Генеральна конференція
Його ярмо любе і Його тягар легкий
Жовтнева генеральна конференція 2022 р.


Його ярмо любе і Його тягар легкий

Давайте пам’ятати, що кожна людина на цій землі є дитиною Бога і Він любить кожну з них.

В одній історії розповідається про чоловіка на ім’я Джек, у якого була улюблена мисливська собака на ім’я Кессі. Джек дуже пишався Кессі і часто хвалився, яка вона вправна. Щоб довести це, він запросив друзів подивитися на Кессі в дії. Прибувши до мисливського клубу, Джек випустив Кессі побігати, а сам зайшов усередину, щоб зареєструватися.

Коли настав час починати, Джек дуже хотів продемонструвати неймовірні навички Кессі. Однак Кессі поводилася дивно. Вона не слухалася жодної з команд Джека, хоч зазвичай так охоче це робила. Все, що вона хотіла робити, це залишитися біля нього.

Джек був розчарований, спантеличений і злий на Кессі; незабаром він вирішив, що їм слід поїхати звідти. Кессі навіть не стрибнула в кузов вантажівки, тож Джек нетерпляче підхопив її й заштовхнув у будку. Він розгнівався, бо ті, хто був з ним, глузували з поведінки його собаки всю дорогу додому. Джек не міг зрозуміти, чому Кессі погано себе поводила. Вона була добре дресирована, і в минулому її єдиним бажанням було догодити і служити йому.

Приїхавши додому, Джек почав, як звичайно, оглядати Кессі, щоб побачити, чи немає у неї травм, наростів чи кліщів. Коли він поклав руку на її груди, то відчув щось вологе і побачив, що його рука була в крові. На свій сором і жах, він виявив, що Кессі має довгу широку рану прямо на грудній клітині. Він знайшов ще одну на її правій передній лапі—теж до кістки.

Джек взяв Кессі на руки і почав плакати. Його переповнював сором за те, що він неправильно оцінив її поведінку і так поставився до неї. Раніше в той день Кессі поводилася нехарактерно для неї, оскільки була поранена. На її поведінку вплинули біль, страждання та рани. Це не мало нічого спільного з відсутністю бажання слухатися Джека чи відсутністю любові до нього1.

Я почула цю історію багато років тому і ніколи її не забувала. Скільки серед нас поранених? Як часто ми засуджуємо інших, ґрунтуючись на їхньому зовнішньому вигляді, їхніх діях або бездіяльності, але якби ми їх повністю розуміли, то реагували б зі співчуттям і бажанням допомогти, а не додавали б до їхніх тягарів ще й наше осудження?

Багато разів у своєму житті я була винна в цьому, але Господь терпеливо навчав мене через мій особистий досвід і життєві історії багатьох інших людей, які я чула. Я глибше зрозуміла приклад нашого дорогого Спасителя, оскільки Він проводив дуже багато Свого часу, служачи іншим з любов’ю.

Ще з самого дитинства у моєї наймолодшої доньки виникали проблеми зі здоровʼям, зокрема й зі станом емоційного здоров’я. Вона багато разів у своєму житті відчувала, що не може просуватися далі. Ми вічно будемо вдячні земним ангелам, які були поруч з нею в ті часи: вони сиділи поряд; слухали її; плакали разом з нею; і також разом ділилися своїми унікальними дарами, духовним розумінням та виявляли взаємну любов. У таких обставинах, коли виявлялася любов, тягарі часто полегшувалися в обох сторін.

Старійшина Джозеф Б. Віртлін, цитуючи уривок з 1-го Послання коринтянам, сказав: “Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!”2.

Він продовжував:

“Павлове послання цим новим святим було простим, але чітким: немає різниці, що ви робите, якщо у вас немає милосердя. Ви можете говорити різними мовами, мати дар пророцтва, розуміти всі таємниці і володіти всім знанням. Навіть якщо у вас є віра, щоб зрушити гори,—вам це не принесе ніякої користі, якщо у вас немає милосердя.

“Милосердя є чиста любов Христа” [Moроній 7:47]. Спаситель був взірцем такої любові”3.

У Івана ми читаємо: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою4.

У багатьох виступах провідників нашої Церкви говориться про милосердя, єдність, любов, доброту, співчуття, прощення та милість. Я вірю, що Спаситель запрошує нас іти в житті вищим, святішим шляхом5Його шляхом любові, де всі можуть по-справжньому відчувати свою приналежність і те, що вони потрібні.

