартіну, що той може взяти сторінки на два тижні, якщо зобов’яжеться тримати їх замкненими і показувати лише певним членам сім’ї. Мартін пообіцяв і повернувся до Пальміри з рукописом в руках36.
Після того як Мартін поїхав, Джозефу явився Мороній і забрав у нього тлумачі37.
Через день після від’їзду Мартіна Емма у дуже важких пологах народила хлопчика. Немовля було кволим та слабким і довго не прожило. Пережите Еммою виснажило її фізично та спустошило емоційно, і певний час здавалося, що вона теж помре. Джозеф постійно її доглядав, ніколи надовго її не полишаючи38.
Через два тижні здоров’я Емми почало покращуватися і її думки повернулися до Мартіна і рукопису. “Мені так тяжко на душі,---сказала вона Джозефу,---що я не можу бути спокійною і не зможу, доки не дізнаюся щось про те, що з ним робить пан Гарріс”.
Вона переконувала Джозефа знайти Мартіна, але Джозеф не хотів її залишати. “Пошли по мою матір,---сказала вона,---хай вона побуде зі мною, поки тебе не буде”39.
Джозеф сів у поштову карету і рушив на північ. Під час подорожі він мало їв і спав, побоюючись, що він образив Господа, не дослухавшись, коли Той сказав, що не слід дозволяти Мартіну брати рукопис40.
Коли він прибув до будинку своїх батьків у Манчестері, сходило сонце. Сміти готували сніданок і послали Мартіну запрошення приєднатися до них. На восьму годину їжа вже стояла на столі, але Мартіна не було. У Джозефа та його сім’ї почали з’являтися важкі передчуття, коли вони чекали на нього.
Зрештою, після більш ніж чотирьох годин, вдалині з’явився Мартін, повільно йдучи до будинку і потупивши очі в землю перед собою41. Перед воротами він зупинився, сів на паркан і насунув капелюха собі на очі. Потім він увійшов і мовчки сів їсти.
Сім’я дивилася на те, як Мартін узяв свій столовий прибор, начебто готовий до споживання їжі, та потім він випав у нього з рук. “Я загубив свою душу!---вигукнув він, стиснувши руками свої скроні.---Я загубив свою душу!”
Джозеф підскочив. “Мартіне, ти загубив той рукопис?”
“Так,---відповів Мартін.---Він пропав, і я не знаю, де він”.
“О, Боже мій, Боже мій,---застогнав Джозеф, стискаючи свої кулаки.---Все втрачено!”
Він почав ходити по кімнаті туди і сюди. Він не знав, що робити. “Їдь назад,---наказав він Мартіну.---Шукай знову”.
“Це все марно,---заплакав Мартін.---Я обшукав увесь будинок. Я навіть розрізав матраци й подушки, і я знаю, що його там нема”.
“І мені повертатися до моєї дружини з такою новиною?” Джозеф боявся, що ця новина її вб’є. “І як мені постати перед Господом?”
Його матір намагалася його втішити. Вона сказала, що, мабуть, Господь пробачить його, якщо він смиренно покається. Але тепер Джозеф ридав, гніваючись на себе за те, що не послухався Господа з першого разу. Він майже нічого не їв до кінця того дня. Він переночував там і вранці поїхав до Гармоні42.
Коли Люсі побачила, як він ішов, їй стало важко на серці. Здавалося, що все, на що вони сподівалися сім’єю, все, що було джерелом радості для них протягом кількох останніх років, вмить зникло43.