Нам заповідано любити інших6, а не засуджувати їх7. Знімімо з себе цей важкий тягар; він—не наш, щоб його нести8. Натомість ми можемо взяти на себе Спасителеве ярмо любові й співчуття.

“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою.

Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене.

Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!”9

Спаситель не виправдовує гріх, але пропонує нам Свою любов і прощення, коли ми каємось. Жінці, спійманій у перелюбі, Він сказав: “Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!”10 Ті, до кого Він торкався, відчували Його любов, і ця любов зцілила та змінила їх. Його любов викликала у них бажання змінити своє життя. Якщо жити так, як жив Він, це приносить радість та мир, і Він запрошував інших також жити з лагідністю, добротою та любов’ю.

Старійшина Гарі Е. Стівенсон сказав: “Коли нам зустрінуться в житті вітри і зливи, хвороби і травми, Господь—наш Пастир—живитиме нас з любов’ю і добротою. Він зцілить наші серця і відновить наші душі“11. Чи не повинні ми як послідовники Ісуса Христа діяти таким же чином?

Спаситель просить нас навчатися від Нього12 і робити те, що ми бачили, що Він чинить13. Він є втіленням милосердя, чистої любові. Коли ми поступово вчимося робити те, що Він нас просить,—не лише з почуття обов’язку чи навіть не заради благословень, які ми можемо отримати, а виключно з любові до Нього та до нашого Небесного Батька14,—тоді Його любов хлине через нас і зробить усе, про що Він просить, не лише можливим, але, зрештою, й набагато легшим15 та радіснішим, ніж ми могли б собі уявити. Для цього потрібна практика; на це можуть піти роки, як відбувається зі мною, але оскільки ми дуже бажаємо, щоб саме любов була нашою спонукальною силою, Він може взяти це бажання16, це насіння і врешті-решт перетворити його на прекрасне дерево, рясно всипане найсолодшими плодами17.

В одному з наших улюблених гімнів ми співаємо: “Не мені людей судити, бо й мене неволить гріх. Ми не в змозі оцінити тягарі скорбот людських”18. Хто з нас може мати приховані скорботи? Підлітки, які виглядають непокірними, діти після розлучення батьків, самотні мати або батько, люди з проблемами фізичного чи психічного здоров’я, ті, хто сумнівається у своїй вірі, літні люди, расові меншини, ті, хто почувають себе самотніми, ті, хто хоче одружитися, ті, хто має залежності, яких хоче позбутися, і багато інших, які борються з різноманітними життєвими труднощами,—часто навіть ті, чиє життя, на перший погляд, здається ідеальним.

Ні в кого з нас немає ідеального життя чи ідеальної сім’ї—у мене так точно. Коли ми прагнемо співчувати іншим, у яких теж є проблеми та недоліки, це може допомогти їм відчути, що вони не самотні у своїй боротьбі з ними. Кожна людина повинна відчувати, що вона справді належить тілу Христа19 і потрібна в ньому. Великим бажанням Сатани є розділити Божих дітей, і він дуже успішний в цьому, але в єдності є велика сила20. І як же нам потрібно йти пліч-о-пліч одне з одним у цій складній подорожі смертним життям!

Наш пророк, Президент Рассел М. Нельсон, сказав: “Будь-яке жорстоке ставлення чи упередження до іншої людини через національність, расу, сексуальну орієнтацію, стать, рівень освіти, культуру чи інші важливі ознаки є образливими для нашого Творця! Таке неналежне ставлення змушує нас, Його завітних синів і дочок, жити нижче свого достоїнства!”21

Незважаючи на те, що Президент Нельсон запрошував усіх стати на шлях завітів, який веде назад до нашого Небесного Батька, і залишатися на ньому, він також дав наступну пораду: “Якщо друзі та сім’я … відійдуть від Церкви, продовжуйте любити їх. Вам не слід судити вибір іншої людини, так само, як і ви не заслуговуєте на критику за те, що зберігаєте вірність”22.

Друзі, давайте пам’ятати, що кожна людина на цій землі є дитиною Бога23 і Він любить кожну з них24. Чи є на вашому шляху люди, які, як ви відчули, схильні засуджувати? Якщо так, то пам’ятайте, що у нас є чудові можливості виявляти любов, як це робить Спаситель25. Коли ми наслідуємо Його приклад, то можемо впрягтися в ярмо з Ним і допомагати, щоб у серцях усіх дітей нашого Батька розвивалося почуття любові та приналежності.

“Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив”26. Коли ми сповнені цією любов’ю Спасителя, Його ярмо дійсно може стати любим, а Його тягар може стати легшим27. Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.